Історія України Верстюк n2 (стр. 140 из 205)
В результаті цього хлібозаготівлі в колгоспах
проходили все важче. Заготівлі з урожаю 1931 р.
тривали аж до весни 1932-го. Заготівельники тоді
вимели у селян абсолютно все, у 44 районах Ук-
раїни розпочався повальний голод з численними
смертними випадками. Були зареєстровані факти
людоїдства. Голод припинився тільки влітку, з но-
вим урожаєм.
Через те, що технічна сторона стягування розк-
ладки у колгоспному селі відпала, Сталін привсе-
людно оголосив: зернова проблема в СРСР
успішно розв'язується. Виявилось, однак,що в
подібних економічних обставинах поведінка сільсь-
кого товаровиробника є схожою, незалежно від то-
го, чи він одноосібник, чи колгоспник. Змушені
працювати в громадському господарстві, колгосп-
УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу
ники тільки імітували працю. Абсолютна ма-
теріальна незаінтересованість призводила до коло-
сальних втрат. У газетних кореспонденціях
повідомлялося, що врожай 1932 р. в Україні видав-
ся багатим, але нікому з працюючих не потрібний і
гине на полях. Селяни заявляли: "Хай гине, все од-
но й це заберуть".
У 1930—1931 pp. поставки колгоспної про-
дукції державі перебували на рекордно високому
рівні, але тільки тому, що з села висмоктували запа-
си. Багатьом у партії, які бачили грізне падіння про-
дуктивності у сільському господарстві, ставало зро-
зумілим, що треба змінювати відносини між колгос-
пами і державою. Під їх впливом 6 травня 1932 р.
з'явилася постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б),
якою запроваджувалася так звана "колгоспна
торгівля", тобто, базарна торгівля за цінами, що
складалися на ринку. План хлібозаготівель по се-
лянському сектору (колгоспи та одноосібники) ско-
рочувався з тим, щоб приблизно п'яту частину кол-
госпної продукції селяни могли спрямовувати у
вільну торгівлю. Дозвіл її означав, що спроба нала-
годити плановий продуктообмін між містом і селом
була визнана, як і в 1921 p., неспроможною. Однак
на становищі в сільському господарстві ця постано-
ва не позначилася. Торгівля хлібом дозволялася
тільки після виконання хлібозаготівельного плану,
тобто, не раніше січня майбутнього (1933) року.
Сталін все-таки розраховував на те, що йому
вдасться змусити селян працювати в колективних
господарствах не під впливом матеріальної заінте-
ресованості, а під загрозою суворих кар. 7 серпня
1932 р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли власноруч-
но написану ним постанову "Про охорону майна
державних підприємств, колгоспів і кооперативів та
про зміцнення суспільної (соціалістичної) влас-
ності". Відповідно до цього законодавчого акта
розкрадання колгоспного майна каралося
розстрілом, а за "пом'якшуючих обставин" — по-
збавленням волі на строк не менше 10 років. За
півкишені зерна, принесеного з поля голодуючій
сім'ї, колгоспник діставав строк у концтаборах. У
народі цей драконівський акт охрестили "законом
про п'ять колосків".
6 липня 1932 р. у Харкові відкрилася III конфе-
ренція КП(б)У. На порядок денний ставилася до-
повідь С.Косіора "Про підсумки весняної посівної
кампанії, про хлібозаготівельну та збиральну кам-
панії і про завдання організаційно-господарського
зміцнення колгоспів". Скликання партконференції
напередодні жнив і обмеження порядку денного
Історія У краї ни
єдиним питанням було явищем безпрецедентним.
Присутність провідних діячів політбюро ЦК
ВКП(б) Л.Кагановича й В.Молотова теж свідчи-
ла про незвичайність ситуації.
Протягом січня — листопада 1930 р. селянсь-
кий сектор України віддав державі 400 млн. пудів
хліба, за відповідний період 1931 р. — 380 млн.
пудів. На конференції Молотов повідомив, що
РНК СРСР і ЦК ВКП(б) затвердили республіці
хлібопоставку з урожаю 1932 р. в розмірі 356 млн.
пудів.
Керівні працівники української партійної ор-
ганізації у своїх виступах підкреслювали, що не
крадіжки, а зростаючий параліч сільськогосподар-
ського виробництва під впливом продрозкладки
призводить до величезних втрат. П.Любченко вка-
зував, що під час збиральної кампанії 1931 р. було
втрачено від 100 до 150 млн. пудів зерна. За оцін-
кою С.Косіора, минулорічні втрати дорівнювали від
120 до 150 млн. пудів. Найбільш високу цифру
втрат навів М.Скрипник—до 200 млн. пудів. Вка-
зуючи на те, що селяни голодують, виступаючі ви-
словлювали сумнів у реальності хлібозаготівель-но-
го плану. Деградація виробництва поглиблювалася,
і втрати з урожаю 1932 р. мали б бути більшими.
Молотов не заперечував очевидних фактів голо-
дування селян. Проте причину становища, яке ста-
вало все більш трагічним, голова Раднаркому
СРСР вбачав не в розмірах хлібозаготівель, а в
"помилках, допущених під час хлібоздачі". Не було
й мови про органічну ваду самого принципу про-
дрозкладки, на якому грунтувалися відносини між
містом і селом.
Хлібозаготівлі з урожаю 1932 р. пішли важче,
ніж будь-коли. З червня по жовтень 1932 р. з кол-
госпів та одноосібників вдалося вичавити тільки 136
млн. пудів хліба, з радгоспів — 20 млн. Тоді Сталін
направив в Україну хлібозаготівельну комісію на
чолі з Молотовим, яка мала надзвичайні повнова-
ження.
Початком роботи цього надзвичайного органу
слід вважати засідання політбюро ЦК КП(б)У від
30 жовтня 1932 р. Молотов поінформував при-
сутніх про нове зниження поставок для України —
на 70 млн. пудів. Встановлювалася остаточна циф-
ра в 282 млн. пудів, у тому числі по селянському
сектору — 261 (колгоспи — 224, одноосібники
37), а по радгоспах — 21 млн. пудів. Зменшені
плани вимагалося виконувати негайно. "Балачки
про відсутність зерна не бралися до уваги. Зрив за-
готівель пояснювався не відсутністю хліба, а
відсутністю боротьби за хліб.
З 1 листопада 1932 по 1 лютого 1933 р. моло-
товська комісія додатково "заготовила" в Україні
105 млн. пудів зерна. Загальна кількість хліба, ви-
лученого державою з урожаю 1932 p., дійшла до
261 млн. пудів. На початку 1933 р. практично в усіх
районах України запасів не залишалося, а треба бу-
ло ще дожити до нового врожаю.
Однак тільки конфіскацією зерна сталінський
емісар не обмежився. Під диктовку Молотова 18
листопада 1932 р.була прийнята постанова ЦК
КП(б)У, а 20 листопада — постанова РНК
УСРР з однаковими назвами "Про заходи до поси-
лення хлібозаготівель". Місцеві власті зобов'язува-
лися організувати вилучення у колгоспів, одно-
осібників та робітників радгоспів хліба, розкраде-
ного під час косовиці, обмолоту і перевезення. Цей
зловісний пункт обох постанов на ділі означав, що
державна партія санкціонує проведення масових
обшуків з негайною конфіскацією наявних запасів,
бо відрізняти "украдене" зерно від будь-якого
іншого ніхто не збирався. Ще зловіснішим був
пункт про натуральні штрафи м'ясом і картоплею.
Він означав тільки одне: терор голодом.
В усіх районах України, крім прикордонних, з
активною участю комнезамівців почалися подвірні
обшуки з конфіскацією у "боржників" будь-яких
запасів їжі — сухарів, картоплі, сала .солінь, фрук-
тової сушні тощо. Забирали все продовольство,
приготовлене селянами до нового врожаю, і ті зали-
шалися без їжі, приречені на голодну смерть, бо не-
легальна ринкова торгівля ледь животіла.
Конфіскація продовольства подавалася як кара за
"куркульський саботаж" хлібозаготівель і здійсню-
валася цілком гласно,з висвітленням у газетах.
Державі був потрібний хліб, а не картопля чи
фруктова сушня. Коли вслід за хлібозаготівлями
почалася "заготівля" всього виявленого у се-
лянській садибі продовольства, можна з певністю
твердити: цим способом тоталітарна держава кара-
ла селян за небажання добросовісно працювати у
громадському господарстві. Терор голодом був, як і
експропріація заможного селянства, "виховним"
заходом. Зрозуміло, "виховувалися" тільки ті, хто
мав змогу вижити. 15 березня 1933 р. С.Косіор
підписав адресовану ЦК ВКП(б) доповідну за-
писку з інформацією про підготовку до весняної
сівби. В ній є страхітлива фраза, яка пояснює все:
"Те, що голодування не навчило ще дуже багатьох
колгоспників уму-розуму, показує незадовільна
підготовка до сівби якраз в найбільш неблагополуч-
286
УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу
них районах". Український генсек під "неблагопо-
лучними районами" розумів місцевості з підвище-
ною кількістю смертей від голоду. Він бідкався, що
навіть голод не навчив багатьох селян сумлінно пра-
цювати на державу в колгоспі.
Сталін наказав ставитися до голодомору як до
неіснуючого явища. Навіть у стенографічних звітах
пленумів ЦК КП(б)У і протоколах політбюро ЦК
слово "голод" не згадувалося. Завіса мовчання над
конаючим українським селом ударемнила всі спро-
би допомоги з боку міжнародної громадськості, яка
дізналася про голод. Щоб перешкодити втечам го-
лодуючих за межі республіки, на її кордонах були
розміщені загороджувальні загони внутрішніх
військ. Бригади працівників ДПУ перевіряли у
поїздах багаж пасажирів і конфісковували продо-
вольство, яке селяни придбали за великі гроші або
обміняли на цінні речі в сусідніх з Україною місце-
востях, щоб привезти голодуючим сім'ям.