Історія України Верстюк n2 (стр. 142 из 205)
Сільське господарство з утворенням колгоспно-
го ладу перейшло у взаємовідносинах з "командни-
ми висотами" економіки на неринкові форми "змич-
ки", які піддавалися регулюванню з кабінетів
партійних функціонерів і господарників Товарно-
грошові відносини збереглися в досить вузькій
сфері, але саме вони підтримували "на плаву" жор-
стку економічну конструкцію, сигналізуючи про пе-
ребої і диспропорції Ці сигнали давали можливість
здійснювати корекцію виробничої діяльності й цим
утримувати командну економіку в стані елементар-
ного функціонування Однак навіть найбільш тала-
новиті директивні рішення не йшли в будь-яке
порівняння з автоматично діючим ринковим ме-
ханізмом
Викликана економічною неефективністю
хронічна нестача коштів змушувала обирати, як
правило (були винятки, пов'язані з ідеологічними
причинами), найбільш економні варіанти розміщен-
ня продуктивних сил Зрештою, відтворювалися
народногосподарські структури, що складалися до
революції, тобто, під час існування ринкової еко-
номіки Тому не дивно, що структура української
промисловості й розміщення промислових
підприємств на її території не зазнали якісних змін
Як і до революції, промисловість розвивалася у ве-
ликих містах і в Донецько-Придніпровському рай-
оні Донбас став "всесоюзною", а не "всеросійсь-
кою кочегаркою, але споживачі донецького
вугілля залишилися ті ж самі Металургія України
теж продовжувала працювати, головним чином, на
промисловість центральної Роси
Темпи зростання кожної галузі промисловості
за нормальних умов визначає ринок Продукція
має бути спожита, бо окремому товаровиробникові
або навіть суспільству в цілому невигідно нагромад-
жувати запаси Втручання держави у визначення
темпів розвитку промисловості можливе тільки у
формах, які не суперечать об'єктивним законам
ринкової економіки Радянська держава нагрома-
дила такий досвід у роки непу, коли мусила якось
управлятися з націоналізованими ' командними ви-
сотами ", прагнучи одночасно пристосуватися до за-
конів ринку Цей унікальний досвід державного ре-
гулювання господарських процесів використали ви-
сокорозвинуті західні країни, що допомогло їм за-
класти підвалини соціально орієнтованої економіки
на руїнах "дикого капіталізму" Парадокс у тому,
що 1929 р для Радянського Союзу став, за цілком
справедливим сталінським виразом, 'роком вели-
кого перелому" Саме тоді було відкинуто позитив-
ний досвід непу, до якого з такою увагою постави-
лися лідери західних країн, а державне управління
радянською економікою стало директивним, тобто
волюнтаристським У результаті "великого перело
289
му народилася специфічна економіка, яка
відповідала природі політичного режиму, але була
відірвана від споживача.
Радянські господарники поділили проми-
словість на групу "А' (виробництво засобів вироб-
ництва) і групу "Б" (виробництво предметів спо-
живання). Першу з них поставили у привілейоване
становище за капіталовкладеннями, матеріально-
технічним постачанням, рівнем заробітної плати,
обсягом суспільних фондів споживання тощо. Нав-
паки, група "Б" постійно відчувала дефіцит ре-
сурсів, насамперед фінансових і сировинних. Обсяг
вироблених нею-товарів та послуг набагато відста-
вав від суспільних потреб. З ліквідацією ринкових
зв'язків між галузями промисловості група "А'
відірвалася від кінцевого споживача і втратила при-
родні стимули розвитку. Виробничі цикли в ній ста-
ли самодостатніми. Зокрема, з року в рік нарощу-
вався видобуток вугілля, щоб виплавляти більше
металу, який ішов на виробництво машин, що вико-
ристовувалися знову-таки у вуглевидобутку і мета-
лургії. Суспільство витрачало величезні ресурси на
важку індустрію, але прогрес у ній майже не позна-
чався на стані легкої і харчової промисловості, тоб-
то на добробуті людей.
Колгоспи у системі
командної економіки
* акреслена в першій половині 1932 р. і ре-
алізована у 1933 р. зміна економічної
-політики порівнянна із відступом більшо-
виків до непу у 1921 р.
Причини обох змін були однакові: щоб уникну-
ти економічної катастрофи. Але поворот в еко-
номіці пояснювався інакше: побудовано еко-
номічний фундамент соціалізму, тому відпала не-
обхідність у "підхльостуванні" країни.
Поворот характеризувався перш за все скасу-
ванням продрозкладки. Постановою РНК СРСР і
ЦК ВКП(б) від 19 січня 1933 р. "Про обов'язко-
ву поставку зерна державі колгоспниками та одно-
осібними господарствами" селянам залишалася вся
продукція, вироблена понад заздалегідь визначену
норму здавання державі. її можна було продавати
за цінами, прийнятними для покупців. Це пробуд-
жувало у колгоспників заінтересованість у розши-
ренні посівних площ і відкривало шлях для подо-
лання безгосподарності.
Та різниця між продподатком 1921 р. і обов яз-
ковими поставками 1933 р. була якісною.
Історія У краї ни
Ленінський продподаток зберігав натуральну фор-
му тільки до стабілізації грошового обігу. Надалі він
набував грошову форму, і зібрані через бюджет
кошти держава витрачала на вільному ринку,
купуючи стільки зерна, скільки селяни мали намір
продати за встановленими цінами. Сталінські по-
ставки постійно мали натуральну форму. Між дер-
жавою і одержавленими колгоспами ринкових
відносин не виникало. Обов'язкові поставки більше
нагадували фіксовану продрозкладку, аніж податок
з прибутку.
Існування колгоспного ладу виявилося можли-
вим при досягненні певного консенсусу між то-
талітарним режимом і селянством. У кризовій ситу-
ації обом сторонам довелося відступити від бук-
вального втілення в життя комуністичної доктрини,
яка прирікала селян на рабську працю в примусово
створюваних комунах. У свою чергу селяни (не
відразу, а тільки після кампанії розкуркулення і те-
рору голодом) відмовилися від землі і волі, змири-
лися з необхідністю працювати в артілі і припинити
бойкот громадського господарства, коли дістали
змогу розпоряджатися частиною виробленої в ньо-
му продукції.
Досягнутий консенсус у кінцевому підсумку
влаштував творців тоталітарного ладу, який за до-
помогою колгоспів абсорбував у собі мільйони еко-
номічно незалежних селянських господарств.
Сталін зрозумів важливість того, щоб і селян влаш-
товували певною мірою стосунки з державою. На
Всесоюзному з'їзді колгоспників-ударників у люто-
му 1933 р. він висунув гасло: "Зробити усіх кол-
госпників заможними". І справді, в другій п'яти-
річці держава зробила чимало, щоб зміцнити кол-
госпний лад.
Були створені політвідділи МТС і радгоспів, у
руках яких зосереджувалася вся повнота влади. Ви-
користовуючи політику батога і пряника (скасуван-
ня продрозкладки, преміювання натурою, поліп-
шення побутових умов на селі тощо), вони налагод-
жували громадське господарство.
У колгоспах створювалися бригади з постійним
складом працюючих, за якими закріплювалися ма-
шини, реманент, робоча худоба. Щоб ліквідувати
знеосібку при вирощуванні врожаю, політвідділи
заборонили перекидати бригади з однієї ділянки на
іншу. З весни 1933 р. у рільничих бригадах, які
спеціалізувалися на вирощуванні технічних куль-
тур, стали виникати ланки. Запроваджувалася
індивідуальна і дрібногрупова (ланкова) прогресив-
но-відрядна оплата праці.
290
УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу
У другій п'ятирічці в середньому за рік в Україні
ставало до ладу 73 МТС. Урешті-решт, вони охо-
пили обслуговуванням майже всі колгоспи (крім не-
багатьох, переважно на Поліссі). Багато робилося і
для того, щоб матеріально зацікавити механізаторів
у сумлінній праці. Застосування машин не тільки
полегшувало працю в полі, але й створювало мож-
ливості для впровадження агротехніки. Якщо 1932
р. зернові культури зовсім не прополювалися, то
1933-го вони оброблялися на площі в 5,8 млн.га, у
1934 р. — 11,8 млн.га.
До кінця 1934 р. кризу колгоспного ладу було
подолано. Свідченням цього стали скасування
карткової системи розподілу продовольчих товарів і
ліквідація політвідділів МТС.
Всесоюзний з'їзд колгоспників-ударників, що
відбувся у Москві в лютому 1935 p., прийняв новий
Примірний статут сільськогосподарської артілі. В
ньому скасовувалися обмеження на прийом до кол-
госпу. Раніше траплялися випадки, коли від одно-
осібника перед вступом вимагали купити коня або
внести в колгоспну касу його вартість грішми. Про-
голошувалося, що оброблювана колгоспами земля
закріплюється за ними у довічне користування.
Однак це статутне положення було суто деклара-
тивним. Державні акти на користування землею,
які в урочистій обстановці вручалися кожному кол-
госпові, не були перешкодою для відбирання дер-
жавою будь-якої кількості землі в будь-який мо-
мент на промислові або інші потреби. Статут істот-
но обмежив (до чверті або половини гектара, за-
лежно від місцевих умов) розміри присадибної
ділянки. Мотиви цього відверто обґрунтовувалися
у виступі на з'їзді голови колгоспу ім. Куйбишева
Путивльського району Чернігівської області
С.Орєхова: "Ясно, товариші, що розмір садиби
треба скоротити, її треба зробити такою, щоб не пе-
решкоджала колгоспникові ходити на роботу".