* Ятвяги — споріднені э прусами племена
** Християнське їм я Ярослава було [еорпй (Юрій)
1048 р король Франції Генріх І посватався до доч-
ки Ярослава Анни Шлюб був укладений, ймовірно,
1049 р По смерті чоловіка (1060) Анна відмовила-
ся від регентства при малолітньому Фшппові І, хоча
й підписувала разом з ним деякі офіційні документи
Інша дочка Ярослава — Єлизавета стала дружиною
норвезького короля Гаральда Суворого, а ще одна —
Анастасія побралася з угорським королем Андрієм
І Київський володар був зв'язаний союзною уго-
дою з польським князем Казимиром, за якого видав
сестру Добронігу Київська Русь допомогла Польщі
у війні проти об'єднаних сил Мазовії, Помор'я,
Пруссії та ятвягів Все це принесло великий міжна-
родний авторитет Давньоруській державі
Приділяючи чільну увагу зовнішній політиці,
Ярослав не забув і про внутрішні справи Князь док-
лав багато зусиль для створення нових і розбудови
існуючих міст, насамперед Києва Нестор-літопи-
сець скупо підсумував під 1037 р його будівничу
діяльність у стольному граді „Заклав Ярослав місто
велике, у якому тепер Золоті ворота, заклав і церк-
ву святої Софи митрополичу, і далі церкву святої
Богородиці Благовіщення на Золотих воротах, потім
монастирі Святого Георгія та Святої Ірини" У ла-
конічному описі будівництва в Києві за Ярослава
ледве згадана головна фортифікаційна споруда То
було „місто Ярослава", київський дитинець, веле-
тенські земляні вали якого мали довжину 3,5 км,
висоту 14 м, а товщину в основі — близько 30 м На
них стояли високі дубові стіни У багатьох місцях
перед валами були викопані глибокі рови, заповнені
водою За своєю досконалістю й могутністю фор-
тифікації „міста Ярослава" не мали собі рівних на Русі
Головним храмом держави, її найбільш урочи-
стою та високохудожньою спорудою став Софійський
собор, збудований у 20—30-х рр XI ст Його
архітектура чарує довершеністю, вишуканістю форм
і пропорцій, інтер'єр собору щедро прикрашений
сяючими мозаїками і поліхромними фресками, що
належать до шедеврів світового мистецтва За дав-
ньоруським переказом, собор зведено на тому місці,
де Ярослав здобув славну перемогу над печенігами
У часи князювання Ярослава завершилось
будівництво Давньоруської держави Було остаточ-
но зламано місцевий сепаратизм, стабілізувалися
державна територія й кордони, вдосконалився дер-
жавний апарат Полюддя все більше замінювалось
м'якшими, передовішими формами данини, що
відповідало прогресуючій феодалізації суспільства
1037 р чи дещо пізніше князь виступив ініціатором
проведення кодифікаційних робіт у Києві, завдяки
32
Киї вська Русь
чому з явився перший писемний збірник норм давнь-
оруського права „Руська правда" В роки правління
Ярослава інтенсивно розвивалися землеробство і
скотарство, ремесла і промисли, значно пожвавила-
ся внутрішня й міжнародна торгівля
З ім'ям Ярослава пов'язаний і розквіт давньорусь-
кої культури, насамперед книжності Київський
літописець з гордістю відзначив, що князь „до книг
виявляв охоту, читаючи їх і вночі, і вдень" За це йо-
го прозвали Мудрим Навколо Ярослава склався
гурток з представників давньоруської інтелектуаль-
ної еліти, до якого входив славетний книжник і
філософ, автор першого давньоруського філософсь-
кого твору „Слово про закон і благодать' і, можливо,
першого літопису Іларюн Ярослав зробив спробу
позбутися залежності від Візантії в церковних спра-
вах і поставив 1051 р Іларюна загальноруським
митрополитом На жаль, дальша доля Іларюна невідо-
ма А 1054 р київську митрополичу кафедру, як і
раніше, посів грек, присланий патріархом з Констан-
тинополя Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р
у віці 76 років і був похованцй у мармуровому сар-
кофазі в Софійському соборі Його останки збереглися
до наших днів Дослідження скелета Ярослава дало
можливість ученим відтворити зовнішній вигляд кня-
зя, зробити висновок про його рішучий характер і
бурхливий темперамент
За Ярослава Володимировича Київська Русь
сягнула зеніту свого розквіту й могутності, ставши в
ряд з головними країнами середньовічного світу
Візантією та Германською імперією Та його сини не
змогли підтримати державу на тому рівні, на який во-
на піднеслася за їхніх діда й батька
Становлення
феодальних відносин і їх вплив
на життя Русі XI ст.
І
„°ТерШ Н1Ж розповісти про зміни в системі
і князівської влади й структурі держави, що
X настали по смерті Ярослава Мудрого, варто
спинитися на особливостях соціально-економічного
поступу давньоруської спільноти середини — другої
половини XI ст Його наростання привело до прогре-
сивних змін у характері власності на землю —
попервах князівської, що означало дальші кроки
суспільства на шляху феодалізації Все це не могло не
вплинути на зрушення в політичному житті, але вплив
той не був ні прямим, ні миттєвим
Як мовилось, Давньоруська держава виникла в
дофеодальну добу й існувала як така аж до князюван-
ня Володимира Святославича Але й у його часи
власність на землю продовжувала залишатися ко-
лективною Земля належала панівно'му класові
загалом, князеві з дружиною й боярами, переважна
більшість яких теж входила до дружини
Індивідуальна земельна власність зародилася
в Київській Русі лише в другій половині XI ст Як-
що „Руська правда", складена за Ярослава близько
1037 р , ще не знає такого способу власності, то в
„Правді Ярославичів"1072 р можна знайти свідчен-
ня наявності особистого землеволодіння, поки що
князівського Лише у „Поширеній правді", що офор-
милася наприкінці XII —на початку XIII ст ,
зустрічаємо ясні докази наявності боярського земле-
володіння й ведення боярами власного господарства
В літописах перші звістки про князівське землево-
лодіння датуються кінцем XI, а боярське — почи-
наючи з XII ст
Поява в суспільній правосвідомості поняття мож-
ливості особистого володіння землями чи (для князів)
цілими волостями, перші, на жаль, не відомі науці йо-
го прояви в середині XI ст не могли не вплинути на
тлумачення синами Ярослава його „ряду" (заповіту)
Наведемо фрагмента цього важливого для історич-
ної долі Київської Русі документа Стаття 1054 р
„Повісті" відкривається словами „Помер великий
князь руський Ярослав Ще за життя свого він дав
заповіт синам своїм, мовивши їм „Ось я залишаю світ
цей, сини мої живіть у любові Ось я доручаю
замістити мене на столі моєму в Києві старшому си-
нові моєму, брату вашому Ізяславу, слухайтесь його,
як слухались мене, він замінить вам мене, а Свято-
славу даю Чернігів, а Всеволодові — Переяслав, а
Ігореві — Володимир (Волинський), а Вячеславу
—Смоленськ"
Дехто з істориків вважає, що Ярослав, передав-
ши головний престол Русі Ізяславу, зробив його
єдиновладним князем Русі Однак у „ряді" Яросла-
ва проглядає й інше збереження держави у спільній
власності його нащадків По смерті Ярослава, писав
один із знавців давньоруської минувшини О В
Пресняков, при роздільності володінь бачимо не-
роздільність спільних дій у захисті Руської землі й у
внутрішніх справах трьох старших Ярославичів Бра-
ти Ізяслава, як видно, не збиралися визнавати його
верховним володарем Руської землі й дивились на
міста із землями, шо заповів їм батько, як на особи-
сту спадкову власність — „отчину"
Мабуть, саме тому (а не через брак державної
мудрості) Ізяславу довелося укласти союз із двома мо-
лодшими братами — Святославом і Всеволодом У
33
Київській Русі з 1054 р. встановилася незнана раніше
форма правління, яку історики назвали тріумвіратом
Ярославичів.
Всі державні справи брати вирішували разом: ви-
давали закони („Правда Ярославичів"), ходили в
походи на кочовиків, торків і половців, перевели
брата Ігоря з Володимира до Смоленська тощо. Але
здебільшого тріумвіри дбали про збільшення власних
володінь. 1057 р. Ізяслав захопив Волинь, а коли
незабаром потому помер Ігор, тріумвірат поділив
між собою Смоленську волость, нічого не залишив-
ши синам покійного. Ізяслав, Святослав і Всеволод
1067 р. заволоділи Полоцькою землею, а її князя Все-
слава Брячиславича кинули до київської в'язниці.
Новгород привласнив Святослав, Смоленськ —
Всеволод. Все це викликало обурення серед молод-
ших Ярославичів і посіяло зерна усобиць кінця XI ст.
Після невдалої для Русі битви з половцями на
р. Альті тріумвірат дав тріщину й став розпадатися.
1073 р. Святослав звинуватив Ізяслава у змові з не-
давнім ворогом Всеславом полоцьким, з допомогою
Всеволода вибив старшого брата з Києва і сів на йо-
го місце. Так скінчився майже 20-літній тріумвірат
Ярославичів. Ізяслав утік до Польщі, далі до Германії,
та зміг повернутися до Києва лише по смерті Свято-
слава (наприкінці 1076).
Тим часом обійдені дядьками-тріумвірами й жа-
даючі багатих волостей-отчин їх небожі Олег
Святославич і Борис Вячеславич вигнали з Черніго-
ва, отчини Олега, Всеволода Ярославича, де той сів,
коли Святослав утвердився в Києві. Ізяслав прийшов
на допомогу братові, й у битві на Нежатиній Ниві по-
близу Чернігова 3 жовтня 1078 р. вони розгромили
Олега з Борисом. Але Ізяслав сам загинув у тій
битві, й у Києві вокняжився Всеволод. На Русі
відновилась одноосібна монархія. Та за ступенем
централізації й могутністю їй було далеко до держа-
ви часів Володимира Святославича та Ярослава
Мудрого.
Князювання
Всеволода в Києві.
Усобиці наприкінці XI ст.