Історія України Верстюк n2 (стр. 162 из 205)
УРСР становила понад 580 тис км2
Врегулювання територіальних питань не
обійшлось без переміщення населення Понад 40
тис чехів і словаків виїхали до Чехословаччини
Ще 9 вересня 1944 р голова Ради народних
комісарів УРСР М Хрущов та голова Польського
комітету національного визволення Е Осубка-Мо-
равський підписали угоду про взаємну евакуацію
українського населення з території Польщі до
УРСР і польського населення з території України
до Польщі У 1944—1946 рр близько 800 тис
поляків, а також євреїв та українців, які визнали се-
бе поляками, переселились до Польщі Складнішим
виявився процес переселення українців, яких до
УРСР повернулось понад 500 тис чол Відносно
добровільно переселилось приблизно 90 тис ук-
раїнців, а з середини 1945 р розпочалось кон-
трольоване польською владою примусове пересе-
лення Однак понад 150 тис українців у другій по-
ловині 1946 р все ще залишались у своїх домівках
І тоді політбюро ЦК ПРП під головуванням В Го-
мулки своїм рішенням від 29 березня 1947 р запо-
чаткувало акцію „Вісла" — виселення українських
і змішаних украінсько-польських сімей з Надсяння,
Лемківщини, Холмщини, Підляшшя і поселення IX
у так званих повернутих західних і північних рай-
онах Польщі з обов'язковим розпорошенням серед
польського населення 23 квітня 1947 р політбюро
ЦК ПРП ухвалило рішення про створення
спеціального концтабору для „підозрілих ук-
раїнців" у Явожно поблизу Кракова 3 1947 до по-
чатку 1949 р в цьому таборі побувало близько 4
тис в'язнів-украінців (у тому числі жінок, дітей,
людей похилого віку), з них загинуло близько 200
чол Акція „Вісла", що тривала з квітня до серпня
1947 р і внаслідок якої було переселено 140,6 тис
українського та змішаного украінсько-польського
населення, допомогла польським комуністам за-
воювати симпатії шовіністичних сил, стала заключ-
ною фазою політики етнічної антиукраїнської „чи-
стки" південно-східної Польщі від автохтонного
українського населення
Однак реали репресивної політики довелось пе-
реживати українцям не тільки поза межами Ук-
раїни „Радянізація" західноукраїнських земель бу-
ла, по суті, війною за утвердження вже випробува-
ної сталінським режимом в 20—30-ті рр моделі
соціалізму Кінцевий результат соціально-еко-
номічної і культурної політики пов'язувався із
здатністю місцевих парторганізацій ефективно ре-
алізовувати настанови центральних органів Під
контролем ЦК ВКП(б) і ЦК КП(6)У в західних
областях швидко зростала чисельність партор-
ганізацій На початку 1947 р їх було тут 4 тис , і
вони об'єднували понад 60 тис чол , на початку
1953 р — 8 тис , і до них входило понад 85 тис
чол Характерно, що питома вага членів партії з
місцевого населення була незначною Кадровий по-
тенціал нарощувався переважно за рахунок
приїжджих з центральних і східних областей, з
інших республік СРСР Так, до середини 1946 р
сюди прибуло понад 86 тис партійних, радянських
працівників, спеціалістів промисловості, сільського
господарства, системи освіти, охорони здоров'я,
332
Повоєнне десятиріччя
культурно-освітніх закладів Вони не тільки в пере-
важній більшості не знали мови, звичаїв, традицій,
але й не намагалися пристосуватись до місцевих
умов, не бажали бодай поважати місцеве населення,
яке довгий час жило в інших соціально-політичних,
культурних, побутових умовах
Одним з перших і жорстоких кроків комуні-
стичного режиму стало знищення Української гре-
ко-католицької церкви (УГКЦ) Для того, щоб
оцінити масштабність і наслідки цієї репресивної
акції, варто пригадати, що до встановлення влади
більшовиків у Західній Україні УГКЦ складалась
із 3040 парафій, 4440 церков, Духовної академії, 5
духовних семінарій, 2 шкіл, 127 монастирів, вида-
вала 3 тижневих часописи і 6 місячних Церкву
очолював митрополит, якому підлягали 10 єпис-
копів, 2950 священиків, нараховувалось 520 ієро-
монахів, 1090 ченців, 540 семінаристів УГКЦ
відігравала надзвичайно велику роль у духовному
житті Західної України, а головне — була
національною церквою Цьому значною мірою
сприяла багатогранна й невтомна діяльність
А Шептицького, котрий перебував на митрополи-
чому престолі з 17 січня 1901 до листопада 1944 g
З 31 листопада УГКЦ очолив митрополит И
Сліпий, який у грудні того ж року направив до Мо-
скви делегацію у складі архімандрита К Шептиць-
кого, каноніка ГКостельника, радника митрополи-
чої консисторії І Котова, ієромонаха ГБудзинсько-
го Делегацію прийняли в Раді у справах релігійних
культів при Раднаркомі СРСР, де вона ознайомила
із зверненням И Сліпого „До духовенства і вірую-
чих" від 23 листопада 1944 р Від імені духовенст-
ва і віруючих делегація передала у фонд Червоного
Хреста на оборону країни 100 тис крб Делегації
обіцяли, що УГКЦ буде забезпечено вільне
відправлення богослужінь
Однак уже в березні 1945 р з'явилась схвалена
особисто Сталіним інструкція для ліквідації цієї
церкви Невдовзі розгорнулась пропагандистська
робота щодо дискредитації УГКЦ як „слуги
Ватікану", „ворога народу", знаряддя „українсько-
го буржуазного націоналізму" Услід за тим розпо-
чалися репресії, і вже в квітні 1945 р всі наявні в
тодішньому СРСР найвищого рангу священнослу-
жителі УГКЦ були заарештовані В травні 1945 р
під контролем органів безпеки було сформовано
„ініціативну групу", яка агітувала за розрив унії з
Римом і виправдовувала репресивні акції проти
УГКЦ
8-10 березня 1946 р відбувся контрольований
НКДБ Львівський собор — з'їзд представників
УГКЦ, на якому було ухвалено (за це голосували
216 делегатів-священиків і 19 представників ми-
рян) скасувати Берестейську унію 1596 р ,
возз єднавши галицьку церкву з руською право-
славною
ГКостельник, який виконав головну роль у цьо-
му спектаклі, перестав цікавити комуністичних
можновладців, а коли його почало гризти сумління,
він став небезпечним 20 вересня 1948 р його було
вбито за загадкових обставин, причому вбивця
покінчив життя самогубством
1949 р під тиском влади рішення про припи-
нення діяльності уніатської церкви прийняла Му-
качівська єпархія 1 знову-таки не обійшлось без
крові із санкції М Хрущова агентами спецслужби
було знищено впливового єпископа ТРомжу От-
же, і в Закарпатті УГКЦ було ліквідовано Багато
її священиків заарештували і репресували або зму-
сили перейти у православ'я, але, навіть заборонена,
вона жила, оскільки залишались близько 5 млн
віруючих Вони продовжували молитись за своїми
звичаями, тим самим стверджуючи незнищенність
УГКЦ
Більш довготривалою виявилась боротьба вла-
ди проти Української повстанської армії (УПА) і
підпілля ОУН 3 другої половини 1945 р за
вказівкою центрального проводу великі підрозділи
повстанців були переформовані у дрібніші, згурто-
вані та озброєні, з дислокацією у лісових масивах
Виникла мережа підпільних „боївок" (10-15 чол ) у
сільській місцевості Загони УПА тією чи іншою
мірою контролювали територію площею до 150 тис
км Вони прагнули до утвердження нелегальних
нацюнально-державних структур, альтернативних
органам більшовицької влади Це було криваве
протистояння За офіційними даними, українське
підпілля вчинило 14,5 тис диверсій і терористичних
акцій, в яких загинуло не менш як 30 тис представ-
ників комуністичної о режиму, військовослуж-
бовців, місцевих жителів
В свою чергу особливо після капітуляції нацист-
ської Німеччини сталінське керівництво одержало
можливість посилити протидію ОУН-УПА У
своєму виступі у Львові 14 лютого 1946 р на на-
раді секретарів обкомів КП(б)У, начальників об-
ласних управлінь НКВС, НКДБ, командуючих
військовими округами М Хрущов наголошував на
максимально повному використанні військової сили
в Західній Україні, за допомогою яких пропонував
„у кожному селі створити своє опертя"
333
„Радянізація"
Західної України
І червня 1945 р О Довженко занотував у
Ісвоєму щоденнику „Об'єдналися усі ук-
раїнські землі Буде єдине стадо і єдині
пастирі Усі тепер будем одинакі" І справді, з того
ж 1945 р сталінське керівництво прагнуло якнайш-
видше реалізувати свою улюблену й апробовану в
попередні роки тріаду „індустріалізація — колек-
тивізація — культурна революція", прагнучи
уніфікувати життя західноукраїнського регіону з
іншими
7 травня 1945 Р ЦК КП(б)У і уряд УРСР
прийняли ухвалу „Про заходи по відбудові і даль-
шому розвитку господарства Львівської,
Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Во-
линської, Чернівецької областей на 1945 р " Вже
цим документом було взято курс на реконструкцію
і розвиток як традиційних для Західної України га-
лузей промисловості (нафтовидобувна, газова та
ін ), так і нових (машинобудівна, приладобудівна,
металообробна та ін ) Протягом четвертої
п'ятрічки з великих промислових підприємств
СРСР у Західну Україну приїхало 20 тис
робітників і 2 тис інженерно-технічних
працівників У цілому за перші п'ять повоєнних
років чисельність робітників, зайнятих у промисло-
вості, зросла із 138 тис до 284 тис чол Особ-
ливість індустріалізації західних областей полягала
в тому, що темпи промислового розвитку тут були
значно вищими, ніж у східних областях Якщо пи-
тома вага промислових підприємств західних облас-
тей в усій промисловості України становила в 1940
р 4,7%, то в 1948 — 12,6% Питома вага
робітників у промисловості відповідно зросла з
5,9% до 11,8% Змінився національний склад
робітництва, в якому на початок 50-х рр українці
становили 70% (до приєднання Західної України