Історія України Верстюк n2 (стр. 170 из 205)
Та період загравань з інтелігенцією закінчився
1968 р В квітні цього року до Л Брежнєва (гене-
рального секретаря ЦК КПРС), О Косигіна (го-
лови Ради міністрів СРСР) та М Підгорного (го-
лови президії Верховної Ради СРСР) надійшов
лист-петищя з України, спрямований проти пору-
шення „норм соціалістичної демократи" (йшлося
про арешти інакодумців в Україні та Москві) Лис-
та підписали 139 осіб, серед них члени-кореспон-
денти АН УРСР, доктори і кандидати наук, відомі
митці, літератори Хоча лист мав цілком прора-
дянський зміст і спрямованість, його авторів почали
переслідувати їх звільняли з роботи, виключали з
парти, „проробляли" на зборах колективів тощо
Реакція влади була неадекватно жорсткою Коли
влітку 1968 р війська країн Варшавського догово-
ру на чолі з СРСР вторглися у Чехословаччину,
щоб придушити там процес демократизації, стало
зрозумілим радянське керівництво остаточно пе-
рейшло на рейки неосталінізму У березні 1969 р
ЦК КПУ ухвалив постанову „Про підвищення
відповідальності керівників органів преси, радіо, те-
лебачення, кінематографи, установ культури і мис-
тецтва за ідейно-політичний рівень матеріалів, що
друкуються, та репертуар" Вона встановлювала
персональну відповідальність керівників усіх струк-
тур ідеологічного циклу за ідейно-політичний зміст
діяльності, зобов'язувала їх виступати у першу чер-
гу проти будь-яких проявів „буржуазної ідеологи" і,
зрозуміло, „націоналізму" Тоді ж була ухвалена
подібна постанова, що стосувалась кінематографу
З цього часу ідеологічний контроль за діяльністю
інтелігенції став майже тотальним Письменників,
митців, учених картали в пресі і на зборах творчих
спілок за „аполітичність", „ідейну незрілість",
„формалізм", „націоналізм" тощо
Митців, літераторів, які намагалися зберігати в
цих умовах незмінним своє творче й громадське об-
личчя, всіляко цькували Об'єктом пильної уваги
ідеологічних наглядачів став критик І Дзюба Всіма
можливими адміністративними засобами пересліду-
вався скульптор І Гончар, який утримував вдома
унікальну колекцію творів українського мистецтва
В умовах постійних гонінь діяв самодіяльний на-
родний хор під керівництвом Л Ященка, врешті-
решт хор у 1971 р розігнали, а його керівника по-
збавили роботи і виключили із Спілки композиторів
України Фактично наприкінці 60 — початку 70-х
рр в Україні відбувалась ідеологічна війна з „ук-
раїнським націоналізмом", хоча, як правило, мало
хто був у змозі точно окреслити рамки цього понят-
тя Це було повторенням „ждановщини"
Українське партійне керівництво цілком йшло у
фарватері політики, яка ініціювалась з Москви
Утім воно було незадоволене постійно зростаючим
диктатом центру в ідеологічних питаннях, прекрас-
но розуміючи, що цей диктат зростатиме й в інших
сферах Тому нерідко ідеологічні „проробки" тих чи
інших представників інтелігенції не доводились до
логічного кінця — адміністративних або навіть су-
дових переслідувань Прибічники П Шелеста се-
ред вищої номенклатури нерідко навіть заступалися
за деяких з тих, хто піддавався ідеологічним
гонінням Однак позиції самого П Шелеста перед
Москвою ставали дедалі слабкішими Влітку 1970
р в Україні відбулася заміна шефа КДБ на місце
В Нікітченка, людини П Шелеста, був призначе-
ний В Федорчук, який орієнтувався виключно н«
Москву і був прибічником „жорсткого курсу" щодо
нонконформістів Це був явний сигнал, що прихо-
дять останні дні правління П Шелеста і Україна
стоїть на порозі чергової „чистки"
Дисиденти
t' агальний поворот до неосталінізму сприяв
певній радикалізацн політичних настроїв
частини шістдесятників Репресії 1965 —
1966 рр , посилення ідеологічного тиску на
інтелігенцію замість бажаного знищення інакомис-
лення дали зворотний результат Громадсько-ак-
тивна частина шістдесяткиків, яка залишилась на
348
Наростання системно і кризи тоталітарного ладу
волі, почала чинити опір неосталінізмові
Друга половина 60-х рр стала епохою справж-
нього розквіту самвидаву, в першу чергу політичної
публіцистики 3 явилися такі визначні твори, як
„Інтернаціоналізм чи русифікація3" І Дзюби —
нищівна критика „національної політики" КПРС,
спрямована проти русифікації України, „Лихо з ро-
зуму" В Чорновола — збірка документів і біог-
рафічних відомостей про жертви репресій 1965—
1966 рр , „Собор у риштованні' — блискуче літе-
ратурно-публіцистичне есе Є Сверстюка, присвя-
чене морально-етичним проблемам, шо підіймалися
у романі „Собор", запальні антисталіністські статті
В Мороза „Репортаж із заповідника імені Берія" і
„Серед сніпв" У самвидаві циркулювали десятки
невеликих політико-публіцистичних розвідок,
листів протесту, літературно-художніх творів
Самвидав виконував функцію не тільки пара-
лельного духовного простору, над яким були не-
владні офіційні структури Він одночасно став ор-
ганізаційною інфраструктурою й найголовнішим
проявом дисидентського руху Термін „дисиденти"
був занесений із Заходу і вживався для визначення
інакодумців, які в тій чи іншій формі відкрито ви-
словлювали свої погляди, що не збігалися з
офіційною політикою Головними центрами диси-
дентської активності були Київ і Львів Відкриті
прояви інакомислення спостерігалися також у
Дніпропетровську, Луцьку, Івано-Франківську,
Одесі, Тернополі та інших містах Головні питання,
які порушували дисиденти у самвидавських стат-
тях, листах протесту, стосувалися передусім
нацюна \ьноі проблеми (становище України в складі
СРСР, русифікація, утиски національної
інтелігенції і культури, мовна проблема тощо), ре-
пресій проти інакодумців, проблем демократизації
радянського суспільства та ін 1970 р у Львові по-
чав виходити самвидавчий журнал .Український
вісник", котрий друкував заборонені офіціозом тво-
ри, подавав інформацію про події суспільно-
політичного життя, що замовчувались офіційною
пресою, наводив хроніку репресій проти диси-
дентів Головним редактором видання був В Чор-
новіл, йому допомагали Я Кендзьор, М Косів,
О Антонів та ш У 1970—1972 рр вийшли шість
номерів „Українського вісник а" Поява журналу
була важливою подією для дисидентського руху,
оскільки сприяла його організаційній консолідації
Самвидав був не єдиною формою діяльності ди-
сидентів Вони намагалися активно протистояти ре-
пресіям Саме з їхньої ініціативи було організовано
демонстрації протесту в Києві та Львові у 1965—
1966 рр Дисиденти надсилали петиції й листи про-
тесту проти репресій у вищі партійні та державні
інстанції, приїжджали на відкриті процеси над іна-
кодумцями, відмовлялися виступати на політичних
процесах свідками тощо Характерно, що більшість
дисидентів не виступала проти радянської влади,
прагнула мирних, легальних форм діяльності, вза-
галі виступала з прорадянських позицій Це не за-
вадило владі організувати жорстоке переслідування
дисидентів, особливо в провінційних містах У
1967—1971 рр об'єктами судових переслідувань
стали В Чорновіл, львівський економіст С Бедри-
ло, представники творчої молоді Дніпропетровська
І Сокульський, В Савченко та М Кульчинський,
харківські дисиденти ГАлтунян, В Недобора,
П Пономарьов, А Левін, учитель музики з Тер-
нопільської області М Горбаль та ін
В 1967 р органами КДБ була викрита
підпільна політична організація „Український
національний фронт" (3 Красівський, Д Квецько
та ін ), члени якої орієнтувалися на ідейні засади
ОУН і також прагнули діяти ненасильницькими,
мирними методами На процесі в Івано-
Франківську їх засудили на найбільші строки пока-
рання, можливі за відповідною статтею „антира-
дянська агітація і пропаганда"
Нагнітання в суспільстві атмосфери нетерпи-
мості щодо інакодумства, загальна депресія серед
прогресивної інтелігенції після вторгнення в Чехо-
словаччину викликали іноді крайні форми протесту
5 листопада 1968 р вчитель В Макуха, колишній
в'язень сталінських таборів і вояк УПА, обілляв се-
бе бензином на Хрещатику і запалив, вигукуючи
„Хай живе вільна Україна'" Від опіків він помер у
лікарні
Із зміною керівництва КДБ республіки полі-
тичні репресії проти інакодумців стали значно
жорстокішими Восени 1970 р був засуджений на
14 років тюрми, таборів і заслання В Мороз, вся
провина якого полягала у писанні самвидавчих ста-
тей Почалося застосування такої жахливої форми
репресій, як відправлення інакодумців у спеціалізо-
вані психіатричні лікарні В травні 1971 р за читан-
ня віршів біля пам'ятника Т Шевченку у Києві був
заарештований і відправлений до Дніпропетровсь-
кої психлікарні-тюрми А Лупиніс Найжахливі-
шою подією цього часу стала трапчна загибель ху-
дожниці А Горської, людини, яка своєю громадян-
ською позицією та авторитетом серед інакодумців
давно викликала різке незадоволення властей
349
Наприкінці 60 — початку 70-х рр в Україні
фактично існував невеликий за кількістю учасників
дисидентський рух Однак його існування свідчило
про те, що рух опору в Україні після розгрому
ОУН-УПА відродився і може стати зародком
ширшого демократичного руху, як це і сталося в
другій половині 80-х рр