Влітку 1989 р. страйк шахтарів охопив найваж-
ливіші вугільнодобувні райони СРСР, у тому числі
Донбас та Львівсько-Волинський басейн. І хоча
вони висували тоді здебільшого економічні вимоги,
КПРС уже не могла виставляти себе захисником
інтересів робітничого класу.
8-10 вересня у Києві відбувся установчий з'їзд
Руху, який налічував вже 280 тис. чол. У прийнятій
програмі зазначалося, що Рух підтримує „принци-
пи радикального оновлення суспільства, проголо-
шені XVII з'їздом КПРС, XIX Всесоюзною
партконференцією". „Ленінська національна
політика" ще протиставлялася „сталінській моделі
тоталітарного псевдосоціалізму", висувалася ідея
нового союзного договору, що було співзвучно з ви-
могами прибалтів, але проти чого тоді ще виступав
Горбачов, при цьому вже не згадувалося про за-
гальносоюзну конституцію; інакше кажучи, тепер
Рух обстоював перетворення СРСР на конфеде-
рацію. У той же час лідери УГС вже агітували за
вихід із складу СРСР. І хоча головою Руху був об-
раний комуніст І.Драч, секретаріат Руху, який ре-
ально здійснював політику цієї організації, очолив
один із лідерів УГС М.Горинь, що свідчило про
тенденцію до радикалізації Руху.
362
На шляху до незалежності
У вересні 1989 р., на пленумі ЦК КПУ в при-
сутності Горбачова, Щербицький нарешті пішов у
відставку і першим секретарем ЦК КПУ було об-
рано В.Івашка. Під тиском несанкціонованих
мітингів та демонтсрацій узимку 1989/90 р. був
змушений піти у відставку ряд перших секретарів
обкомів. Восени 1989 р. вдалося внести істотні по-
правки до проекту закону про вибори до Верховної
Ради УРСР (зокрема, знято представництво від
громадських організацій). Тоді ж Верховна Рада
прийняла закон про мову, згідно з яким українська
мова проголошувалася державною. Порівняно з
аналогічними законами республік Балтії він був ду-
же ліберальним. Сфера функціонування української
мови розширювалася дуже повільно (закон був
розрахований на 10 років), на сході та півдні зміни
взагалі майже не відбувалися, але в столиці держа-
парат „заговорив" українською мовою, школи по-
чали поступово переходити на українську мову, зріс
її престиж серед інтелігенції.
Дуже важливою масовою акцією Руху став
„живий ланцюг" між Києвом та Львовом у січні
1990 p., присвячений проголошенню 1919 р.
об'єнання УНР та ЗУНР в єдину державу. Він де-
монстрував силу Руху, єдність України (на проти-
вагу словам Горбачова, що пролунали незадовго до
того у Литві, про Харків як „російське місто"), ак-
центував увагу на тому, що саме цю подію, а не
події осені 1939 р. слід вважати юридичним аргу-
ментом на користь соборності України. Другою ма-
совою політико-просвітницькою акцією Руху стало
святкування у серпні 1990 р. 500-річчя запорозь-
кого козацтва.
Таким чином, демократичний рух значною
мірою відбувався під прапором національного
відродження. Це давало змогу досить швидко
здійснити політизацію україномовного населення
(серед делегатів установчого з'їзду Руху було 85%
українців, 95% з них назвали рідною мовою ук-
раїнську, половина делегатів була із західних облас-
тей. Водночас на сході й півдні України спроби за-
лучити широкі маси населення до участі у демокра-
тичному русі шляхом використання гасел
національного відродження наштовхнулися на
значні труднощі, більше того, відвернули частину
населення від Руху. Тому важливим було прийнят-
тя установчим з'їздом Руху низки звернень до не-
українського населення, серед яких — резолюція
„Проти антисемітизму", „Заява з'їзду на підтрим-
ку прагнень кримськотатарського народу". У люто-
му 1990 p., коли в Україні, як і в Росії, якраз напе-
редодні виборів до республіканських верховних рад
(що, мабуть, не випадково) поповзли чутки про
можливі єврейські погроми, Рух провів ряд
мітингів, прийняв відповідні звернення. Він
послідовно виступав за національно-культурну ав-
тономію для національних меншин. У результаті в
Україні не виник, як у Прибалтиці, популістсько-
псевдоінтернаціоналістський інтерфронт.
У зв'язку з процесом відновлення історичної
справедливості виникло питання про повернення
власності УАПЦ та УКЦ, що відійшла до РПЦ.
Це призвело до конфліктів між віруючими різних
конфесій, у тому числі прихильниками УАПЦ та
УКЦ, захоплення храмів, що відбивало боротьбу за
сфери впливу. До розпалювання конфліктів доклав
руку партапарат, який прагнув таким чином посла-
бити і дискредитувати опозицію. Усе ж, в результаті
боротьби за легалізацію УАПЦ та УКЦ, в жовтні
1990 р. переїжджає до України патріарх УАПЦ
Мстислав, у березні 1991 р. — кардинал Лю-
бачівський.
Вибори до Верховної Ради УРСР у березні
1990 р. показали, що позиції Руху (який до виборів
не був зареєстрований, що ускладнювало висуван-
ня кандидатів) на сході і півдні республіки слабкі. В
цілому по Україні Демократичний блок, в якому ос-
новною силою був Рух, завоював 1/4 мандатів, на
основі чого було створено парламентську опозицію
— Народну раду. При цьому у трьох західних об-
ластях: Львівській, Івано-Франківській і Тер-
нопільській Рух одержав повну перемогу, а ком-
партія в радах перейшла в опозицію.
Паростки
багатопартійності
Т* оглиблювалася диференціація всередині са-
і. , мого Руху. Наприкінці березня 1990 р.
. І.Драч та Д.Павличко заявили про свій
вихід з КПРС та намір створити Демократичну
партію України. Наприкінці травня було надруко-
вано маніфест ДемПУ, який розробляв відомий
правозахисник Ю.Бадзьо. У ньому зазначалося,
що партія „прилягає до світового соціал-демокра-
тичного руху" (однак у подальших документах
партії, установчий з'їзд якої відбувся у грудні 1990
p., згадок про це вже не було).
29-30 квітня 1989 р. з'їзд УГС прийняв рішен-
ня про саморозпуск і створення на її основі Ук-
раїнської республіканської партії (УРП). У прий-
нятій програмі підкреслювалося, що партія вважає
363
Історія У краї ни
союзний договір недійсним, оскільки він був підпи-
саний незаконним урядом, комуністичну ідеологію
та практику — антилюдськими, наголошено на не-
обхідності націоналізувати власність КПРС, за-
значено, що УРП „виступає за заборону діяльності
політичних організацій, керівні центри яких знахо-
дяться за межами України' Водночас обраний го-
ловою УРП Л Лук' яненко підкреслював, що „ко-
муністи, що хочуть творити незалежну від Москви
комуністичну партію України з метою допомагати
народові рвати імперські кайдани й просуватися до
самостійності, — наші союзники на даному етапі
розвитку історії"
У березні 1990 р слідом за створенням „Демо-
кратичної платформи в КПРС" відбулася перша
конференція її прихильників в КПУ На її базі 1—2
грудня 1990 р було проведено установчий з їзд
партії демократичного відродження України
(ПДВУ) у якій об'єдналися прихильники соціал-
демократи та лібералізму Серед її лідерів були на-
родні депутати В Філенко, В Гриньов, О Ємець,
науковці М Попович, В Хмелько
Наприкінці травня 1990 р відбувся з'їзд ук-
раїнських соціал-демократів (на ньому стався роз-
кол між „правою" більшістю, яка утворила соціал-
демократичну партію України, і „лівими", що лиши-
лися під запланованою перед з'їздом назвою —
Об'єднана демократична партія України), на почат-
ку липня — з'їзд селянських демократів (УСДП)
1 липня 1990 р в Києві відбулася перша сесія
Української міжпартійної (після серпня 1991 р —
національної) асамблеї (УМА) До неї ввійшли ли-
ше нечисельні праворадикалы^ партії,
націоналістична фракція Спілки незалежної ук-
раїнської молоді — СНУМ (н) Ставилася мета,
як і в Прибалтиці, піти шляхом реєстрації громадян
незалежної України, створення їх комітетів, скли-
кання національного конгресу СНУМ (н) транс-
формувався згодом в Українську націоналістичну
спілку її лідери сповідували „інтегральний
націоналізм" Д Донцова, ідеалізували сицилійську
мафію, куклукс-клан, закликали до створення „но-
вої ОУН", що „творитиметься за мафіїстичним
принципом Члени її можуть і не знати, на що, в
ім'я чого працюють насправді"
На осінь 1991 р , крім УРП (яка налічувала 9
тис членів), були зареєєстровані (а отже, досягли
чисельності 3 тис , необхідної для реєстрації)
УСПД, ДемПУ, Партія зелених України (установ-
чий з'їзд відбувся у вересні 1990 р ), ПДВУ
Конфігурація нових партій була умовно такою
центр та лівий центр (ПДВУ, ДемПУ, ПЗУ,
соціал-демократи), правіше центру — УРП та, до
певної міри, УСДП, праворадикальні парти, части-
на яких входила до складу УМА
Більшість партій були нечисельні, в них відбу-
валася боротьба за лідерство, що вела до розколів,
соціальна база, ідеологія лишалися невизначеними
Все це, в свою чергу, було пов'язано з тим, що
політичний і особливо економіний плюралізм ТІЛЬКИ
формувалися Давалися взнаки невисокий рівень
політичної культури, взаємна нетолерантність,
значний вплив тоталітарної свідомості — як у
лівих, так і в правих Нові парти були слабкі ор-
ганізаційно та матеріально і не могли конкурувати з
КПРС, що контролювала реальні важелі влади
Опозиція наступає: