Історія України Верстюк n2 (стр. 18 из 205)
Коли 1174 р у Києві почав правити Ярослав Ізя-
славич (із Мономашичів), глава Ольговичів
Святослав Всеволодич почав вимагати якесь во-
лодіння на Київщині Ярослав відповів йому „Навіщо
тобі наша (Мономашичів) отчина^ Тобі ця сторона
(Дніпра) не потрібна" Святослав став казати йому
„Я не угрин і не лях, а ми одного діда внуки, скільки
тобі до неї, стільки й мені" (Київський літопис)
Навіть у цих егоїстичних словах проглядає своєрідна
турбота про збереження єдності держави
Нову спробу об'єднати Русь, принаймні Півден-
ну, було зроблено у 80 —90-х рр XII ст, коли
київським князем став глава Ольговичів Святослав
Всеволодич (з 1177), а його співправителем у
південній Руській землі (Київщина, Чернігівщина,
Переяславщина) — глава смоленської гілки Моно-
машичів-Ростиславичів Рюрик Ростиславич (з 1181)
У Південній Русі цей дуумвірат правив 14 років,
що сприяло урівноваженню політичних сил і на час
припинило криваву й виснажливу боротьбу за Киш
між князівськими кланами
Святослав і Рюрик провели низку успішних по-
ходів проти половецьких ханів (1183, 1185, 1187),
відтіснивши їх далеко на південний схід, до Дону 80
— початок 90-х рр ознаменувалися в Південній
Русі значним розвитком суспільного, економічного й
культурного життя Однак тимчасова стабілізація
становища на Півдні не означала ще ослаблення фео-
дальних чвар у Давньоруській державі взагалі
Поліцентризація Київської Русі.
Нові спроби об'єднання
наприкінці XII ст.
^ середині — другій половині XII ст в історії
^ Давньої Русі поглибилося відособлення окре-
мих князівств і земель, зумовлене еволюцією
економіки, дальшим розшаруванням суспільства,
розвитком феодального землеволодіння в центрі й
на місцях Якщо раніше епіцентр соціального, еко-
номічного й політичного життя був у Києві, то з того
часу підносяться інші міста, осередки князівств і зе-
мель Чернігів, Смоленськ, Полоцьк, Галич, Вла-
димир-на-Клязьмі, Новгород Великий, Воло-
димир-Волинський Проте це зовсім не означало за-
непаду чи ослаблення Києва І в часи роздробленості
стольний град Русі продовжував розвиватися й роз-
будовуватися Він залишався заповітною мрією для
кожної руської людини, для кожного князя, що об-
разно й піднесено відзначив північноруський
літописець у середині XII ст „І хто ж бо не полю-
бить Київського княжіння, адже вся честь, і слава,
і велич, і глава всім землям Руським Київ, і від всіх
далеких, багатьох царств сходяться різні люди
й купці, й різних благих багато від усіх країн буває
в ньому-1'"
Під тиском народу, громадської думки князі про-
сто змушені були ходити в походи проти половців та
інших ворогів, відстоювати в тій чи іншій формі
єдність країни Не один впливовий і сильний князь,
що, здавалося б, повністю занурився у вир сепаратиз-
му, публічно виступав за припинення чвар, відбиваючи
цим загальноруські інтереси Київський літописець
вкладає до уст феодальних володарів знаменні сло-
ва „То було раніше мир стоїть до раті, а рать стоїть
до миру, ми втомилися ратитися (воювати — Авт)
доки ж збираємося Руську землю губитиКнязі до-
мовилися заради всієї Руської землі помиритися,
„Руську землю берегти, жити між собою, мов брати"
И тоді, коли в 60—70-х рр помітно піднеслися
над іншими два осередки, що прагнули об'єднати
навколо себе руські землі, південний на чолі з Києвом
і північний — з Владимиром-на-Клязьмі, не припи-
няються змагання за відновлення єдності й
консолідацію держави Наприкінці XII ст
стабілізується і вдосконалюється система колектив-
ного володіння державою Зокрема, князі обирають
у своєму середовищі старшого й ревно опікуються збе-
реженням власної частки в Південній Руській землі,
беручи цим на себе зобов'язання боронити Гі від во-
рога 1195 р Всеволод Юрійович суздальський став
вимагати у київського князя Рюрика Ростиславича
„части" в Руській землі, на півдні Київщини, об-
грунтувавши вимогу тим, що всі руські князі обрали
його своїм главою Рюрик був змушений, аби забез-
печити мир у країні, дати йому володіння з містами
Каневом, Корсунем і Богуславом
Однак на початку XIII ст процеси роздробленості
знову пожвавлюються, а міжкнязівські відносини
загострюються Не в останню чергу це було пов'за-
но з відчутним посиленням боярства повсюдно на
Русі Воно ставило місцеві інтереси вище загально-
державних
39
Південна Русь
першого сорокаріччя XIII ст.
а межі XII і XIII ст. політична ситуація в
Південній Русі особливо погіршилася. По
смерті Святослава Всеволодича (1194) пору-
шилася рівновага між кланами Ольговичів і
Мономашичів. Рюрику Ростиславичу, що залишив-
ся одноосібним київським князем, було дедалі важче
стримувати князівські чвари. Після смерті Яросла-
ва Всеволодича (1199) у Чернігові 1201 р. сів
Всеволод Святославич Чермний (Рудий), що неза-
баром заявив претензії на київський велико-
князівський стіл. Назрівало нове зіткнення між Мо-
номашичами й Ольговичами за першість у Пів-
денній Русі.
1199 р. Роман Мстиславич з родини Монома-
шичів об'єднав Галичину й Волинь, створивши сильне
Галицько-Волинське князівство. На заході Пів-
денної Русі виник могутній осередок давньоруської
державності. Це докорінно змінило політичну
ситуацію в країні. Майже одразу по тому, 1200 чи
1201 р., Рюрик змовився з Ольговичами й вбрався
було в похід на Галицько-Волинське князівство. Але
Роман випередив його і напав на Київщину.
Союзники Рюрика перебігли до Романа, а кияни
відчинили міську браму перед галицько-волинським
князем, певно, побоюючись штурму й розграбуван-
ня свого міста. Рюрику довелося тікати з Києва, де
Роман посадив князем свого родича Інгвара луцько-
го. Та коли Роман повернувся до Галича, Рюрик
1203 p. разом з Ольговичами й найнятою за великі
гроші половецькою ордою страшенно розграбував
Київ, помстившись на городянах за те, що вони впус-
тили до міста галицького князя. Тоді Роман
повернувся до Києва, схопив Рюрика й насильно
постриг його в ченці, посадивши в місті сина остан-
нього Ростислава.
Роман Мстиславич прагнув об'єднати під своєю
рукою всю Південну Русь, а може, й відновити цен-
тралізовану Давньоруську державу. Однак його
загибель під час походу до Польщі влітку 1205р.
призвела до нового вибуху князівських усобиць. За-
непала система колективного управління Руссю, ще
більше відособилися одне від одного князівства. По
смерті Романа Рюрик скинув рясу й знову вокняжив-
ся в Києві. Проте його кращі часи минули, він не мав
сил на те, щоб стабілізувати становище в Південній
Русі. Рюрик прагнув захопити Галицьку землю,
але безуспішно. 1206 р. Ольговичі схопили його й по-
садили князем у Києві Всеволода Чермного
чернігівського. Потім Рюрик повернув собі Київ,
але 1210 р вимушено виміняв його у Всеволода Че-
рмного на Чернігів, де й помер1212 р. Того самого
року зійшов зі світу інший відомий державний діяч
Русі, владимиро-суздальський князь Всеволод Ве-
лике Гніздо, а його наступники не змогли підтримати
силу й велич свого князівства.
1212 р. Всеволод Чермний втратив Київ, де зно-
ву сіли Ростиславичі, спочатку Мстислав Романович,
забитий монголами на Калці 1223 p., а далі його брат
у перших Володимир Рюрикович. Політичне життя
Південної Русі 20—30 pp. XIII ст. проходило, як і
раніше, у вирі боротьби за Київ між Ростиславича-
ми й Ольговичами. Поступово, на початку 30-х pp.,
до цієї боротьби втручається син Романа Мстисла-
вича Данило, що на той час об'єднав під своєю
владою Волинь і намагався повернутися на галицьке
княжіння та відновити Галицько-Волинське кня-
зівство.
Спочатку Володимир Рюрикович пристав до
Ольговичів у намаганнях заволодіти Галицькою
землею. Однак коли глава Ольговичів Михайло Все-
володич чернігівський став зазіхати на Київ,
Володимир вдався до допомоги Данила. Війна між
Володимиром і Данилом, з одного боку, й Михайлом
— з другого, проходила з перемінним успіхом. На-
передодні навали орд Батия Києвом заволодів
Михайло Всеволодич, але побоюючись грізного ха-
на, втік на захід, до недавнього свого ворога Данила.
Галицько-волинський князь посадив у Києві свого по-
садника Дмитра, котрий і очолив оборону міста, коли
його облягло військо Батия.
Монголо-татарська навала застала Давньорусь-
ку державу роз'єднаною, загрузлою в міжкнязівських
чварах, у зіткненні егоїстичних інтересів різних
князівських кланів. Вона була страшенно ослаблена
усобицями, то був апогей роздробленості. Лише Да-
нилові Романовичу вдалося 1238 р. об'єднати
Галичину й Волинь у могутнє князівство.
Економічне життя
Київської Русі
олітична могутність і військова потуга Дав-
ньоруської держави трималися на міцному
І. фундаменті: розвинутій і багатій економіці.
Землеробство і скотарство не тільки були спроможні
прогодувати населення країни, а й виробляли продук-
ти -харчування й сировину на експорт. Промисли,
насамперед мисливство й бортництво, забезпечува-
ли потреби держави, їх продукція користувалась