Історія У краї ни
40
Киї вська Русь
постійним попитом у країнах Півдня і Заходу. Міста,
особливо великі, були заселені переважно ремісника-
ми, вироби яких користувалися попитом на Русі й за
рубежем. Руські купці, що реалізували здебільшого
товари вітчизняного виробництва, бували частими
гостями на торгах Константинополя й Багдада, Бу-
ди й Кракова, Регенсбурга й Парижа... Спустошливі
вторгнення кочовиків причорноморських степів, вис-
нажливі, майже безперервні громадянські війни між
князями хоч і завдавали шкоди, але не могли підірва-
ти економічного життя Русі. Надто розвиненими
були продуктивні сили держави, а її люди відзнача-
лись працьовитістю, витривалістю й були здатні до
прогресивних змін у виробництві.
Сільське
господарство
й промисли
С
ільське господарство було провідним у давнь-
оруській економіці і досягло високого для свого
часу рівня розвитку. Воно спиралося на пра-
давні традиції східних слов'ян, що з незапам'ятних
часів були землеробами. Основними зерновими куль-
турами в Київській Русі були жито, просо, ячмінь,
пшениця й овес. У різних регіонах величезної держа-
ви залежно від грунтів і кліматичних умов
застосовувалися різні системи обробітку землі.
У лісовій зоні віддавали перевагу підсічній системі,
застосовуючи для обробки землі легку соху. Ліс ви-
рубувався і спалювався, таким чином звільнялися
посівні площі й одночасно удобрювався грунт. У
лісостепових і степових районах найпоширенішою
системою землеробства була перелогова, за якої ро-
дючість землі відновлювалася природним шляхом.
Не пізніше кінця І тис. н. е. тут головне знаряддя
обробітку землі — соху змінив плуг із залізним на-
ральником, що давало особливо добрі результати
при розорюванні важких, цілинних грунтів.
У Київській Русі був великий набір ручних зем-
леробських знарядь — заступи, мотики, серпи, коси,
їх досить часто знаходять під час археологічних роз-
копок. Для обмолоту зерна використовувався ціп.
Землеробство на Русі було на такому агротехнічно-
му рівні, який давав можливість забезпечити високі
для свого часу врожайність і продуктивність праці.
Іншим важливим видом сільськогосподарської
діяльності руських людей було скотарство. У літопи-
сах та інших пам'ятках писемності постійно
згадуються різні свійські тварини і продукція тварин-
ництва. Великими стадами корів і кіз, табунами ко-
ней, отарами овець володіли князі й багаті бояри.
Худобу випасали з весни до осені на луках, заплавах,
у лісах, на перелогових землях і в степах. На зиму для
годівлі тварин запасали сіно, зерно тощо.
Серед сільських промислів особливо розвинути-
ми були мисливство й рибальство. Полювання на
лісових і степових тварин і птахів забезпечувало
м'ясом, а продаж шкурок куниць, лисиць, бобрів,
білок давав добрі доходи. Цінне хутро було однією з
головних статей давньоруського експорту, розходя-
чись у багато країн Європи і Сходу. Чималу роль
серед промислів відігравали бортництво (добування
меду диких бджіл) та бджільництво. Мед і віск ма-
ли попит на Русі та за її межами. Князі й бояри були
особливо зацікавлені в підтриманні сталого рівня ви-
робництва меду й воску, як і у добуванні хутра. Ці
товари продавалися на ринках Візантії, країн Близь-
кого Сходу й Західної Європи. Натомість вони
одержували можливість купувати там прикраси, до-
рогі тканини й одяг, вино, фрукти, зброю тощо.
Ремесло
> ■ начного поширення й високого рівня розвит-
ку досягло на Русі ремісниче виробництво. Чи
не основною його галуззю була металургія,
що поряд із землеробством заклала фундамент гос-
подарського прогресу Давньоруської держави.
Обробка заліза, що добувалося з болотяної руди,
велася як у сільських, так і в міських кузнях. Ковалі
користувалися великим набором інструментів і во-
лоділи значною кількістю технічних прийомів обробки
металу, продукуючи речі високої якості й досконалі
функціонально, а в кращих зразках — і художньо до-
вершені. Останнє особливо стосується предметів
озброєння: мечів, шоломів, наконечників для списів
і рогатин тощо.
Надзвичайно високого рівня майстерності досяг-
ли руські ювеліри. Неперевершеними досі шедеврами
ювелірної справи на Русі є дорогоцінні вироби з пе-
регородчастими емалями: іконки, хрестики, князівські
барми, ковтки тощо. До золотої пластини припаюва-
лися тонкі золоті дротинки, утворюючи складні й
вишукані візерунки. А простір між дротинками-пе-
регородками заповнювали різнокольоровою
розтопленою на вогні скловидною масою — емаллю,
після чого річ шліфували. Виробництво високоху-
дожніх і коштовних прикрас з емаллю
зосереджувалось у Києві, звідки вони розходились
по Русі і за її межі. Слава про руських ювелірів роз-
неслася середньовічною Європою.
41
У давньоруських Чернігові й Галичі їх було по
25 тис., Переяславі й Білоозері — по 10—12 тис.
Міста Південної Русі були зосереджені в Серед-
ньому Подніпров'ї, поблизу стольного града Києва.
Чимало міст виросло в західному регіоні, в Галицькій
і Волинській землях. Найголовніші з них займали
велику площу. Укріплена частина Києва (дитинець)
сягала 90 га, а разом з ремісничо-торговельними по-
садами — 380 га; дитинець Галича займав понад 50
га, а площа давнього Чернігова (дитинець, окольний
град, перегороддя) перевищувала 200 га.
Соціально-економічне, політичне й культурне
життя Київської Русі зосереджувалось у містах. Пе-
реважна більшість їх мешканців були ремісниками
різних спеціальностей, які об'єднувались у корпорації
на зразок західноєвропейських цехів. Чимало горо-
дян займалися торгівлею. Міські ринки являли собою
водночас головні площі, на яких вирувало життя.
Там збиралися віча городян, що, починаючи з сере-
дини XII ст., відігравали значну роль у соціальному
й політичному житті свого міста, а то й землі в ціло-
му, як це бувало в Києві, Галичі, Чернігові, Новгороді
Великому, Владимирі-на-Клязьмі тощо.
Давньоруські міста були культурними осередка-
ми. У них діяли школи й книгописні майстерні,
існували бібліотеки, писалися ікони, виготовлялися
твори прикладного мистецтва. У містах, насамперед
Києві, Новгороді, Владимирі-на-Клязьмі, складали-
ся літописи, створювалися пам'ятки агіографії (житія
святих) та художньої літератури. Без перебільшен-
ня можна сказати, що міста визначали культурне
обличчя Давньої Русі, вони були носіями суспільно-
го прогресу.
Торгівля
скравим свідченням високого рівня еко-
номічного розвитку Давньоруської держави
> була внутрішня й зовнішня торгівля. На жаль,
про внутрішню торгівлю Київської Русі відомо мало.
Між різними землями Русі відбувався економічний
обмін, що сприяло забезпеченню продуктами хар-
чування, сировиною й ремісничими виробами тих
районів, в яких вони не вироблялися. Міста і великі
торгові села (погости) мали ринки. У значних міських
центрах вони діяли постійно, а в Києві, Новгороді Ве-
ликому, Чернігові, Галичі, Смоленську, Влади-
мирі-на-Клязьмі та ін. збиралися мало не щодня.
Про внутрішню торгівлю письмові джерела згадують
мало й неохоче. Основний матеріал для її пізнання дає
археологія.
Історія У краї ни
Наймасовішими видами ремесла були виготовлен-
ня керамічного (глиняного) посуду, обробка шкіри,
дерева й кістки. Ремісники, які займалися цим, зви-
чайно селилися разом, утворюючи у великих містах
осібні квартали. Так, у Києві про них нагадують на-
зви місцевостей — Гончарі й Кожум'яки. У давньо-
руські часи багато виробів виготовлялося із скла:
браслети, намиста, персні, кубки, пляшки. Дедалі
ширшого застосування набувало віконне скло. Поши-
реними були домашні ремесла; прядіння, ткацтво,
виготовлення повсякденного одягу й посуду, а також
продуктів харчування, насамперед переробка зерна.
Розвинена обробка дерева й каменю, виготов-
лення цегли давали можливість руським людям
будувати різноманітні житла, зводити церкви й пала-
ци. Найпростішим житлом були напівземлянки,
в яких тулилась біднота. У наземних зрубних будин-
ках мешкали представники середніх прошарків
населення. Для князів і великих бояр споруджували
хороми в два, три й більше поверхів, зображення
яких можна побачити на мініатюрах Радзивіллівсь-
кого, Никонівського (ілюмінованого) та інших ілюс-
трованих літописів.
Окрасою й водночас архітектурними домінанта-
ми міст і сіл Русі були численні церкви, переважно
дерев'яні (зрубні). У великих містах височіли кам'яні
храми. В давньоруську добу в Києві було зведено по-
над ЗО кам'яних церков. Багато їх збудовано в
Чернігові, Переяславі, Галичі, а також у містах
Північної Русі.
Міста
я к відомо, у VI—VIII ст. у східнослов'янсько-
> І му суспільстві виникали протоміста —
.# Л укріплені поселення, що в зародку мали озна-
ки майбутніх міст: ремісниче виробництво, осередок
влади, культовий центр тощо. Феодальні міста істо-
рики образно називають квітами середньовіччя.
Протомісто було тим пуп'янком, з якого виростало,
розвивалося справжнє місто. Так було всюди в серед-
ньовічному світі, так сталося й на Русі.
Однак не кожне протомісто могло перерости в
місто: для того мали скластися особливо сприятливі
соціальні, політичні й економічні умови. Найдавнішим
протомістом Південної Русі був „град Кия", що ви-
ник наприкінці V — в першій половині VI ст.
Протягом наступних століть цей град переріс у вели-
ке місто, в якому в XI— першій третині XIII ст.
налічувалось близько 50 тис. мешканців. Для
свого часу то була дуже велика кількість городян.