Історія України Верстюк n2 (стр. 20 из 205)

Незрівнянно більше вчені знають про зовнішньо-
економічні зв'язки Русі X — першої половини
XIII ст. Літописи й інші давньоруські письмо-
ві джерела, а також візантійські, східні та західно-
європейські пам ятки розповідають про жваві
торговельні взаємини східнослов'янської держави
з багатьма країнами середньовічного світу.

Головним напрямком давньоруської зовнішньої
торгівлі був східний. Грецький шлях вів до Візантії,
а Залозний — до країн Кавказу й Арабського Схо-
ду. Велика торгівля провадилася також з країнами
Поволжя: Хозарським каганатом і Волзькою Бол-
гарією. Постійними були торговельні контакти Русі
з Германією, Угорщиною, Чехією, Польщею. Голов-
ним осередком торгівлі з країнами Півдня і Заходу
був Київ.

Руська правляча верхівка й багаті купці були
особливо зацікавлені в підтриманні сталих економічних
взаємовідносин із Візантійською імперією. Звідти на
Русь довозили золоті й срібні вироби, посуд, дорогі
тканини (шовк, парчу, оксамит), олію, вино, фрук-
ти, різноманітні ремісничі вироби. Русь постачала
на ринки своїх близьких і далеких сусідів хутра, мед,
віск, шкіряні й металеві (зброя) вироби, прикраси із
золота й срібла, а також рабів.

На Русі купці об'єднувалися в корпорації, що
зосереджувалися на торгівлі певними товарами з ти-
ми чи іншими країнами. В Києві, Новгороді, Галичі,
Володимирі-Волинському та інших великих містах бу-
ли колонії іноземних купців, для них будували
торговельні двори.

Головними платіжними засобами внутрішньої
й зовнішньої торгівлі Русі IX—XI ст. були іноземні

монети — переважно арабські срібні куфічні дирхе

ми, численні скарби яких, знайдені в Східній Європі
налічують десятки тисяч прим. Використовувались
хоча й у меншій кількості, візантійські міліарісії

а у Північно-Західній і Північно-Східній Русі з
XI ст.— і західноєвропейські денарії.

Кілька разів робилися спроби запровадити в Дав-
ньоруській державі власну монету. Близько 990 р.
Володимир Святославич викарбував на честь хрещен-
ня Русі перші руські монети: златники й срібляники.
На початку XI ст. його син Ярослав, що був тоді нов-
городським намісником, випустив срібляники
з своїм ім'ям, а 1018 р. Святополк Ярополчич під час
свого недовгого князювання в Києві запровадив
до обігу срібляники, на яких було вміщено його хри-
стиянське ім'я Петро. Але карбування давньоруських
монет мало дуже скромний обсяг, вони призначали-
ся не стільки для торгівлі, скільки правили за своєрідні

візитні картки названих вище князів, пропагуючи
Давньоруську християнську державу та її володарів.
Златники й срібляники не справили помітного впли-
ву на грошовий обіг Київської Русі та сусідніх країн.

Культура
Давньої Русі.
Фольклор

авньоруська культура представлена багать-
ма тисячами фольклорних, писемних та
^речових пам'яток, що збереглися до нашого
часу. Це лише незначна частина того, що за-

лишив нам час. Але й її досить, аби скласти цілісне
уявлення про багату культуру Київської Русі. Захо-
плюючі твори фольклору: билини, дружинні пісні,
перекази, легенди, казки сповнені світоглядної гли-
бини, роздумів про минуле й сучасне свого народу,
високохудожні історичні твори — літописи; величні
собори Києва й Чернігова, Володимира й Галича,
вишукані вироби ювелірів... Всі ці й безліч інших
прекрасних творінь давньоруського минулого дають
підстави стверджувати, що культура Київської Русі
була могутньою, яскравою, високохудожньою, різно-
манітною, сягала кращих зразків світової культури
свого часу.

Багата усна народна творчість доби Київської
Русі бере витоки в далекому минулому східних слов'ян
ще доісторичних часів. До нас дійшли здебільшого
зафіксовані давніми пам'ятками писемності перека-
зи й легенди, дружинні, святкові, весільні пісні,
билини, колядки, прислів'я й приповідки, магічні за-
клинання й замовляння.

Одним із найстаріших фольклорних жанрів, що
зберігся до нашого часу у складі „Повісті" та інших
літописів, є народні перекази. Спочатку виникали
родоплемінні, етногенетичні перекази, в яких міфи про
божественних і тотемних пращурів поєднувалися з ре-
альними спогадами про родоначальників і племінних
вождів, про переселення родів і племен та створен-
ня їх союзів. Такі родові перекази східних слов'ян
можна датувати кінцем V — першою половиною
IX ст. Яскравим зразком родового переказу є історія
про Кия, Щека і Хорива та сестру їх Либідь і засну-
вання ними Києва. У другій половині IX—X ст.
складались історичні перекази. У них виступали вже
не рід і плем'я, а народність і держава. Міфічні або
напівміфічні герої у них поступаються місцем реаль-
ним історичним особам.

Природно, що у державі дружинного типу, якою
була Київська Русь аж до часів Володимира Свято-

Киї вська Русь

Література

! сна історія — перекази, легенди, дружинні

пісні та інші види фольклорної творчості — у
всіх народів була попередницею історії писем-

ної, яку в Київській Русі започаткувало літописання
Літописи є також пам'ятками художньої літератури
Слов'янська писемність з'явилася на Русі на межі
IX і X ст , про що свідчать, зокрема, знахідки зна-
рядь для письма (писал) в археологічних шарах того
часу До "Повісті" вписані слов'янські переклади
угод Русі з Візантією 907 і 911 рр Тому дехто з
учених, припускав, що літописання в Київській Русі
виникло в X ст , у часи Олега та Ігоря, а перші за-
писи, як-то літописні, були зроблені в середині IX ст ,
у часи Аскольда

Однак сама по собі наявність писемності ще не
могла автоматично породити літописання на Русі
Воно виникло в XI ст, на певному щаблі розвитку
давньоруського суспільства, із зростанням етнічної са-
мосвідомості в процесі завершення будівництва
держави

Академік О О Шахматов встановив, що перший
вітчизняний літопис, названий ним "Найдавнішим",
було створено в Києві 1037—1039 рр , ймовірно, в
Софійському монастирі Вчений спробував рекон-
струювати цей літописний звід на основі „Повісті" і
одного з Новгородських літописів — так званого
"Першого молодшого ізводу" Найдавніший літопис
був коротким, у кілька разів поступався за обсягом
тій же „Повісті" Дехто з вчених виступив з припу-
щенням, що одним із складачів "Найдавнішого"
літопису, а можливо, й головним був славетний філо-
соф, письменник і церковний діяч, митрополит
київський Іларюн Таке припущення виглядає
вірогідним, бо грунтується на текстологічній та ідейній
близькості основного твору Іларюна „Слово про за-
кон і благодать" і "Найдавнішого" ізводу

Другим на Русі за часом створення є Новго-
родський літопис, складений близько 1050 р Сліди
його також простежуються у Новгородському пер-
шому літописі молодшого ізводу Справу давньо-
руського літописання продовжив високовчений чер-
нець Києво-Печерського монастиря Никон, ство-
ривши в 1073 р перший Печерський ЗВІД А 1093

1095 рр у тому ж монастирі складено другий Печер-
ський звід, названий Шахматовим "Початковим"

Та всі згадані вище літописи не збереглися до на-
шого часу Першим літописним ізводом, що дійшов
до нас, є „Повість временних літ", ім'я складача
якої, мудрого ченця Печерського монастиря Несто-

Історія України

славича, існував дружинний епос Воіни-дружинни-
ки оспівували свого вождя-князя, його звитягу й
турботу про них Взірцем такого князя був Святослав
Ігорович, образ якого в „Повісті" немовби зітканий
з дружинних пісень Ось як розповідає Нестор, пе-
реказуючи одну з дружинних пісень про початок
князювання цього володаря „Коли Святослав виріс
і змужнів, став він збирати багатьох воїнів хоробрих
І легко ходив у походах, мов барс, і багато воював У
походах же не возив за собою ні возів, ні казанів, не
варив м'яса, але, тонко нарізавши конину чи звіри-
ну, чи яловичину і засмаживши на вугіллі, так їв Не
мав він і намету, але спав, підіславши пітник з сідлом
у головах І посилав до інших земель із словами
„Хочу на вас іти'"

Чудовими пам ятками давньоруської творчості є
билини, що дожили в усній традиції до XX ст „Ху-
дожнім літописом" боротьби східних слов'ян проти
ворогів Київської Русі (насамперед степових кочо-
виків) називають билини фольклористи Одними з
найдавніших, найбільших за обсягом і найвартісніших
у художньому та історичному планах є билини Київ-
ського, або Володимирового, циклу

Сюжети, образи й історичне тло цих билин
пов'язані із стольним градом Києвом і його князем
Володимиром „Красне Сонечко" Билини київсько-
го циклу склались у X—XI ст, по свіжих слідах
оспіваних у них подій

Є також пізніші цикли билин галицькі, новго-
родські та ін У них так само, як і в київських, майже
не відбились ні конкретні історичні події, ні реальні
історичні персонажі Адже князь Володимир Свято-
славич і його дядько Добриня у билинах є швидше
символами, ніж живими людьми У билинах ми не
зустрінемо ні Аскольда з Діром, ні Ігоря з Ольгою,
ні навіть Святослава неначе самою природою ство-
реного для оспівування в билинному епосі

І все ж таки билини можна вважати якоюсь мірою
джерелом, хоча й дуже своєрідним Гіперболічні пе-
ребільшення, ірреальність персонажів, легендарність
оповідей та інші риси художнього вимислу не варто
вважати підставою для заперечення зв'язку билин з
історичною дійсністю Головна особливість і цінність
билин полягає у тому, що вони відбивають саму
сутність історичних подій і явищ, їх оцінку і тлума-
чення народом У билинному епосі закріплювалася
пам'ять про історичні події й цілі епохи східно-
слов'янської історії, особливо важливі з погляду
народного розуміння