44
Південної Русі XIII ст , високохудожньою літератур-
ною пам'яткою
Ми приділили чималу увагу літописам тому, що
вони є основними й в абсолютній більшості випадків
єдиними джерелами з історії Київської Русі IX—XIII
ст , зокрема її південних земель Поряд з ними ство-
рювались й інші пам'ятки давньоруської літератури
На жаль, до нашого часу дійшла лише мала їх част-
ка Серед них можна виділити видатний філософський
твір Іларюна „Слово про закон і благодать" (30—40-
і рр XI ст ), сповнений роздумів про героїчне минуле
й пророкувань славного майбутнього руського наро-
ду, „Повчання дітям" Володимира Мономаха
(початок XII ст ), в якому життєпис князя поєд-
нується з викладом історії Русі другої половини XI
— початку XII ст , розумінням сенсу її подій, явищ
і персонажів, розповідями про власний досвід керу-
вання державою, закликами до наступників берегти
її єдність
Особливе місце серед творів красного письмен-
ства посідає єдина серед збережених часом поетична
пам'ятка давньоруських часів „Слово о полку Іго-
ревім" (кінець XII ст ) Невідомий автор „Слова"
закликає князів забути чвари, об'єднатися і захисти-
ти рідну землю від страшного ворога — половецьких
ханів Він ставить їм у приклад великого князя
київського Святослава Всеволодича
Був же він грозою для ворога,
Приборкав його полками сильними,
Ще й мечами булатними
Високолітературними й глибоко філософськими
творами Київської Русі є пам'ятки агіографічного
мистецтва — житія руських святих Серед південно-
руських пам'яток цього жанру найбільш відомими є
створені в другій половині XI ст „Житіє Бориса і
Гліба" та „Житіє Феодосія Печерського" Останнє
належить перу літописця Нестора
Школи.
Бібліотеки
розвиток літератури й взагалі письменства не-
* можливий без піднесення й поширення освіти,
книжності й збирання бібліотек Уже за Воло-
димира Святославича започаткували перші школи в
Києві й, можливо, в інших великих містах Русі А
Ярослав Мудрий організував школу в Новгороді,
де навчалося триста дітей Крім початкової освіти
було й „навчання книжне", що передбачало вивчен-
ня богослов'я, філософії, риторики, граматики —
Киї вська Русь
ра, названо в Хлебніковському спискові цієї пам'ят-
ки Нестор розгорнув історію східних слов'ян на тлі
всесвітньої історії, він використав як джерела давнь-
оруські фольклорні пам'ятки, твори грецьких істориків
та хроністів, тексти договорів руських князів 13
Візантією тощо
„Повість" є загальноруським літописом, що відби-
ває минуле східних слов'ян на всьому просторі їх
розселення Вона пройнята духом високого патріотиз-
му, містить заклики до об'єднання руських князів
перед загрозою навали кочовиків „Повість" сповне-
на гордості за свій народ, віри в його славне майбутнє
Завдяки глибоким філософським роздумам та узагаль-
ненням, високим літературно-художнім якостям
„Повість" стала вершиною літератури Київської Русі
початку XII ст Вона дійшла до нас у третій редакції,
виконаній у київському Видубицькому монастирі
невідомим нам книжником близько 1118 р
Гідним продовженням „Повісті" став створений
також у Києві Київський літопис XII ст , що завер-
шується на останніх роках того століття За своїми
художніми достоїнствами він не поступається твору
Нестора, але перевершує його докладністю й наси-
ченістю розповіді, намаганням зрозуміти сенс
минулого й тенденції сучасного літописцеві політич-
ного життя Київський літопис містить яскраві й
колоритні характеристики політичних діячів свого
часу До нього включені численні художні ПОВІСТІ,
найбільш відомою серед яких є повість про невдалий
похід Ігоря Святославича у Половецький степ
1185 р Починаючи з 30-х рр XII ст розповідь
Київського літопису стає дедалі докладнішою, зосе-
редившись на боротьбі за Київ князівських кланів
Мономашичів і Ольговичів Загальноруські події у
ньому поступово відходять на другий план Складачі
й редактори цього ізводу постійно закликають русь-
ких князів до єднання перед половецькою загрозою,
відновлення єдності Давньоруської держави
В усіх відомих на сьогодні давньоруських ізво-
дах, де міститься Київський літопис, йою продов-
жує літопис Галицько-Волинський, доведений до
90-х рр XIII ст Він не є традиційним літописним
ізводом, а являє собою низку повістей про Данила й
Василька Романовичів, котрі по смерті батька Рома-
на Мстиславича (1205) протягом сорока років
наполегливо й послідовно відновлювали створене
ним Галицько-Волинське князівство Остання части-
на джерела присвячена нащадкам Данила і Василька,
які не спромоглися зберегти єдність Галицько-Во-
линської Русі по смерті Данила Галицько-Волинський
літопис є надзвичайно цінним джерелом з історії
45
праобраз майбутньої вищої школи.
При Софійському соборі, інших храмах та мона-
стирях накопичувались бібліотеки, що складалися
головним чином з творів іноземних авторів, пере-
кладених на давньоруську мову. Однією з кращих
бібліотек свого часу володів Ярослав Мудрий.
Найбільш популярними у давньоруські часи були
візантійські історичні хроніки Георгія Амартола й
Синкелла, а також ^Житіє Василія Нового", „Історія
Іудейської війни" Иосифа Флавія, „Александрія",
„Християнська топографія" Козьми Індикоплова та
ін. З часом дедалі більше місця в бібліотеках посіда-
ють твори давньоруської літератури.
Справжній гімн книзі, книжності й освіченості в
цілому містить „Повість" під 1037 p., розповідаючи
про любов Ярослава Мудрого до літератури: „Адже
великою буває користь від навчання книжного: кни-
ги наставляють і навчають нас шляхові каяття, бо
мудрість осягаємо і поміркованість у словах книжних.
Це — ріки, що напоюють всесвіт, це — джерела муд-
рості, у книжках же незмірна глибина..."
Архітектура.
Образотворче
мистецтво
итло у східних слов'ян на всьому просторі
їх проживання було двох типів: напівземлян-
ки і наземні зрубні будівлі. У складених з
дерев'яних колод і часом прикрашених різьбленням
будинках жили представники заможних і середніх
верств населення, у напівземлянках тулилась бідно-
та. Бояри зводили собі пишні хороми з дерева, а
князі будували розкішні палаци, здебільшого з каме-
ню й цегли. Найдавніший такий палац, відомий під
назвою „палац княгині Ольги" (згаданий у літописі
під 945 p.), відкрито археологами на Старокиївській
горі. Поблизу цієї споруди дослідниками знайдено за-
лишки ще чотирьох князівських палаців.
Головною окрасою міст і сіл Київської Русі були
церкви. Більшість їх будувалась із дерева, а храми ве-
ликих міст були кам'яними. Перший оздоблений
мозаїками і фресками храм Богородиці збудував у
Києві Володимир Святославич 989—996 pp. Його
прозвали Десятинним, бо на його утримання (разом
із всією церковною організацією Київської держави)
князь віддавав десяту частину своїх прибутків. Крім
величного Софійського собору в Києві, збудовано-
го за Ярослава Мудрого, прекрасні храми зводилися
і в інших містах Південної Русі. Деякі з них (Успенські
собори в Чернігові й Володимирі-Волинському, церк-
ва св. Пантелеймона в Галичі й Кирилівська в Києві
та ін.) збереглися до нашого часу.
Наймонументальнішими спорудами Київської
Русі були укріплення міст. Навіть порівняно невеликі
міста являли собою справжні фортеці з могутніми
земляними валами, на яких стояли дубові стіни з
численними баштами. Відомому „місту Ярослава" в
Києві мало чим поступалися фортифікаційні захисні
споруди інших великих міст Південної Русі: Черніго-
ва й Переяслава, Галича й Володимира, Кременця
і Холма.
У Києві, Чернігові, Галичі та інших містах існу-
вали іконописні майстерні, їхніми витворами
прикра-шалися храми. На жаль, від давньорусько-
го часу вони майже не збереглись. Києво-Печерський
патерик XIII ст. зберіг розповідь про видатного русь-
кого живописця Алімпія. Вважається, що ним
написана близько 1114 р. знаменита ікона „Бого-
матір велика Панагія". Мабуть, Алімпій брав участь
у створенні ескізів чудових мозаїк собору Ми-
хайлівського Золотоверхого монастиря у Києві, що
збереглися до нашиз^ днів.
Окрасою монументальних кам'яних церков був
фресковий живопис. Найкраще зберігся він у
київському Софійському соборі. Високохудожні фре-
ски цього та інших (наприклад Кирилівської церкви
в Києві, Софійського собору в Новгороді) храмів є
цінним джерелом вивчення світогляду, побуту, одя-
гу наших далеких предків. Мозаїчні картини
створювалися лише в найбільших храмах Києва: Де-
сятинній церкві й соборах святої Софії, Успенському
Печерського монастиря й Михайлівському Золото-
верхому Михайлівського монастиря. *
Прикладне
мистецтво
І оно дожгло у Київській Русі дуже високого
І рівня. Його масова продукція: недорогі виро-
набули великого поширення на Русі й за її межами.
Особливо уславились у середньовічному світі вишу-
каніхрібні й золоті творіння київських, чернігівських,
галицьких майстрів. Давньоруські ювеліри доскона-
ло володіли різними способами обробки дорогоцінних
металів: сканню, зерню, черню, інкрустацією, че-
канкою, художнім литвом. У середньовічній Європі
давньоруських ювелірів вважали неперевершеними
майстрами своєї справи. Дорогоцінні золоті вироби
з перегородчастими емалями (діадеми, князівські
барми, іконки, ковтки, хрестики тощо) та срібні кар-