Історія України Верстюк n2 (стр. 22 из 205)

Історія У краї ни

Киї вська Русь

бовані браслети з черню київського виробництва на-
лежать до найвитонченіших зразків мистецтва
середньовічного світу.

Вироби прикладного мистецтва з дитинства ото-
чували руську людину. То були дерев'яні різьблені
миски, відра, ложки, вирізані з кістки ґудзики,
гребінці, ручки для ножів, керамічний посуд з ху-
дожнім орнаментом, недорогі прикраси тощо.

За всієї великої різноманітності явищ і виробів,
зрозумілої з огляду на величезну територію розселен-
ня давньоруської народності, її матеріальна й духовна
культура відзначалася значною цілісністю, що не
виключало місцевих, часом відчутних особливостей.
Так було й у добу відносно єдиної Київської монархії
(кінець X — перша третина XII ст.), і в часи фео-
дальної роздробленості, коли, незважаючи на
ослаблення політичної єдності держави, культура
одержала нові імпульси зростання. Піднесення
суспільного, зокрема міського, життя, наростання
економічних і культурних зв язків, поглиблення
етнічної свідомості народу зумовили дальший розквіт

культури Київської Русі другої половини XII

першої третини XIII ст.

Зародження
передумов складання
української народності

оба феодальної роздробленості настала, як
/ мовилось, завдяки соціально-економічному
Д..., поступові Давньоруської держави та її
народності й пов'язаній з ним політичній відо-
собленості різних земель і князівств. У XII ст.
складаються земельні території, що стало одним з чин-
ників виникнення української, так само як російської
й біло- руської, народності. Не варто перебільшува-
ти етнокультурної єдності давньоруської народності
— місцеві розбіжності в побуті, звичаях, мовних
діалектах, фольклорі в часи її існування (IX—
XIII ст.) так і не були подолані. Але залишається без-
сумнівним науковим фактом походження українців,
росіян і білорусів від народу Київської Русі, як би йо-
го не називати: давньоруською народністю чи східно-
слов'янською етнокультурною спільністю.

У середині — другій половині XII ст. у держав-
них рамках Давньої Русі виділилося півтора десятка
князівств і земель, які незабаром по тому почали
об'єднуватися в групи. Це історично об єктивно
закладало підвалини формування територій трьох
східнослов'янських народностей, яке почалося з
XIII ст. Утворенню територій окремих земель і

князівств були притаманні налагодження й еволюція
соціально-економічних, політичних і культурних
взаємовідносин між сусідами. У Південній Русі то
були Галицька й Волинська землі, що після їх
об'єднання тяжіли до землі Київської. У Північно-
Східній Русі особливо тісні зв'язки встановилися
між Владимиро-Суздальською та Муромо-Рязансь-
кою землями. Ці процеси розвивалися далі наприкінці

— на початку XIII ст.

Піднесення економічного життя як в центрі, так
і на окраїнах, що було основною причиною настання
доби роздробленості, продовжувалось і в часи її
політичного поглиблення. Ставали тіснішими еко-
номічні зв'язки між регіонами. Людність різних
давньоруських земель дедалі жвавіше налагоджува-
ла товарообмін. Пам ятки писемності й археологічні
знахідки свідчать про наростання інтенсивних еко-
номічних взаємовідносин між різними землями
Київської Русі.

Красномовним свідченням цього є вже сам харак-
тер поширення монетних гривен, що були основним
засобом купівлі-продажу у великих торгових опе-
раціях на давньоруських землях у часи роздробленості
(ХІІ-ХІІІ ст.). Ці масивні зливки срібла вагою від
160 до 200 з чимось грамів діляться на типи за фор-
мою та вагою: київські, новгородські, північноруські.
Здавалось би, київські чи новгородські гривні, вироб-
ництво яких засереджувалось відповідно у двох
центрах Русі, південному й північному, мали прави-
ти за місцеві знаряддя купівлі-продажу. Однак їх
знаходять практично на всій території Русі, зокрема
новгородські в Києві, а київські в Новгороді, куди їх
заносили ріки економічного обміну. Те ж саме мож-
на сказати про певні види ремісничої продукції.
Наприклад, необхідні при тканні (а ним на Русі зай-
мались майже в кожній родині) прясла з рожевого
шиферу, виготовлення яких зосереджувалося в Києві
та невеликому місті Овручі в древлянській землі
(поблизу якого є поклади цього каменю), археологи
постійно знаходять у всіх давньоруських землях.
Вченими помічено, що регіон знахідок шиферних
прясел загалом збігається з етнічною територією
Київської Русі.

Посилення торговельних та інших зв'язків між
різними регіонами Давньоруської держави логічно зу-
мовило утворення в другій половині XII — на початку

ст. кількох груп земель. Між ними зав'язались
особливо тісні соціально-економічні відносини. Це,
як визначив академік Л. В. Черепній, такі чотири гру-
пи земель: Новгородська, Псковська, Смоленська,
Полоцька та Вітебська; Владимиро-Суздальська,

Рязанська, Устюзська та Муромська, Київська,
Чернігівська та Сіверська, Галицька й Волинська
Вже тут проглядається виділення територій російсь-
кої, української й менш виразно білоруської
народностей Розвиток процесів соціально-еко-
номічної концентрації сприяв тому, що, починаючи з
XIII ст на основі цих груп земель (які з часом мог-
ли міняти й склад, і територіальні межі) формуються
території російської, української та білоруської народ-
ностей Крім економічних зв'язків між цими землями
і князівствами пожвавлювались культурні взаєми-
ни Вони простежуються, зокрема, в архітектурі
кам'яних храмів, у прикладному мистецтві, фольклорі
(поширення билин) тощо

Складання перелічених вище груп земель само по
собі не вело до послаблення, тим більше до розриву
економічних і культурних взаємовідносин між ними
Як і раніше, в часи централізованої монархи Володи-
мира Святославича і Ярослава Мудрого, всі
давньоруські землі були об'єднані спільними еко-
номічними, соціальними і культурними процесами та
явищами І хто знає, як би склалась дальша доля
давньоруської етнокультурної спільності, якби не
вторгнення на Русь полчищ кочовиків з-за Волги
— монгомв

Київська, Чернігово-Сіверська, Переяславська,
Волинська, Галицька, Подільська землі, а також Бу-
ковина і Закарпаття стали тією територіальною
основою, на якій склалася й розвивалася українська
народність А на Середній Наддніпрянщині, в
Київській землі, утворилося етнічне осердя ук-
раїнського етносу, навколо якого поступово
згуртувалося населення інших південноруських зе-
мель Видатною є роль Києва у цьому процесі За
середньою Наддніпрянщиною раніше, ніж за інши-
ми землями Південної Русі, закріпилася назва
„Україна", якою пізніше, з XVII ст , стали познача-
ти етнічну територію українського народу

Навала
орд Батия
на Русь

априкінці XII — на початку XIII ст у сте-
пах Монголи склалася сильна протодержава,

, яка за своєю соціальною сутністю була родо-

племінною Велике й могутнє об'єднання мон-
гольських союзів племен очолив Темучін, що 1206 р
був обраний Чингіс-ханом (великим ханом) Майже
одразу монгольська верхівка розпочала завойов-
ницькі війни проти сусідів, загарбавши країни

Історія У краї ни

Середньої Азії 1223 р у битві на р Калці, недале-
ко від пониззя Дніпра, 25-тисячне монгольське
військо на чолі з Джебе й Субедеєм розгромило дру-
жини південноруських князів, що навіть перед лицем
грізної небезпеки не змогли переступити через власні
егоїстичні інтереси й спільно вдарити на ворога То бу-
ла лише розвідка боєм А через півтора десятиліття
онук Чингіс-хана Батий, якому дід заповів похід на
Захід і „подарував" ще не завойовану монголами
Європу, розпочав вторгнення за Волгу

Наприкінці 1237 р величезне військо під прово-
дом Батия (від 150 до 200 тис воїнів) вдерлося на
руські землі Князі знали, що монголи готуються до
походу, але, поглинені власними чварами, нічого не
вдіяли, щоб об'єднати сили А під рукою Батия бу-
ла не лише неймовірно численна, а й добре вишколена
кіннота Нечисленні дружини руських князів, навіть
за підтримки погано озброєного й наспіх зібраного
міського ополчення, були не в змозі стримувати на-
тиск ворога, що мав перевагу в кілька, а то й у десятки
разів Руські люди доблесно билися з страшним во-
рогом, завдаючи йому значних втрат

Спочатку, протягом кінця 1237 — зими й весни
1238 рр , монголи завоювали Північно-Східну Русь
Були здобуті штурмом, розграбовані й спалені Рязань,
Владимир-на-Клязьмі, Ростов, Углич, Твер та інші
міста Майже всі їх мешканці були винищені завой-
овниками

Майже рік потому (до весни 1239 р ) монгольські
полчища пробули в південноруських степах, відпочив-
ши й підгодувавши коней Далі вони вторглися на
Південну Русь, захопили зненацька Переяслав і спа-
лили його Потім ворог здобув Чернігів, оборону
якого очолював князь Мстислав Ілібович „Перемо-
жений був Мстислав, і безліч воїнів його побито
було, і місто взяв (монгольський хан Менгу), і запа-
лив вогнем",— з гіркотою зазначив південноруський
книжник Далі Батий намірився захопити Київ
На вимогу одного з його воєвод — Менгу-хана
кияни відмовилися здати місто Менгу не наважив-
ся на штурм Минув рік, і головні сили Батия облягли
стольний град Руської землі Це сталося восени