Історія України Верстюк n2 (стр. 23 из 205)

1240 р

У Галицько-Волинському літописі збереглися вра-
ження очевидця облоги Києва незліченним
монгольським військом За скрипінням возів, ревінням
верблюдів, іржанням коней ворога не було чути
людських голосів Єдиний раз для штурму руського
міста Батиєві довелося зосередити всі свої сили Як
оповідає Псковський літопис, облога Києва трива-
ла 10 тижнів і 4 дні А інший північноруський літопис

Київська Русь
у світовій історії

авньоруська держава залишила яскравий слід
у світовій історії ІХ-ХІІІ ст її внесок до се-
редньовічного політичного, економічного,
суспільного й культурного життя був надзви-

чайно вагомим

Вийшовши на історичну сцену з походам Ас-
кольда на Константинополь і нажахавши середньо-
вічний світ середини IX ст , Київська Русь поступо-
во перейшла від воєнних сутичок з сусідніми країнами
до рівноправної участі в політичному житті Європи
та Близького Сходу Руські володарі уклали мирні й
союзні угоди з Візантією й Германською імперією,
Польщею й Угорщиною, Литвою та ятвягами, скріп-
люючи їх часом, що було нормою міжнародних
відносин середньовіччя, династичними шлюбами
Київська Русь відіграла вагому роль у міждержавних
відносинах, її втручання в той чи інший конфлікт бу-
вало досить, щоб стримати його

Великий міжнародний авторитет і військова міць
Давньоруської держави поєднувалися з високим
рівнем економічного розвитку Високопродуктивни-
ми були землеробство і скотарство, ремесла і про-
мисли, а енергійні й багаті руські купці були відомі
мало не в усьому тогочасному світі Руські люди
створили багату духовну й матеріальну культуру

Навала орд Батия завдала непоправної шкоди
Русі Перестала існувати держава, загинули сотні
тисяч людей, у вогні пожеж були знищені міста і се-
ла, палаци і храми, книги й ікони Та руський народ
зумів вистояти й відродити життя Традиції Київської
Русі виявилися настільки живучими й міцними, що
дійшли до наших днів, здобувши нове життя в ма-
теріальній і духовній культурі українців, росіян і
білорусів

Київська Русь

— Лаврентіївський — називає день здобуття мон-
голами давньоруської столиці 6 грудня 1240 р

Головний удар Батий завдав з півдня, він припав
на Лядські ворота Не зупиняючись ні вдень, ні
вночі, монгольські тарани бухали в браму і стіни цієї
фортеці, аж поки завойовники не змогли вдертися до
міста Ярослава „Того ж року,— з сумом свідчить
Лаврентіївський літопис, — здобули Київ татари* і
святу Софію розграбували, і монастирі всі, й ікони,
й хрести, і все узороччя церковне взяли, а людей від
малого до великого всіх убили мечем" Дуже мало ки-
ян залишилося серед живих, та вони з часом зуміли
відродити своє прекрасне місто

По здобутті Києва орди Батия ринули на захід
Вони заволоділи Галицькою і Волинською землями
й у середині 1241 р вторглися до Польщі та Угорщи-
ни, спустошивши їх Але для завоювання Європи у
Батия сил вже не вистачило надто великих втрат
зазнало його військо на Русі

1242 р Батий припинив похід на захід і, вогнем
і мечем знову пройшовши руськими землями, привів
свої орди у Пониззя Волги Там монголи заснували
свою державу — Орду (в історичній літературі во-
на виступає звичайно під назвою Золотої Орди)
Давньоруська держава перестала існувати На Русі
встановилося важке й принизливе вороже пануван-
ня Мине більше двох століть, аж поки Південна
Русь звільниться від ординського панування, щоб по-
трапити під владу інших чужинців польських королів
і литовських князів

* У давньоруських пам ятклх писемності монголи фігурують піл пізнішим їх
найменням — татар

m
ш

априкінці X — в першій половині XI ст.
адміністративним осередком земель Волині

Підкарпаття був Володимир — місто,

що його заснував і назвав своїм ім'ям князь Володи-
мир Святославич. Він передав управління цим краєм
Всеволодові, який був сином Володимира і Рогніди
Рогволодівни. Місто Володимир стало осередком
єпископства і самим головним центром розвитку
культури у регіоні.

Після смерті Ярослава Мудрого влада на Во-
лині часто переходила з рук в руки. Окрему князівську
династію на Волині започаткував внук Володимира
Мономаха Ізяслав Мстиславич, який князював у
Володимирі протягом 1136-1142 і 1146-1154 pp. Він,
а пізніше його син Мстислав Ізяславич, спиралися на
свої волинські володіння, ведучи боротьбу за утверд-
ження на київському престолі. Боротьба за зміцнення
Волинського князівства була нелегкою, і воно в ок-
ремі періоди своєї історії перетворювалось у своєрідну
федерацію менших удільних князівств. Князі, які
нерідко намагалися вести самостійну політику, були
в Луцьку, Пересопниці, Дорогичині, а в окремі
періоди - також у Бузьку, Червені та інших містах.
Після смерті в 1170 р. Мстислава Ізяславича Во-
линь була поділена між його синами: Роман став
князювати у Володимирі, Володимир у Бересті, Свя-
тослав у Червені, Всеволод у Белзі. Лише
наполегливою об'єднавчою політикою Романа Мсти-
славича було забезпечено єдність Волинської землі.

Трохи по-іншому склалась доля Прикарпаття.
Тут вже в 1084 р. утворилися три князівства, в яких
панували брати Ростиславичі, правнуки Ярослава

Мудрого. Найстарший брат Рюрик Ростиславич во-
лодарював у Перемишльському князівстві, куди
входили землі над Сяном і Верхнім Дністром приблиз-
но до р. Стрий. Василькові Ростиславичу належало
Теребовельське князівство, що включало Поділля,
Буковину, східну частину Українських Карпат. На
північ від Теребовельського князівства лежало Зве-
нигородське. Воно припало третьому братові,
Володареві, який після смерті Рюрика став князем і
у Перемишлі. 1099 року він, спільно з Васильком
теребовельським, переміг військо угорського короля
в битві під Перемишлем і це на деякий час припини-
ло напади Угорського королівства на Підкарпаття.

Син Володаря Володимир (якого літопис називає
Володимирком) об'єднав Перемишльську, Теребо-
вельську, Звенигородську землі у складі одного
князівства. У 1144 р. він зробив своїм столичним
містом Галич над Дністром. Лише у Звенигородсь-
кому князівстві деякий час правив його племінник Іван
Ростиславич (Іван Берладник). У 1145 р. відбулося
повстання містичів Галича, які „ввели у місто" Зве-
нигородського князя. Проте внаслідок кровопролитної
боротьби Володимиркові вдалося не тільки витісни-
ти Івана Ростиславича з Галича, а й приєднати до своїх
володінь Звенигород.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досяг-
ло за часу правління Володимиркового сина Ярослава
Осмомисла, батька ^співаної у „Слові о полку Іго-
ревім" Ярославни. Його володіння сягали вздовж
Дністра досить далеко на південь; навіть землі в
нижній течії Пруту й Дунаю опинились у певній за-
лежності від Галича. Зростало значення Дністра у
міжнародній торгівлі, що, в свою чергу, сприяло роз-
виткові міст князівства.

Галицький князь користувався авторитетом на
міжнародній арені, підтримував дипломатичні взаєми-
ни не лише з сусідами, а й із Візантією, Священною
Римською імперією. З щирим подивом говориться
про Ярослава у „Слові о полку Ігоревім":
Галицький Осмомисле Ярославе!
Високо сидиш ти на своїм золотокованім
престолі, підпер гори Угорські своїми залізними
полками...

Об'єднання
Волині і Галичини

" езважаючи на міжусобні війни між окреми-
ми князями, Волинська і Галицька земля
> здавна підтримували якнайтісніші економічні

та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумо-

Галицько - Волинське

КНЯЗІВСТВО

Галииько-Волинське князівство

вою об'єднання Волині й Галичини в одному кня-
зівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла
волинський князь Роман Мстиславович на запрошен-
ня галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там
утвердитися. Лише в 1199 p., після смерті Володи-
мира Ярославовича, останнього представника династії
Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось до-
могтися сполучення під своєю владою Волині й
Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті
Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли
на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота
Києва.

Утворення об'єднаної Галицько-Волинської дер-
жави було подією великої історичної ваги. Недаремно
літописець називав Романа великим князем, „царем
на Русі", „самодержцем всея Русі", причому слово
„самодержець" вперше в літописі застосовано саме
щодо нього. Цей титул, перекладений з грецького ти-
тулу візантійських імператорів - автократор, засвідчив
зміцнення позиції великого князя, підпорядкування
ним непокірних боярських угруповань. Саме у Рома-
на Мстиславича шукав притулку імператор Візантії
Олексій ПІ Ангел після захоплення Константинопо-
ля хрестоносцями.