Ще у XIII ст. частину населення тут було вини-
щено, частина ж (хай і незначна — верхівка
духовенства, дрібні князі та бояри з їх почтами)
мігрувала, тяжіючи до міцної князівської влади й,
як зазначено в одному з документів XIV ст., до
65
Історія У краї ни
«постійних і надійних джерел прибутків» У Києві на
кілька століть осередком міського життя став Поділ
Верхнє ж місто залишилося німим свідком колишньої
величі «матері руських міст» Поступово вилюдніли
Південна Київщина та Переяславщина, створивши
так звану «буферну зону» між Золотою Ордою і
володіннями руських князів, яка, за висловом італійсь-
кого мандрівника XIII ст Плано Карпіні, перебувала
«під безпосередньою владою татар» Аналогічні зо-
ни виникли у Галицькому Пониззі (Бакота) та у
верхів'ях Південного Бугу (Болохівська земля) Сам
факт існування певних груп населення, «сидячих за
татарами» з власної волі, вказує на те, що тодішні
русько-татарські відносини не можна осмислювати ли-
ше в категоріях протистояння, непримиренного
антагонізму Очевидно, що протягом другої полови-
ни XIII-XIV ст вироблялися й певні форми спів-
існування двох етносів Тривалий час цілком толерант-
ним було й ставлення правлячої верхівки Литви до
тюркського населення Південної Русі, що виразно
засвідчує значна кількість татарських родин у складі
місцевої шляхти в XV—XVI ст
Зі зміною традиційного щодо Криму зовнішньо-
політичного курсу великих литовських князів
наприкінці XV ст і їхньою переорієнтацією на За-
волзьку Орду ситуація в регіоні різко погіршилася
Вище вже йшлося про погром Києва 1482 р Відбу-
дова міських укріплень після цього Менглі-Гіреєвого
походу стала загальнодержавною справою, в якій
взяли участь близько 60 тис чоловік, однак київський
замок так і не був належно «зароблений і поставле-
ний» Власне, у Вільні та Кракові покладалися не
стільки на обороноздатність «украінних» замків,
скільки на можливість полагодження стосунків із
Кримом Досить лише пригадати широковідомий
лист Казимира до хана, в якому він розцінює розо-
рення Києва як Божий гнів і зазначає з цього приводу
«Хоча б і ти, царю, тому помічником не був, однак
(все одно) було тому городу горіти і тим людям за-
гинути, коли на них Божий гнів прийшов, а з Божої
ласки у нас є градів і волостей досить» Така по-
зиція не могла не стимулювати подальших татарських
набігів, внаслідок яких запустіли обширні території на
півдні України На них практично не поширювався
державний контроль Литви Тож не дивно, що у
XVI ст московські «сторожі» вільно почувалися на
теренах Переяславщини, а вихідці з Сіверщини (яка
залишалась у складі Московщини до Деулінської
угоди 1618 р ) становили значну частину місцевої
промислової людності —- так званих «уходників»
Крім цих промисловиків, які жили тут «на м'ясі,
на рибі, на меду», в ревізіях середини XVI ст зга-
дуються хіба що «копачі», котрі в пошуках скарбів
розривали давні кургани
Значно відчутнішим демографічним наслідком
татарських нападів на Україну були величезні втра-
ти населення Сучасник задавав риторичне запитання
«Хто з істориків підрахував, скільки десятків тисяч
наших братів взяли татари у той чи інший час, хто
склав докупи цілу суму і при цьому підрахував
приплід, який могли дати ті схоплені, мешкаючи у нас
і збільшуючи кількість нашого народу'* Хоча, ка-
жуть, ця кількість безконечна, а я не знаю, чи вистане
цифр, щоб вирахувати таку велетенську кількість
людей, яку втратив наш народ через татар і все ще
втрачає" І справді, визначити цю цифру досить не-
просто, за попередніми підрахунками вона дорівнює,
як мінімум, — 2,5 млн убитих і полонених
Татарські напади впливали й на темпи ур-
банізаційних процесів, значно уповільнюючи їх
розвиток на Наддніпрянщині та Поділлі Так, на
Брацлавщині (Східному Поділлі) у середині XVI ст
було лише два міста й чотири містечка, тоді як на Во-
лині ці показники становили відповідно 32 та 89
Безперечно, багатовікові контакти з татарами,
безвідносно до їх характеру, не могли не позначити-
ся на ментальності, побуті й звичаях населення
українських земель Та попри ці та інші іноетнічні
впливи, збереглося усвідомлення його національної
ідентичності — „руськості", що сприймалась як ка-
тегорія не тільки етнічна, а й конфесійна*
Щоправда, досить відчутним був і тогочасний
регіональний партикуляризм, адміністративно-право-
ве відчуження поодиноких земель Джерела
XV—XVI ст вирізняють окремі територіальні гру-
пи місцевого населення киян, волинян, подолян тощо
Згадуються і так звані сіврюки — нащадки літо-
писних сіверян, що зберегли свою етнографічну
самобутність до XVI ст , коли почалась інтенсивна
колонізація Сіверської землі Московщиною Інша
хвиля міграційних рухів була пов'язана з енергійним
просуванням волинських князів на Київщину та
Брацлавщину в другій половині XVI ст Спричине-
не цим переміщування населення, підриваючи основи
регюналізму, разом із іншими чинниками сприяло
формуванню нового типу етнічної самосвідомості
Ного ознакою стало використання в літературній
традиції початку XVII ст терміна „Мала Русь",
який вирізняв Україну з-поміж інших руських
земель
* Зокрема охрещення за православним обрядом розцінювалось як перетворення
на "русина"
66
Українські землі у складі Литви та Польщі
Економічне життя
XIV —першої половини
XVI ст.
С
"\ снову економіки України у XIV-XVI ст ста-
1 новили землеробство й традиційні промисли
мисливство, бортництво, рибальство, при-
чому останні переважали у господарській діяльності
значної частини населення
Це й не дивно далися взнаки монгольська нава-
ла і небезпечне сусідство з „Татарією" (на кордоні з
якою наприкінці XV ст розміщував Киш італієць Ам-
броджю Контаріні) Занепала аграрна культура
Величезні обшири східноукраїнських земель, що їх ро-
дючість і напрочуд багатий рослинний та тваринний
світ дивували сучасників-іноземців, обезлюднівши, пе-
ретворилися на суцільні мисливські й бортні „уходи"
(упдця) Вони стали тереном особливої форми
експлуатації природних багатств — сезонного „уход-
ництва" Ним займалися приходні — і серед них не
ильки промисловики-професіонали, а й міщани та
селяни Характерно, що у XIV—XV ст значна
частина останніх, як і за давніх-давен, платила дани-
ну „медом і скорою (шкурками хутрових звірів —
куниць, білок, бобрів, лисиць тощо)" Бортні землі
становили самостійні господарські об'єкти — пред-
мет пожалувань литовських князів Аналогічна
картина спостерігалася й на тих землях, які у XVI ст
опинились у складі Московської держави військо-
ію-служилому люду при розміщенні на території
( шерщини найчастіше роздавали „за пашню" бортні
VI іддя
Промислова діяльність, яку живив стабільний
ікиїит на продукти мисливства, бортництва та рибаль-
і ін<і, перетворюючись на постійне заняття, значно
і и >м< жувала господарську ініціативу населення Це по-
роджувало залежність Полісся й Середнього Подні-
іі|к>и'и від довозу зерна, зокрема із західноукраїнських
«гмсль, де аграрні відносини набули більш зрілих
форм і звідки, починаючи з середини XVI ст , хліб
гкі портувався у Західну Європу
Впродовж XIV—XVI ст українські землі, по-
мри економічну стагнацію, були одним з важливих
'іимникш системи європейської торгівлі Активно
функціонував дніпровський шлях, обслуговуючи, го-
мшші, транзитну „московсько-ординську торгівлю,
ІІІІІІІІ .чЧднуючи Крим і Північне Причорномор я з
І Ішіїїчно-Східною Руссю Від Таванського перево-
ду и ііоііи-ізі Дніпра торгові каравани йшли „землею
й(ні подою", тобто суходолом чи Дніпром, повз Чер-
»ні и и Канів до Києва Тут відкривалися річковий та
сухопутний шляхи на Чернігів і далі, вгору Десною,
на Новгород-Сіверський та Брянськ, звідки через Во-
ротинськ, Калугу, Серпухів і Лопасню купці
діставалися до Москви
Окрім цієї „стародавньої й загальновідомої в усіх
своїх звивинах дороги" з Криму до Московщини вів
ще один шлях — „полем", повз державні митниці
Починаючись біля Перекопу, він ішов степом до ви-
токів р Коломак, де повертав на Путивль Звідси
купецькі каравани прямували до Москви через Нов-
город-Сіверський або Новосиль
Цими торговими шляхами через Подніпров'я
курсували різноманітні східні товари тканини, одяг,
килими, сап'ян, шовк-сирець, прянощі (шафран, пе-
рець, імбир), фарби, коштовності, ладан, мускус,
мило, зброя Назустріч їм з півночі йшли предмети
московського експорту хутра, шуби, шкіра і шкіряні
вироби тощо Частина цього краму реалізовувалася
на українських ринках, зокрема у Києві, який, за
описом середини XVI ст , що належить Михалону
Литвину, був „наповнений чужоземними товарами"
Він же твердив, що завдяки цій торгівлі „київські
намісники, відкупники, купці, міняйли, власники
човнів, візниці, провідники, корчмарі постійно зба-
гачуються, і досі ще ні москвитин, ні турок, ні татарин
на це не скаржились Каравани приносять вигоду
киянам і тоді, коли, простуючи через непрохідні сте-
пи, гинуть у зимову негоду під сніговими заметами
Тому трапляється, що в непоказних київських хижах
(втім, переповнених плодами, овочами, медом, м'ясом
і рибою) з'являються дорогоцінні шовки, коштов-
ності, соболині та інші хутра і прянощі у такій
кількості, що я й сам, бувайте, бачив там шовк,
дешевший за полотно у Вільні, а перець, дешевший
за сіль"