Берестейська церковна унія
!™| ринцип свободи віросповідання мав особли-
I І ве значення для Речі Посполитої — і не ли-
Ж І ше з огляду на приєднання населених „схиз-
матиками" українських земель, а й через бурхливе
поширення тут протестантизму Цей принцип прокла-
мували наступники Сигізмунда-Августа — Генріх
Валуа, Стефан Баторій, Сигізмунд III Проте водно-
час у країні розгорталася діяльність ордену єзуїтів,
котрі спрямовували зусилля на боротьбу з Рефор-
мацією Паралельно вони активно обстоювали ідею
церковної унії їй, зокрема, було присвячено працю
єзуїтського проповідника Петра Скарги „Про єдність
церкви Божої" (1577), адресовану князю Василю-
Костянтину Острозькому * На нього, як і на ін-
* Острозький Василь (1526 1608) — молодший син князя Костянтина
Івановича Острозького (на честь якого його також звано Костянтином)
найвпливовіший з поміж тогочасних українських магнатів загальновизнаний
"начальник у православ Г меценат засновник слов яно греко латинської
школи вищого типу в Острозі
71
позначилася протидія об'єднавчим задумам у ви-
гляді протестів української шляхти й віденського
духовенства Унійна авантюра була різко засуджена
у посланні Василя-Костянтина Острозького, який за-
кликав до рішучого опору діям владик, котрі
ігнорували волю православного загалу Серйозність
власних намірів він підтвердив заявою про готовність
виставити в разі необхідності 15—20 тис чоловік на
захист „благочестя" За таких обставин навіть Геде-
он Балабан почав заперечувати свою причетність до
унійного заміру
Однак події вже набрали необоротного характе-
ру король своїм універсалом підтримав унію, а Потій
і Терлецький відбули до Рима, де 23 грудня 1595 р
були прийняті папою й склали йому присягу Заключ-
ний акт укладення унії мав відбутися на соборі в
Бересті (нині м Брест), призначеному на 6 жовтня
1596 р Але прибулі на собор одразу розділилися на
два ворожих табори Перший, офіційний, репрезен-
тували митрополит, п'ять владик-уніатів і католицьке
духовенство їм протистояли захисники ортодоксії—
представники патріархату, єпископи Балабан і
Копистенський, більшість православного кліру, князь
Острозький із сином, шляхта, міщанські депутації
Після невдалих спроб порозумітися обидві сторони
прокляли одна одну Так унія глибоко розколола то-
гочасне суспільство замість того, щоб, за словами
Сигізмундового універсалу, „зберегти й укріпити"
єдність Речі Посполитої
Суспільні рухи
кінця XVI —30-х pp.
XVII СТ.
літературі XV і XVI ст нерідко розглядають-
ся як часи занепаду чи, власне, як „переходові
до того культурного і суспільного національ-
ного українського руху, що розпочався при кінці
віку" (М Грушевський) Ця точка зору хибує
на недооцінку тих процесів, котрі відбувались упро-
довж двох століть, сповнених напруженої історичної
роботи Хоч, безперечно, неквапливий плин того-
часного життя різко контрастує з тим вибухом
суспільної енергії, який відбувся на межі XVI—
ст
Передусім значний громадський резонанс діста-
ла Берестейська унія Спалахнула бурхлива
літературна полеміка між православними та уніатами,
в якій обидві сторони гаряче обстоювали власне ба-
чення подій 1596 р Ця полеміка, що тривала кілька
десятиліть, не тільки не пом'якшила гостроту міжкон-
ЦТ
Історія У краї ни
ших сучасників, цей твір справив помітне враження
Успіху католицької пропаганди сприяло безлад-
дя, яке на той час панувало в житті православної
церкви За умов існування практики „подання", цер-
ковні уряди нерідко розглядалися лише як джерело
прибутків Ті ж, хто обіймав їх у гонитві за „достат-
ком мирським' та „властительством", часто не тільки
не являли собою взірець християнських чеснот, а й по-
рушували найелементарніші моральні норми — були,
за висловом сучасника, не святителями, а „скверни-
телями"
За цих обставин на захист авторитету право-
слав'я виступили міщанські організації — братства,
які створювалися при парафіяльних церквах Пріори-
тет у цій справі належав львівському Успенському
братству, що за статутдм, ухваленим 1586 Р
антюхійським патріархом Иоакимом, узяло на себе
функції контролю за діяльністю духовенства Це
призвело до конфлікту між братством і місцевою
єпархіальною владою в особі владики Гедеона Бала-
бана В боротьбі з ним братчики сперлися на
підтримку Константинопольського патріарха Ієреми
Останній під час свого перебування у Речі Посполитій
зробив низку рішучих, але не досить продуманих
кроків, то суворо додержуючись канонічної практи-
ки, то йдучи за існуючою традицією — передусім,
позбавив сану митрополита Онисифора, призначив-
ши на його місце Михайла Рогозу, і запровадив уряд
патріаршого намісника з титулом екзарха, надавши йо-
го луцькому єпископу Кирилові Терлецькому (1589)
Енерпйне втручання патріархії у справи місцевої
церкви та виразне протегування Константинополем
братського руху викликали невдоволення серед ви-
щого духовенства, яке стало замислюватися „над
способом утечі від того всього галасу й неспокою, який
підняли домашні реформатори й грецькі ієрархи"
(М Грушевський) Унія гарантувала їм повне визво-
лення з „неволі константинопольських патріархів",
і саме тому ідея переходу під супрематію римського
папи почала поступово оволодівати умами право-
славних владик
Ініціатива в цій справі належала Гедеонові Бала-
бану, якого на з'їзді у Белзі підтримали луцький,
турово пінський і холмський єпископи, письмово
засвідчивши свою прихильність до унії (1590) їх
наміри були схвалені Сипзмундом III До змовників
приєдналися нововисвячені єпископи перемишльсь-
кий (Михайло Копистенський) та володимирський
(Іпатій Потій), а згодом — і митрополит Михайло
Рогоза У середині 1595 р умови укладення унії бу-
ли погоджені з папським нунцієм і королем Водночас
72
Українські землі у складі Литви та Польщі
фесійних суперечностей, а й поглибила спричинену ни-
ми суспільну конфронтацію
Офіційні кола Речі Посполитої категорично
відмовляли православній церкві у праві на існування,
що за умов тотожності православ'я та „руськості"
сприймалося широким загалом як політика, спрямо-
вана на те, „аби Русі не було в Русі" Зусилля шляхти
поліпшити ситуацію шляхом висунення відповідних
вимог на сеймових засіданнях не мали помітного
успіху 3 часом опозиційність шляхти стала слабша-
ти На захист православ'я виступило козацтво, що вже
наприкінці XVI ст заявило про себе як про помітну
соціальну силу
Це було наслідком як кількісного збільшення
рядів козацтва, що поповнювались за рахунок се-
лянських втеч, так і набуття ним певних організаційних
форм Передусім, поза межами Речі Посполитої, у
пониззі Дніпра, за порогами, сформувався укріпле-
ний центр козацтва — Січ, життя якої будувалося на
засадах військової демократії Паралельно козацтво
здобуло правове визнання у польських офіційних ко-
лах, котрі з початку 70-х рр XVI ст почали
використовувати його для несення пограничної служ-
би Для козаків було встановлено власний „присуд",
тобто, вилучено з-під юрисдикції місцевої адміністрації
та підпорядковано „старшому і судді над усіма низо-
вими козаками" Цей судовий імунітет поширювався
не тільки на тих козаків, які перебували на ко-
ролівській службі, одержуючи відповідну платню (їх
кількість у 70-х рр XVI ст коливалась у межах
300—500 чоловік)*, а й на тих, що виходили з Ни-
зу „на волость" (державну територію Речі
Посполитої) Так абстрактна ідея козацької
„вільності" сповнилася конкретним змістом і здобу-
ла офіційну санкцію, а козацтво в адміністра-
тивно-правовому відношенні було відділене від реш-
ти населення Речі Посполитої та почало оформлятися
в окрему станову групу, яка інтенсивно зростала
внаслідок „покозачення" селянства й міщан
У свою чергу козацтво прагнуло поширити свій
вплив на якомога більші території Це виявилося вже
під час першого значного козацького повстання, очо-
леного Криштофом Косинським (1591 1593),
учасники якого примушували населення присягати їм
у „послушенстві" Козаки захопили Білу Церкву,
Трипілля, Переяслав 3 Київщини повстання пере-
кинулося на Волинь та Брацлавщину і не припинилося
навіть після смерті Косинського, підступно вбитого