Історія України Верстюк n2 (стр. 35 из 205)

* І Ьяніше їх було названо реєстровими оскільки вони фіксувались у
і мгціальному списку реєстрі

в Черкасах у травні 1593 р , а в 1594 —1596 рр увесь
цей регіон став ареною дій козацьких загонів під
проводом Лободи, Шаули та Наливайка Останній
у своєму листі до Сигтзмунда III висунув власний про-
ект улаштування козацтва що передбачав передачу
йому земель між Бугом і Дністром, південніше Брац-
лава, де під його началом мало перебувати 2 тис чо-
ловік, при цьому під єдиною козацькою юрисдикцією
опинялася територія від Дніпра до Дністра Цей
план, зрозуміло, так і залишився на папері, а його ав-
тор у квітні 1597 р після тортур був скараний на
горло й четвертований Масштаб повстання викли-
кав серйозне занепокоєння правлячих кіл Речі
Посполитої Після його придушення вони взяли курс
на ліквідацію козацького імунітету Тільки гостра
потреба у козацтві як військовій силі змусила уряд ча-
стково задовольнити його вимоги щодо повернення
втрачених привілеїв (1601) І хоча право на власну
юрисдикцію було визнане лише за реєстровцями, під
козацьким „присудом" опинялися дедалі нові групи
населення, а то й цілі міста

Зміцнювалися зв'язки козацтва з православним
духовенством Завдяки цьому 1620 р , за гетьману-
вання Петра Сагайдачного, який задекларував свою
позицію включенням усього Запорозького війська
до складу Київського братства, було повністю віднов-
лено вищу церковну ієрархію, фактично втрачену
1596 р Козаки взяли під свою охорону єрусалимсь-
кого патріарха Феофана, котрий, маючи відповідні
повноваження від константинопольського патріарха,
таємно висвятив на сан київського митрополита (ним
став Іов Борецький), п'ятьох єпископів і архієписко-
па полоцького Це дало новий привід для літературної
полеміки й посилило напруженість у міжконфесійних
відносинах

Найбільшого напруження боротьба за визнання
прав православної церкви досягла на початку 30-х рр
XVII ст , ко\и смерть ревного католика Сигізмунда
III пробудила сподівання на відродження свободи
віросповідання у Речі Посполитій За цих умов чи не
найрішучіше висловилося козацтво, натякаючи в
своїх петиціях на можливість повстання, якщо сейм
і майбутній король нехтуватимуть інтересами право-
славних

Широкий суспільний рух змусив сина Сигізмун-
да III королевича Владислава, схильного до віро-
терпимості, створити незалежну комісію, яка виро-
била „Статті для заспокоєння руського народу",
затверджені на коронаційному сеймі 1633 р Цим
актом було легалізовано існування православної церк-
ви та повернено їй частину маєтностей Оновилася

го, Кодацького, порога. Та тільки-но закінчилося
будівництво, як його захопив козацький загін на чолі
з гетьманом запорожців Іваном Сулимою. Ця подія
могла стати сигналом до нового козацького повстан-
ня. Однак Сулима був підступно виданий
реєстровцями та невдовзі страчений.

Із ще більшою силою виявилися суперечності
між запорозьким і реєстровим козацтвом 1637 p., під
час повстання Павла Бута (Павлюка), коли було
страчено гетьмана реєстровців та частину старшини.
Повстанці діяли під гаслами боротьби з „ляхами", за-
кликаючи до неї всіх, хто сповідує православ'я. їхні
універсали спричинили масове „покозачення" селян-
ства Наддніпрянщини. І хоч після поразки у битві під
Кумейками (6 грудня 1637 р.) козацько-селянське
військо капітулювало, вже навесні наступного року бо-
ротьба спалахнула з новою силою, очолювана Яковом
Острянином (Остряницею), а потім — Дмитром
Гунею. Але перевага була не на боці повстанців, і в
липні 1638 р. вони склали зброю.

На скликаній 30 серпня козацькій раді у Києві бу-
ло оголошено ухвалену сеймом „Ординацію
Запорозького реєстрового війська", спрямовану на
скасування його привілеїв. Ліквідовувалося козаць-
ке судочинство і виборність старшини. Гетьмана мав
заступити обраний сеймом комісар, котрий зосеред-
жував у своїх руках усю повноту влади над
реєстровцями, кількість яких обмежувалася 6 тис. чо-
ловік. 24 листопада на раді в урочищі Маслів Став
козаки прийняли ці продиктовані їм умови разом із
новопризначеною старшиною. Під жорстким війсь-
ково-адміністративним контролем опинилася не тільки
„волость", а й Запорожжя, де дислокувався постійний
гарнізон. Запобігати втечам на Низ (що прирівню-
вались до злочину) мала відбудована 1639 р.
Кодацька фортеця. Усі ці заходи на певний час покла-
ли край козацькому „свавіллю", і наступне десятиріччя
ввійшло в історіографію як період „золотого спо-
кою".

Україна
у переддень
Хмельниччини

ей спокій, однак, був відносним, і не тільки
через спорадичні (хай і незначні за своїми
масштабами) селянські та міщанські висту-
пи, ніби шар попелу жевріючі вуглини вкри-

вав ті суперечності, що, врешті-решт, вибухнули
грандіозною Визвольною війною. Саме на зламі 30-
40-х pp. XVII ст. уповні виразними стали наслідки

Історія У краї ни

ієрархія. Митрополитом на сеймі був обраний ви-
значний церковно-культурний діяч Петро Могила. І
хоч не всі суперечності відійшли у минуле, а полеміка
між православними та уніатами так і не вщухала,
релігійне питання втратило після цього свою гостроту.

Однак неухильно поглиблювався антагонізм між
польсько-шляхетським режимом і козацтвом. Зро-
стання сили останнього та його суспільних і політичних
амбіцій викликало занепокоєння в офіційних колах
Речі Посполитої. Охоче використовуючи козаків у
численних воєнних кампаніях, у мирний час вони
прагнули зменшити їхню чисельність до кількох ти-
сяч чоловік, занесених до реєстру, та максимально
обмежити політичну ініціативу прикордонних
„свавільників". Особливе занепокоєння польського
уряду викликало втручання козаків у внутрішні спра-
ви Кримського ханства, де вони підтримали
антитурецьку партію, та кілька зухвалих походів ни-
зовців на Константинополь. Тож 1625 р. на Україну
було виряджено війська під проводом гетьмана Ко-
нецпольського. Гетьману реєстровців Жмайлу не
вдалося швидко мобілізувати необхідні сили. Та й за
цих умов поляки не змогли завдати козакам рішучої
поразки. На Куруковому озері було укладено угоду,
за якою кількість реєстровців обмежувалася 6 тис. чо-
ловік (тобто подвоювалася порівняно з 1619 p.).
Крім того, козакам заборонялося провадити са-
мостійну політику щодо Криму й Туреччини та
втручатись у релігійну боротьбу.

Після цього в Україні кілька років панував віднос-
ний спокій. Та вже на початку 1630 р. Подніпров'я
охопило повстання, очолене Тарасом Федоровичем
(Трясилом), якого запорожці обрали своїм старшим,
відмовившись коритися реєстровому гетьману Гри-
горію Чорному, котрий займав угодовську стосовно
поляків позицію. Повстанці вирушили із Запорож-
жя „на волость", стратили Чорного, заволоділи
низкою населених пунктів і зупинились у Перея-
славі, куди невдовзі підійшли польські війська під
проводом Конецпольського. Туг поляки зазнали та-
ких значних втрат, що коронний гетьман мусив піти
на переговори з козаками. За укладеною між ними
угодою реєстр зростав до 8 тис. чоловік; водночас
вдвічі, до 2 тис. чоловік, збільшувалася залога з
реєстровців, яка мала постійно дислокуватися на За-
порожжі.

Та поляки не дуже покладалися на цю залогу, і са-
ме тому 1635 р. було прийняте сеймове рішення про
будівництво фортеці на нижньому Дніпрі. Розташо-
ваний тут гарнізон мав узяти під свій контроль шляхи
на Запорожжя. Замок було споруджено біля першо-

Українські землі у складі Литви та Польщі

ПОЛІТИКИ ІІрсШЛЯЧИХ кіл Корони, в межах якої було
об'єднано практично увесь масив українських
земель.

За 70 з лишком років, на очах двох-трьох по-
колінь, відбулися глибокі зрушення у соціальному,
економічному, духовному житті, яке енергійно пере-
будовувалося на польський взірець. Провідником
цих змін стала рухлива польська шляхта, котра актив-
но просувалася на Східну Україну. За даними
подимних тарифів, наприкінці 20-х — початку
40-х pp. XVII ст. в її руках опинилося вже близько
30% приватновласницького земельного фонду Волині,
Київщини та Брацлавщини, причому це були
здебільшого великі латифундії, що формувалися
з королівських роздач, купівлі, шлюбів з місцевою
знаттю. Дещо іншою була ситуація на „рекупе-
рованій" („поверненій" Польщі) Сіверщині. Спусто-
шена численними війнами, вона являла собою
невичерпне джерело земельних пожалувань для
дрібної й середньої шляхти.

Залучення цих обширів (як і земель Південної
України) до господарського обігу було, безперечно,
явищем позитивним. Однак водночас поширювали-
ся характерні для Польщі форми аграрних відносин,
що значно збільшувало відбутковий тягар. Сучасник
зазначав: „Тутешні селяни заслуговують на співчут-
тя. Вони мусять працювати власноручно і зі своїми
кіньми три дні на тиждень на користь свого пана... та
виконувати тисячі інших повинностей, яких би й не
повинні були робити, не кажучи про гроші, яких па-
ни від них вимагають... Одним словом, селяни
змушені віддавати своїм панам усе, чого ті захочуть...
Але і це ще не найважливіше, оскільки пани мають
необмежену владу не тільки над їхнім майном, а й над
їхнім життям; ось яка велика свобода польської шлях-
ти (яка живе неначе в раю, а селяни ніби перебувають
у чистилищі)".

Ця влучна характеристика, що нині вже стала
хрестоматійною, належить перу розумної та спосте-
режливої людини—французького військового
інженера Гійома Левассера де Боплана, який упро-
довж 17 років ніс службу в коронному війську на
Україні, покинувши її перед самою Визвольною
війною. У своєму „Описі України", створеному на
основі власних вражень і вперше опублікованому
1651 р., Боплан лише побіжно згадує про закладен-
ня ним Кодацького замку, невдовзі зруйнованого
„якимсь Сулимою", участь у битві під Кумейками,
осадження слобід на півдні України, „що стали начеб-
то колоніями, з яких за короткий час утворилося
понад тисячу сіл". Пером Боплана водила не надія на