Історія України Верстюк n2 (стр. 41 из 205)

Історія У краї ни

українці посилили натиск на табір і двічі проривали-
ся у нього, але, наштовхуючись на сильний спротив,
відступали. Вночі в обозі розпочалася паніка, яку з
великими труднощами королю вдалося вгамувати.

серпня воєнні дії припинилися. Переговори хана
з королем завершилися укладенням договору, що пе-
редбачав установлення "вічної приязні" й надання
взаємної допомоги проти ворогів. Польща згоди-
лась також на передачу Криму щорічних упоминок,
виплату 200 тис. талерів, визнання 40 тис. козаць-
кого реєстру. Після гострих дискусій Ян Казимір
погодився на таємну 6 статтю, в якій татарам дозво-
лялося "вільно спустошувати край, повертаючись
назад" (іншими словами — грабувати й брати ясир
на українських землях).

За таких умов Б.Хмельницький намагався збе-
регти якомога більшу автономію для козацької
України. До її складу мали ввійти Брацлавське,
Київське, Чернігівське воєводства, східні райони
Волинського і Подільського воєводств. Проте дове-
лося піти на серйозні поступки. Згідно з укладеним

серпня договором територію держави складали
лише Брацлавське, Київське і Чернігівське воєво-
дства. Втрачалася територія Барського, Зв'ягель-
іського, Любартівського, Миропільського, Ос-
тропільського й Подністровського полків. Чисельність
козацького реєстру встановлювалася в 40 тис. осіб.
Шляхта отримала право повернутися до маєтків; се-
ляни і міщани повинні були виконувати дореволюційні
повинності. А питання скасування унії відкладалося
до рішення сейму. 24 серпня було знято облогу Зба-
ража. Воєнна кампанія завершилася. Таким чином,
спроба створення соборної незалежної держави за-
знала невдачі. Гетьман змушений був задовольнитися
одержанням козацькою Україною автономії у межах
Речі Посполитої.

Внутрішня і зовнішня
політика українського уряду.
Формування
державних інституцій

*'\ дним з перших трагічних наслідків договору
І стало жахливе пограбування татарами зе-
мель Волині, Галичини й особливо Поділля.

Було спустошено Острог, Заслав, Сатанів, Бар,
Меджибіж й багато інших міст (всього близько 70).
Згідно зі свідченням автора "Рифмованої хроніки",
Поділля настільки збезлюділо, що не було кому не ли-
ше рятувати дітей-сиріт, а й мертвих ховати.

Умови договору висунули перед українським уря-
дом комплекс питань політичного й суспільно-
економічного характеру, від вирішення яких залежа-
ла доля держави. Серед них чи не найскладнішим було
— запобігти соціальному вибухові селян і міщан,
оскільки передбачалося відновлення старої моделі
соціально-економічних відносин і вилучення з ко-
зацького стану десятків тисяч осіб з їх наступним
поверненням до "підданства". Вже у вересні розпо-
чався рух селян і міщан, котрі хотіли бути "собі
вільними" й не мати "над собою дідичних панів".
Особливої сили він набирає на початку 1650 p., ко-
ли після затвердження сеймом Зборівського договору
розпочалося масове повернення панів до маєтків.

За таких обставин Б.Хмельницький проводиз
гнучку соціальну політику. З одного боку, він розси-
лав універсали для "втихомирення" населення, з
другого — домагався від А.Кисіля "скромного" по-
водження шляхти з підданими, відмовився залучати
панів до складання реєстру, дозволив залишатися у
війську багатьом виписаним з реєстру, хто мав вико-
нувати обозну службу. Наприкінці лютого — на

Запорозька Січ в половині XVII ст.

Українське національне відродження. Створення козацької держави

початку березня у Києві зібралася старшинська ра-
да, рішення якої засвідчили прагнення Б.Хмель-
ницького не допустити відновлення найгрубіших
форм експлуатації трудящих, національно-релігійних
утисків. Рішення ради зафіксували також намаган-
ня старшини перетворити козацтво на привілейований
стан українського суспільства, змусити селян визна-
ти своє підлегле шляхті й гетьманській владі
становище. Місцеві органи влади одержують розпо-
рядження "жорстко страчувати" учасників соціальних
виступів тощо.

І все ж з березня стрімко наростає хвиля антифео-
дальної боротьби. Селяни і міщани йшли до "козаків
джурами" або переселялися за Дніпро й створювали
слободи. Посилюються виступи населення на окупо-
ваних поляками землях. За свідченням одного з
магнатів, "хлопи від Львова, від Стрию, від Устя
йдуть таборами між Прутом і Дністром через Волось-
ку землю до Могилева, в Україну... йдуть щодня... Не
думають нам хлопи біля Бара, а тим паче за Баром і
в Подністров'ї жодних маєткових повинностей відбу-
вати і панів своїх слухати чи у послушенстві панів
залишатися". Влітку соціальна боротьба набрала
особливо гострого характеру на Брацдавщині та Ліво-
бережній Україні. Не без сприяння органів влади на
початку 1651 р. у Брацлавщині спалахує антишля-
хетське повстання. Кам'янецький каштелян С.Лянц-
коронський підкреслював прагнення подолян "зни-
щити ляцьке ім я .

Важливе місце у політиці гетьмана посідала про-
блема реорганізації адміністративно-територіального
устрою України та зміцнення державних інституцій.
На початок 1650 р. було сформовано 16 полків, які
становили територіальне ядро (180—200 тис. кв.
км.) держави, де проживало у цей час близько 1,4 —
1,6 млн. осіб. У цілому завершується також творен-
ня державних інституцій козацької України.
Старшинська рада перетворилася (замість генераль-
ної ради) в головний орган державної влади, що
вирішувала політичні, економічні, військові й інші
справи й ухвали якої були обов язковими для гетьма-
на. Останній очолював уряд й державну адміні-
страцію, був головнокомандуючим, скликав ради,
відав фінансами, керував зовнішньою політикою.
Б.Хмельницький неухильно проводив курс на зосе-
редження в своїх руках всієї повноти влади. За
словами ротмістра С.Чарнецького (майбутнього та-
лановитого польського полководця), "всі (його) ша-
нують як Бога; у воєводствах Київському, Брац-
лавському, Чернігівському і Сіверському так
управляє, як і в Чигирині". Він рішуче добивався

виконання органами влади прийнятих рішень; без
його відому полковники не мали права розв'язувати
важливі справи державного життя. Гетьман розгля-
дав свою залежність від польської Корони як чисто
формальну й з літа 1650 р. почав замислюватися над
питанням про встановлення династичного зв'язку з
молдавським господарем В.Лупу.

Керівні військово-адміністративні посади займа-
ла генеральна старшина. На території полків влада
перебувала у руках полковників, сотників, отаманів.
На місці станово-шляхетської системи земських і
підкоморських судів виросла мережа нових козаць-
ких судів. Замість ліквідованого доменіального
(за винятком монастирського) судівництва виника-
ли сільські суди. Незмінним залишалося міське
судівництво. Побутувала практика поєднання судо-
вої й адміністративної влади, що заборонялася
Литовськими статутами. Налагоджується функціону-
вання державних органів у сфері стягнення податків
з населення. Серйозна увага приділялася будівниц-
тву храмів, розвитку освіти, захисту найбільш
обездолених (у кожному місті й селі будувалися для
бідняків і сиріт спеціальні притулки), боротьбі з
кримінальними злочинцями.

Вдалося домогтися зміцнення міжнародного ста-
новища держави, зростання її ролі як суб'єкта
відносин у Східній і Південно-Східній Європі. Га-
даємо, що саме у другій половині 1650 р. укладається
угода з Портою про надання українським купцям
права вільно плавати Чорним морем, безмитної
торгівлі у портах імперії та перебування в Стамбулі
українського резидента. Влітку 1650 р. Б.Хмель-
ницький погодився прийняти турецьку протекцію і
наприкінці року султан взяв його "під крила і про-
текцію неосяжної Порти". Справа тепер залишалася
за відповідною ухвалою старшинської чи генеральної
ради. Вдалося уникнути загострення відносин з
Росією й домовитися з Трансільванією про коорди-
націю дій проти Польщі. Гетьман змусив господаря
Молдавії відмовитися від проведення антиукраїнської
політики; підтримував дружні відносини з Валахією;
налагодив стосунки з Венецією; розпочав пошук
шляхів порозуміння з Швецією.

І все ж таки проблема нейтралізації негативних
наслідків кримсько-польського договору залишала-
ся нерозв'язаною. Кримська верхівка домагалася
створення антимосковської коаліції (із залученням до
неї козацької України) з метою проведення війни,
щоб прилучити землі Астраханського і Казанського
ханств. А загострення українсько-польських відно-
син наприкінці 1650 р. загрожувало зірвати ці наміри

Історія У краї ни

й утягти ханство у воєнні дії Намагаючись уникну-
ти участі в них, Іслам-Гірей тривалий час відмовляв
Б Хмельницькому у допомозі і лише під тиском сул-
тана направив наприкінці лютого 1651 р 5—6 тис
татар з нурадин-султаном Казі-Гіреєм з наказом
ухилятися від боїв з поляками

Відновлення

воєнних дій.

Битва під Берестечком.

Укладення Білоцерківського

договору

Т~ 1 ольський уряд вирішив не допустити зміцнен-
ії І ня Української держави 119 лютого 1651 р
Лit 12—14-тисячна польська армія на чолі з
польним гетьманом М Калиновським перейшла у
наступ Наступного дня вона атакувала м Красне, де
з основними силами брацлавського полку перебував
полковник Д Нечай У запеклому бою майже всі ко-
заки полягли (в т ч і Д Нечай), хоча й ворог втратив
до І тис жовнірів Продовжуючи наступ, поляки за-
хопили Мурафу, Шаргород, Чернівці, Ямпіль
Завдяки добре організованій кальницьким полковни-
ком І Богуном обороні вінницького монастиря
(11—20 березня) наступ М Калиновського загаль-
мувався 3 підходом сюди 20 березня українських
полків, польська армія відступила спочатку до Бара,
а потім Кам'янця-Подільського За місяць боїв во-
на втратила близько 6 тис вояків