Історія України Верстюк n2 (стр. 51 из 205)

Безсумнівно, ця тактика в підсумку принесла б
успіх, але фортуна усміхнулася Я.Собеському. Спра-
ва в тому, що в серпні запорожці атакували Очаків,
а в середині вересня їх великий загін (близько 8 тис.
осіб) на чолі з І.Сірком (на той час харківським пол-
ковником) і кошовим І.Рогом прорвався через Пере-
коп і дуже спустошив Крим. Дізнавшись про це, у се-

105

редині жовтня Крим-Гірей пішов на укладення уго-
ди з польним гетьманом. П.Дорошенко, поставлений
у скрутне становище, змушений був також підписа-
ти 19 жовтня договір, що передбачав визнання
підданства королю, дозвіл шляхті повертатися до
маєтків та ін. Отже, близорука політика згаданих
старшин зірвала реалізацію програми П.Дорошенка.
Можна лише собі уявити, яким важким ударом для
нього став такий фінал старанно підготовленої кам-
панії.

Возз'єднання
козацької України
та обрання П.Дорошенка
її гетьманом

ії запорожців помітно ускладнили взаємини
гетьмана з ханом, тим більше, що в середині
sлистопада І.Сірко на чолі 6 тис. козаків вчи-
нив новий похід на Крим. Внаслідок цього

посли П.Дорошенка, які в грудні прибули до Аділь-
Гірея, потрапили під арешт. Водночас кримська
верхівка з прихильністю зустріла польське посольст-
во. Щоб убезпечити себе від можливого підступного
кроку з боку хана, гетьман спорядив посольство до
султана.

Чимало уваги наприкінці 1667 — на початку
1668 pp. П.Дорошенко приділив переговорам з
Росією. Переговори він вів ра^ом із своїм соратни-
ком, палким патріотом України И.Тукальським. Вони
відхилили вимогу Росії порвати з Кримом, тому що,
по-перше, ворожу політику щодо України проводить
Річ Посполита, а по-друге, в такому випадку тата-
ри вчинять велике спустошення. Торкнувшись
відносин з Московією, гетьман і митрополит відзна-
чили бажання, щоб під протекцією царя була „у
возз'єднанні Україна вся". При цьому П.Дорошен-
ко підкреслював, що має відбутися об'єднання не
лише Правобережної України з Лівобережною, а
всіх етнічних земель України (всієї території в мину-
лому княжої Русі, включаючи Перемишль, Ярослав,
Львів, Галич і Володимир).

Гетьман погоджувався прийняти царську про-
текцію лише за низки умов, а саме: у містах і містечках
не буде російських воєвод та інших урядників; з
міщан і селян не збиратимуться податки; не порушу-
ватимуться козацькі права і вільності; гетьманом
обох боків Дніпра стане П.Дорошенко, а І.Брюхо-
вецький задовольниться боярством і маєтками.
Оскільки московська сторона не погодилася з ними,
переговори зазнали невдачі.

Історія У краї ни

Значних зусиль правобережний гетьман докладав
до пошуків порозуміння із Запорожжям та І.Брюхо-
вецьким. Важливо відзначити, що протягом
1665—1667 pp. в лівобережного гетьмана відбува-
лася еволюція політичних поглядів (згодом подібний
шлях пройшов І.Мазепа): з гарячого прихильника
московської орієнтації він стає її противником. Окрім
того він проводить курс на зміцнення прерогатив
гетьманської влади, а також усвідомлює згубність для
„України вітчизни нашої милої" міжусобної бороть-
би та розколу. Тому прихильно зустрів пропозицію
П.Дорошенка розпочати підготовку повстання про-
ти московських залог, з тим, щоб розірвати
Московський договір 1665 р. й прийняти протекцію
Порти. На початку 1668 р. лівобережний гетьман
зібрав таємну раду полковників і відкрив їм свої пла-
ни. Заручившись її підтримкою, направив посольства
до султана й хана. Наприкінці січня — на початку лю-
того П.Дорошенко скликає старшинську раду, в
роботі якої взяли представники І.Брюховецького та
Ю.Хмельницький, котрий повернувся до політичної
діяльності. За даними шляхтича Сєножацького, во-
на вирішила, що „з обох сторін Дніпра жителям бути
у возз'єднанні і давати данину турському цареві та
кримському ханові, так як волошський князь платить,
а щоб під рукою великого государя і королівської
величності в жодному разі не бути".

На початку лютого в Лівобережній Україні вибух-
нуло антимосковське повстання. І.Брюховецький
розіслав листи до мешканців міст і козаків, повідом-
ляючи про розрив з Росією, яка разом із Польщею
задумала до кінця згубити український народ і
„Україну вітчизну нашу." До середини березня
більшість території Лівобережжя була звільнена з-під
влади московського уряду. Тим часом стають
рішучішими дії Порти, спрямовані на встановлення
протекції над Україною. У березні великий візир
Мустафа-паша попередив уряд Речі Посполитої, що
султан бере козаків під свою опіку й не дозволить їх
кривдити. У червні, прийнявши посольство від І.Брю-
ховецького, уряд Порти погодився взяти під
протекцію і Лівобережну Україну, якщо на її теренах
не буде російських залог.

Дочекавшись підходу татар і заручившись
підтримкою значної частини лівобережної старшини,
П.Дорошенко вирішив усунути І.Брюховецького й
об'єднати козацьку Україну. На початку червня він
переправився з військом через Дніпро й повз Говтву
й Решетилівку попрямував назустріч лівобережному
гетьману, котрий стояв табором на Сербовому полі.
За свідченням джерел, 17 червня П.Дорошенко на-

106

Українське національне відродження. Створення козацької держави

правив до І.Брюховецького 10 сотників із вимогою
віддати клейноди, одначе той відмовився. Коли
наступного дня військо правобережного гетьмана на-
близилося до табору супротивника, козаки, які
ненавиділи І.Брюховецького, схопили його й приве-
ли до П.Дорошенка. Останній почав докоряти, чому,
мовляв, не хотів здати гетьманство. Вражений пе-
ребігом подій, І.Брюховецький мовчав. Відразу по
тому, можливо, не без згоди правобережного гетьма-
на, козаки накинулися на І.Брюховецького і за мить
забили його. Козацька рада обирає П.Дорошенка
гетьманом возз'єднаної козацької України.

Здавалося, заповітна мрія цього визначного
державного діяча здійснилася. Розіслані ним
підрозділи до середини липня звільнили все Лівобе-
режжя. Практично всі стани й соціальні групи укра-
їнського суспільства підтримували його програму.

Петро Дорошенко.

Загострення
політичної боротьби.
Внутрішня і зовнішня політика
уряду П. Дорошенка
(липень 1668 — липень 1671 pp.)

днак, розвиток подій пішов іншим шляхом.
І І Уряди Московії, Речі Посполитої й Криму
X S рішуче виступили проти акту возз'єднання
Української держави, а частина старшини, переслідую-
чи егоїстичні цілі, спираючись на допомогу ззовні,
розпочала боротьбу за владу.

Довідавшись про вторгнення польських корогв у
Брацлавщину, гетьман 18 липня залишив Лівобе-
режжя й повернувся у Правобережжя. Тим часом на
булаву заявив претензії запорозький писар П.Су-
ховій, підтримуваний Запорожжям та Кримом.
Трагізм політичної колізії, що зав'язувалася й згодом
вилилася в кровопролитну міжусобну боротьбу, по-
лягав у тому, що новий претендент на гетьманування
також виступав з патріотичних позицій. А в Лівобе-
режній Україні, внаслідок наступу московського
війська, наказний гетьман Д.Многогрішний і
більшість старшин переходять на бік Росії. В бе-
резні наступного року при підтримці росіян він
обирається гетьманом Лівобережної України. Ук-
раїнська держава знову розпалася на два гетьманства.

В умовах спалаху політичної боротьби П.Доро-
шенко в серпні 1668 р. направив посольство до
Стамбулу, щоб з'ясувати можливість турецького про-
текторату. Післгі його повернення й прибуття
турецького посольства на початку третьої декади бе-
резня 1669 р. гетьман скликає у Корсуні генеральну
старшинську раду, у роботі якої взяли участь пред-
ставники Лівобережжя, Запорожжя, колишній
гетьман Ю.Хмельницький. Вона підтвердила по-
життєвий характер гетьманства П.Дорошенка,
схвалила прийняття турецької протекції, відхиливши
можливість московської, проте відмовила в принесенні
присяги султану („піддалися по словам, а не на
письмі"). На яких умовах українська сторона пого-
дилася на протекцію? Із проекту договору 1668 р.
можна зробити висновок, що гетьман добивався
возз'єднання в кордонах держави всіх етноукраїн-
ських земель від р.Вісли й міст Перемишля та Сам-
бора на Заході до Севська і Путивля на Сході („всі
суть козаки"). Далі: гетьман мав обиратися довічно;
населення України звільнялося від сплати податків і
данини; православна церква отримувала автономію під
царгородським патріархом; турки й татари, прибуваю-

107

Історія У краї ни

чи в Україну, не мали права споруджувати мечетей,
брати ясир, руйнувати міста й села; султан і хан не мог-
ли без відома українського гетьмана укладати
договори з Московією і Річчю Посполитою та ін.

Відомо, що П.Дорошенко намагався порозуміти-
ся з Д. Многогрішним, схиляючи його до проведення
спільної козацької ради для розв'язання питання
про владу, а також переконував не йти на проголошен-
ня у Лівобережжі окремого гетьманства. Однак,
дарма. Скликана у березні 1669 р. в Глухові рада об-
рала Д. Многогрішного гетьманом і схвалила новий
договір — „Ілухівські статті". Вони стали кроком впе-
ред порівняно з „Московськими статтями" І.Брюхо-
вецького, але все ж істотно обмежували права Ук-
раїнської держави (в межах Лівобережжя). Умови
статей передбачали залишення воєвод лише в 5 містах,
котрі не мали права втручатися у місцеве управління
й очолювали тільки залоги; закріплювали збір податків
до російської скарбниці за українською адмініс-
трацією; встановлювали чисельність козацького
реєстру в ЗО тис. осіб; забороняли гетьманському
урядові проводити зовнішню політику тощо.