Історія України Верстюк n2 (стр. 65 из 205)
Занепадають такі центри культурного життя
Правобережної України як Луцьк, Острог, Могилів,
Овруч, Бар Водночас постійний опір спробам де-
націоналізації та покатоличення українського
населення зумовив митців звернутися до тих тра-
дицій духовної і матеріальної культури, які б
утверджували його національну самобутність На
землях України, розділених іноземними кордонами,
з являлися твори, що ввібрали в себе багаті народні
уявлення та художні традиції
Складність політичної ситуації впливала на ста
новище освіти і шкільництва на Правобережній
Україні, яке зазнавало постійного тиску з боку поль-
ської влади Православні школи збереглися тільки у
селах, у містах і містечках поширювалися навчальні
осередки ченців ордену святого Василія, які не зав-
жди виступали провідниками культурного розвитку
„руського" народу Водночас духовній культурі ук-
раїнців Правобережжя були притаманні впливи
ренесансних і гуманістичних ідей, які, хоч і запізно,
але приходили із Західної та Центральної Європи Не
перериваючи зв'язку з давньоруськими культурно-
філософськими традиціями, національна культура
стверджувалась в умовах взаємного проникнення з
білоруською, литовською, польською, а згодом і
російською духовними культурами
Об'єднавчим фактором для українців „обох сторін
Дніпра" залишилась також спільна релігія, однак з
кожним роком церковна атмосфера на правобереж-
них землях ставала напруженішою Поляки
ненавиділи „схизматиків", які були вірними право-
слав'ю Адже, за їх уявленням, вони спричинили всі
українські „ребелп", втрату Річчю Посполитою не ли-
ше Лівобережної України, а й зовнішньополітичної
переваги у східноєвропейському регіоні Саме
релігійне питання впродовж віків не могло примири-
ти два слов'янських народи „Доки у вас унія буде і
єзуїти, доти козакові при королі польському не бу-
ти", —- заявляв волинський шляхтич М Чорно-
луцький полякам 1686 р
Проблема захисту православних на Правобе-
режжі весь час поставала з ініціативи українського
лівобережного гетьманату на переговорах між Моск-
вою і Варшавою у 70-80-хх рр XVII ст Саме тому
у наступному столітті виникло „дисидентське" питан-
ня, бо за „Вічним миром" усі православні парафії і
монастирі в Польщі мали підлягати митрополитові,
який, у свою чергу, підпорядковувався московсько-
му патріархові, а з 1720 р — російському синоду
Окрім того, православна церква у ці роки пере-
живала період внутрішньої кризи і не могла витримати
суперництва з краще організованим греко-катошць-
ким (уніатським) духовенством Майже всі великі
центри православ'я на Правобережжі поступово пе-
реходять у лоно іншої української церкви 1721 р
стала уніатською головна святиня Волині — По-
чаївський монастир , 1728 р — Кременецький, ще
в перше десятиліття XVIII ст після напруженої бо-
134
Правобережні і західноукраїнські землі в другій половині XVII-XVIII ст.
ротьби здало свої позиції львівське Ставропігійське
братство, яке мало великий культурно-просвітній
вплив на правобережні землі
Процес переходу православних в „уніатці" був
неоднозначним Такі відомі церковні діячі, як ИШу-
млянський, В Шептицький, Д Жабокритський,
поступаючись попереднім обрядам, виправдовували
свої ди намаганням зберегти національні права ук-
раїнців Але через шалену протидію панівних кіл
Польщі ні греко-католицька, ні православна церкви
не могли домогтися рівноправного становища з римсь-
ко-католицькою конфесією 1717 р невідомий автор
запропонував навіть проект цілковитого знищення
„руської" віри на Правобережжі, який виражав
бажання більшої частини польської верхівки Пара-
лельно поглиблювалась полонізація — у XVIII СТ
польська мова стала урядовою на Київщині й Волині
Панування поляків-католиків, які на Правобе-
режній Україні представляли, головним чином,
шляхетський стан, над украінцями-православними, що
штучно стали „селянською" нацією, викликало серед
останніх значні соціально-релігійні рухи Коліївщи-
на, яка була найвищим проявом цього невдоволення
у XVIII ст , стала одним з найбільших у Східній
Європі виступом пригнобленого народу за свої втра-
чені права Водночас руйнівні елементи, які
притаманні будь-якій боротьбі, не давали можли-
вості для більш високої самоорганізації українців,
хоча їхні довголітні визвольні змагання лише підтвер-
джували природну міцність народного характеру
Друга половина XVII ст й майже все XVIII ст
минули у безперервній боротьбі народу Правобе-
режної України за возз'єднання з Лівобережжям
Єдину „власну свою і предків своїх вітчизну милу Ук-
раїну" закликали відстоювати „правобережних" і
„лівобережних" українців їхні ватажки Але ре-
альність життя була зовсім іншою Розколота як з
внутрішніх, так і зовнішніх причин Українська дер-
жава до кінця XVIII ст поступово перетворилася на
провінційні частини інших країн Однак попри її руй-
націю ідея незалежної України продовжувала жити
серед наступних поколінь і відродилась через багато
років уже за зовсім інших історичних обставин
Західноукраїнські землі
І радиційно до складу Західної України входи-
•ц ли такі історико-географічні та етнографічні
землі як Східна Галичина, Західна Волинь,
Західне Полісся, Західне Поділля, Покуття, Пе-
редкарпаття, Надсяння, Бойківщина, Гуцульщина,
частини Холмщини, Підляшшя, Лемківщини Крім
того, до західноукраїнських земель належать такі
мальовничі гірські регіони як Північна та Південна
Буковина, а також Закарпаття
Складною була доля цих українських земель, які
у другій половині XVII-XVIII ст перебували під
владою могутніх сусідніх держав — Речі Посполи-
тої, Османської імперії, Угорщини, Австрії Разом з
тим, незважаючи на економічну відсталість, політич-
ну роздробленність і підпорядкування урядам різних
іноземних країн, населення Західної України не сто-
яло осторонь події загально-національного характеру,
якою на той час стала Визвольна війна українського
народу
При перших звістках про перемоги козацького
війська на чолі з Б Хмельницьким вся Галичина
піднімається на боротьбу проти польської влади У Го-
родку, Сокалі, Тернополі, Заболотові, Товмачі, Якові,
Яворові, Рогатині, Калуші та їхніх околицях створю-
ються повстанські загони, які очолює місцева
українська шляхта та міщанська старшина Поступо-
во на території Західної України встановлюється
козацький устрій
Похід полків Б Хмельницького на Львів та йо-
го облога восени 1648 р лише підтвердили наміри
козацької верхівки про об'єднання всіх етнічноу-
краінських земель Боротьба за Червону Русь (так
називали у тогочасних джерелах Галичину) велася
протягом всіх років Визвольної війни Так, у жовтні
1656 р Україна ратифікувала договір з Тран-
сільванією, згідно якого "міста по Віслу ріку і в яких
проживали руські люди благочестиві і церкви були,
і їм бути до міст Війська Запорозького" Джерела
переконливо свідчать про те, що й наступні українські
гетьмани, зокрема П Дорошенко, "жадали всієї Чер-
воної Русі до Вісли"
Герб Львова
135
Історія України
Однак проблеми внутрішнього характеру, а також
міжнародний та геополітичний фактори не дали змо-
ги Українській козацькій державі поширити свої
інститути на західноукраїнські землі
Карпатський репон виробив власні форми соціаль-
ної і національної боротьби проти поневолювачів -
у другій половині XVII ст і, особливо, у XVIII ст
тут поширився рух опришків ( від лат "opressor' —
порушник знищувач)
В історичній літературі збереглися такі імена ва-
тажків закарпатських опришків під час революційних
подій Хмельниччини Це — І Сивохап, П Варга,
О Руснак, П Орос, С Форгач, О Кліщович Особ-
ливого звучання опришківство набуло у 30-40-х рр
XVIII ст коли на його чолі став Олекса Довбуш
(1700-1745) Загони народного ватажка діяли пере-
важно на Коломийщині, однак ім'я Довбуша було
добре відомим у сусідніх країнах - Польщі, Румуни,
Угорщині, Болгари Під час піднесення гайдамацько-
го руху на Правобережній Україні у 1768-1769 рр
опришки допомагали своїм побратимам боротися
проти засилля польської влади
Починаючи з половини XVII ст Західна Ук-
раїна у верхніх прошарках свого населення розпочала
дуже швидко і сильно ополячуватися, а представни-
ками української нації залишалася головним чином
селянська маса У цей період національна са-
мосвідомість притупляється і на перший план виступає
релігійна свідомість Перехід з православ'я у католи-
цизм вважається відреченням від своєї національності
Одночасно в останній чверті XVII ст на західноу-
країнські землі з новою силою насувається унія її роль
в історії України є неоднозначною, але не підлягає
сумніву той факт, що прийнявши унію, галичани
вперто трималися свого східного обряду й не давали
себе латинізувати
У1676 р сейм Речі Посполитої видає закон, який
під страхом смерті забороняв православним виїжджа-
ти за кордон і приїжджати з-за кордону, підтримувати
відносини з своїми патріархами Разом з тим, посту-
пово обмежувались права православних братств, які
вже не могли боротися супроти силоміць нав'язува-
ної церковної унії 1699 р сейм узаконює положення,
яке дозволяє займати виборні міські посади лише
уніатам, але не православним Таким чином цілеспря-
мована політика польського уряду приводить до того,
що, наприклад, у 1761 р в Пере- мишльській єпархи
вже не було жодної православної церкви