140
Під владою Російської і Австрійської імперій
ки (13 тис ) Зустрічалися лише поодинокі представ-
ники англійської, французької, італійської та інших
західноєвропейських націй Групи національних мен-
шин в Україні зосереджувалися переважно у містах
і промислових селищах, за характером професійних
занять вони тяжіли до промисловості й торгівлі
Сільське ж господарство традиційно залишало-
ся сферою діяльності здебільшого українського
населення, якого не приваблювало міське життя Як
споконвічні хлібороби, українці прагнули укорінити-
ся на землі предків Однак цьому не сприяли масове
зубожіння, обезземелення селянства, яким супро-
воджувався процес утвердження капіталістичних
(ринкових) відносин
Виникла ситуація, за якої майже 70% працездат-
ного населення, передусім сільського, не мало
постійної роботи Водночас посилювалися державні
пільгові заохочення до вкорінення і зростання
національних меншин на українських землях Таємні
розпорядження царських властей прямо рекоменду-
вали державні (казені) землі на Україні "віддавати
переселенцям із внутрішніх російських губерній,
місцеве ж збідніле населення переселяти В ІНШІ
частини Роси, на землі призначені для переселенців"
Нестерпний соціально-економічний і політич-
ний гніт, що панував в Україні, разом з міцніючим у
масах почуттям особистої громадянської свободи
спричинив масову еміграцію українців Основною іі
метою були пошуки вільних земель для сільськогос-
подарського обробітку
Переселенські рухи
українців
І "р ерше масове переселення, а точніше — ви-
I I селения українців з їх споконвічних земель
і Ж російський царизм примусово здійснив ще на
рубежі XVIII-XIX ст Тоді сформоване з колишніх
запорозьких козаків, так зване Чорноморське козаць-
ке військо, у повному складі було відправлене на
постійну дислокацію у долину ріки Кубань на
північному Кавказі Козаки-чорноморці взялися ос-
воювати безлюдні землі Свої селища — станиці
вони називали іменами колишніх запорозьких куренів,
хоча на відміну від побуту Запорозької Січі обзаво-
дилися сім'ями та індівідуальними господарствами
Заснували і свій військово-адміністративний центр
— місто Катеринодар (нині Краснодар) Місцеве са-
моуправління в станицях підпорядковувалося
наказному отаману, якого призначав з російських
генералів царський уряд
Уже на початку XIX ст на відведеній урядом
для Чорноморського війська території у передгір'ях
Кавказу проживало близько 25 тис козаків, пере-
селених з України Протягом наступних десятиріч
це військо поповнювалося новими поколіннями ук-
раїнських переселенців Найбільше їх було з
Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини — регіонів
з великим прошарком вільного від кріпацької залеж-
ності козацького населення Царський уряд,
зацікавлений у поповненні війська, що протистояло
непокірним гірським народам Кавказу, всіляко заохо-
чував такі переселення з України Для закріплення
на Кубані Чорноморського козацького війська туди
примусовим набором відряджали й дівчат з України
Там вони виходили заміж, а родинні зв'язки
найміцніше прив'язували козаків до їх постійного
місця проживання
Остаточна організація Чорноморського козаць-
кого війська відбулася у 60-х рр XIX ст , коли до
нього включили й селища російських козаків на Ку-
бані Тепер воно стало називатися Кубанським
козацьким військом Цією назвою царизм увічнив
існування козацького війська, хоча сподівався на
інше — остаточно підірвати його національно-етнічні
корені Проте більша частина населення Кубані не
відцуралася українських традицій у мові, побуті,
звичаях
Починаючи з другої половини XIX ст , основ-
ний як стихійний, так і організований, переселенський
потік українців Наддніпрянщини спрямувався на
східні й південно-східні окраїни Російської імперії
Переселялися з усіх дев'яти українських губерній, де
селянам належило лише від 28 до 60% землі, що об-
роблялася У 80-х рр українські селяни стали масово
звертатися до царських властей з проханням дозво-
лити переселитися на вільні землі Царський уряд
заохочував до переселення обіцянками пільгового
проїзду до місця поселення, наданням позичок для
обзаведення господарством, худобою, насінням, ре-
чами домашнього вжитку, звільненням на два-три
роки від податків та від призову на військову служ-
бу
Щоправда, не всі одержували дозвіл на пересе-
лення Зокрема, в таємних інструкціях вказувалося
"Ті сім'ї, які не мають достатніх коштів і разом з
тим обтяжені багатьма малолітніми дітьми, а деякі —
родичами похилого віку, не бажані і не корисні
Відмовляли у дозволі на переселення й бунтівливо на-
строєним і надто убогим селянам
Та це не спиняло багатьох з них Бідняки розпро-
дували убоге майно, щоб мати хоч мінімум грошей на
и
не маючи достатнього капіталу для обзаведення гос-
подарством на нових місцях, багато з них і там змушені
були орендувати землю або й просто наймитувати у
місцевих заможних землевласників Через постійні ма-
теріальні нестатки, хронічні голодування, незвичайні
кліматичні умови, брак кваліфікованої медичної до-
помоги, смертність останнього, організованого
російським царизмом, контингенту українських пе-
реселенців сягла 30-40% Майже четверта частина
їх змушена була повернутися в Україну
Соціально-економічні
реформи
баючи про збереження "єдиної і неподільної",
царський уряд намагався відіграти роль регу-
лятора соціально-економічних процесів Масо-
ве зубожіння, загострення класових супереч-
ностей зумовлювали соціальні конфлікти — від
стихійних бунтів до організованим повстань Вони
тією чи іншою мірою розхитували стабільні устої
держави Звичайно, головним засобом придушення
масових соціальних виступів, як і раніше, були нещадні
військові каральні експедиції із застосуванням до
винних тілесних екзекуцій, ув'язнення, заслання
Проте, виносячи уроки з таких зіткнень, царизм вда-
вався і до реформаторської діяльності
В 1847-1848 рр на Правобережній Україні
царські власті провели так звану інвентарну рефор-
му Тут кріпосницьке гноблення селян поміщиками
було найжорстокішим Рятуючи феодально-кріпо-
сницькі порядки, царизм зробив спробу законодавчо
врегулювати взаємовідносини поміщиків і кріпаків У
кожному поміщицькому маєтку запроводжувалася
інвентарна книга, до якої записувалися норми панщи-
ни та інших кріпосницьких повинностей Але
визначати їх мав сам поміщик, уся земельна власність
якого до того ж залишалася недоторканою Все це
сприймалося як прагнення державної влади увічни-
ти кріпосницькі відносини Тому селяни виступали
проти інвентарної реформи Царським властям дове-
лося запроваджувати її силою
Однак не минуло й двох десятків років, як царсь-
кому уряду знову довелося звернутися до проблеми
аграрних відносин — цього разу щодо всієї Російсь-
кої імперії Спонукали до цього поразка у Кримській
війні 1853-1856 рр , могутнє піднесення селянсько-
го руху по всій імперії, а найбільше — в Україні, де
не забулися ще давні визвольні традиції козацтва
Як приватновласницьким, так і державним селя-
нам, які не мали ніяких громадянських прав, бракувало
Історія Украї ни
проїзд і поселення на новому місці, і без усякого
офіційного дозволу залишали рідні домівки і пуска-
лися світ за очі, на свій страх і ризик, у пошуках
кращого життя Таких самовільних переселенців у
90-х рр було не менше половини від їх загальної
кількості
У другій половині XIX ст українське населен-
ня на Кавказі подвоїлося, досягши 1млн 300 тис
чоловік (причому понад 80% сконцентрувалося у
його північній частині, тут у загальній кількості на-
селення воно становило 22%) 400 тис українців
налічувалося у нижньому Поволжі Понад 100 тис
у Казахстані та Середній Азії, хоча щодо всього
населення цих регіонів частка українців лише трохи
перевищувала 1%
Найбільше заохочувалося царським урядом ос-
воєння малозаселених на той час регіонів Сибіру та
Далекого Сходу Діставалися сюди переважно паро-
плавами, які відправлялися з Одеси і після довго-
тривалої подорожі висаджували переселенців на Ти-
хоокеанському узбережжі у Владивостоці Потік
переселенців з України до Сибіру і Далекого Сходу
зріс після введення Транссибірської залізниці Во-
ни масово селилися вздовж цієї магістралі Для
заселення царський уряд визначив Єнісейську,
Іркутську, Тобольську, Томську губернії, Алтайсь-
кий, Уссурійський і Приморський краї Наприкінці
XIX ст українців тут налічувалося близько 225
тис , причому частка їх у населенні Примор'я та
Приамур'я сягала майже 20%
Компактно заселену вихідцями з України вели-
чезну (1 мільйон кв км ) територію — від узбережжя
Японського і Охотського морів до Забайкалля — во-
ни самі назвали Зеленим Клином На той час це
справді були суцільні зелені масиви субтропічних
лісів і тайги Туг переселенці будували собі селища,
викорчовували ліси під земельні ділянки для хлібо-
робства, осушували болота Землі вистачало Кожна
новоприбула родина одержувала до 100 десятин
землі Вся подальша доля переселенців залежала
від них самих Отже, в освоєння далекосхідних про-
сторів, як і інших окраїнних земель Російської імперії,
внесок українців був досить значним
Масове переселення українського населення се-
лян на початку XX ст проводилося російським
царизмом передусім з метою уникнення гострих
соціальних конфліктів і запобігання антшмперським
визвольним рухам На основі системи заходів, пере-
дбачених так званою столипінською аграрною
реформою, протягом 1906-1912 рр до Сибіру пере-
селився майже один мільйон українських селян Проте