У пошуках
соціального ідеалу
І а кордоном Драгоманов і Подолинський опи-
інилися не з своєї волі. Вони змушені були
'емігрувати внаслідок поширення репресій
царського режиму проти українського національно-
го руху в середині 70-х pp., коли готувався і запровад-
жувався ганебної пам'яті Емський акт. Щоб завда-
ти дошкульнішого удару громадівцям, царські власти
почали обвинувачуючи не просто в "українофільстві",
тобто у патріотичних почуттях до України, а й у "ма-
лоросійському сепаратизмі" й пропагуванні соціалі-
стичних ідей.
Уже у "Передньому слові" до "Громади" 1878 р.
було сформульовано кредо "Громадівського соціа-
лізму": насамперед підкреслювалося, що "український
соціалізм не партія, а громада", висовувалося першо-
чергове завдання українських громадців — працювати
в масах над тим, щоб Україна "якнайскравіше покри-
лась цілою сіткою зчеплених один з другим товаришів
і товариств, робітників українського громадства,
котрі були б товаришами і в мужицьких громадах".
Отже, майбутній соціально-економічний і політичний
лад України уявлявся прихильникам "громадівсько-
го соціалізму" федерацією робітничих і землеробських
громад, заснованих на асоційованій власності і колек-
тивній праці їх учасників. Неможна не помітити тут
впливу ідей кооперації, які незмінно обстоював і по-
пуляризував Зібер. А втілював їх у життя вже у
80—90-х pp. Микола Левитський — син сільсько-
го священника з Херсонщини.
Левитський, розчарувавшись в ідеях російських
Під владою Російської і Австр; іиської імперій
Певних програм і статутів, як правило, громади
не мали. Всіх їх єднала національна українська ідея
на демократичному грунті, натхненна віра у мож-
ливість досягнення національного самовизначення,
любов до рідної землі і українського народу, гордість
за багаті духовні надбання. Громади займалися пере-
важно проведенням культурноосвітніх заходів. Чимало
їх учасників брали участь у роботі недільних шкіл, ви-
давали українські підручники, збирали і публікували
збірки усної народної творчості.
Проте навіть легальна культурно-освітницька
діяльність громад насторожувала російський царизм.
З України в Петербург йшли доноси охранки, що гро-
мадівці прагнуть "здійснення виплеканої ними думки
про свободу Малоросії" і, навчаючи простий народ
грамоти, намагаються "поступово прищепити йому
думки про колишню славу Малоросії і переваги сво-
боди". Всіх громадців об'єднувала єдина мета:
домогтися повалення Російської імперії, покінчити з
будь-яким національним гнобленням і демократизу-
вати політичний режим в Україні. Світоглядні позиції
громадців так характеризував активний учасник цьо-
го руху, пізніше видатний учений-мовознавець Павло
Житецький:"Ми вже добре знали, що однієї сво-
боди мало — без науки, без європейської освіти...
Нам був дуже противний як польський, так і мос-
ковський націоналізм з інстинктами державного
насильства".
Громадівський рух у результаті нагінок царсько-
го самодержавства на мову і культуру українського
народу не тільки не згорнувся, а й пожвавився. Він
став організованішим і цілеспрямованішим. З найак-
тивніших, найдосвідченіших діячів громадівського
руху з'їзди громадців Києва, Полтави, Одеси обра-
ли раду — центральний керівний орган "федератив-
ного об'єднання громад" усієї України. До складу
ради увійшли видатні діячі науки й культури, зокре-
ма історик, професор Київського університету,
неперевершений знавець середньовічної історії України
Володимир Антонович; засновник української стати-
стичної науки, Олександр Русов; етнограф Павло
Чубинський. Ного вірш "Ще не вмерла Україна , по-
кладений на музику Михайлом Вербицьким, став
гімном борців за національне визволення України.
Серед найактивніших діячів громадівського руху
були композитор Микола Лисенко — творець репер-
туару української оперної класики з такими шедев-
рами, як "Тарас Бульба" та "Наталка Полтавка ;
письменник і драматург Михайло Старицький, який
уславив своє ім'я і як один з фундаторів першого
українського професіонального театру, відкритого
151
Історія Украї ни
народників, які поділяв у юнацькі роки, не сприймав
також і досить популярного серед багатьох своїх
освічених сучасників соціалістичного вчення мар-
ксизму Після закінчення юридичного факультету
Харківського університету він повернувся до рідної
Таври, щоб пропагувати серед селян запровадження
різних форм виробничої та споживчої кооперації —
добровільного об'єднання людей для спільної гос-
подарсько. ДІЯЛЬНОСТІ
Авторський виклад цих принципів -"умов" —
було видано окремою брошурою у Львові Лвівські
часописи "Народ", "Життя і слово" та особисто їх ре-
дактор, відомий український письменник, учений і
громадський діяч Іван Франко, широко популяризу-
вали кооперативні ідеї Левитського, рекомендували
запроваджувати їх в практику На той час сотні
артілей діяли в селах і містах більшості губерній Ук-
раїни
Кооперативний рух посів важливе місце у ма-
совій боротьбі проти національного гноблення Адже
за своєю природою він мав спиратися на місцеве
самоврядування і добровільну самодіяльність, був
наочним запереченням державного колонізаторсь-
кого централізму, на якому трималася Російська
імперія Отже, цілком природно, що український
національний рух був прямо пов'язаний з коопера-
тивним
Сам же Левитський казав "Кооперація, засно-
вана на великій, по-справжньому демократичній ідеї
братерського єднання і на народній самодіяльністі, є
певною провідною зорею до економічного і духовно-
го відродження рідного краю й народу" Тож не
випадково царські власті чинили всілякі перепони
кооперативному рухові переслідували ватажків, за-
лякували рядових учасників, гад постійним політичним
наглядом тримали його ініціатора, намагалися обме-
жити відкриття нових артілей, під різними причіпками
закривали наявні
Не склав рук і Драгоманов Він сам під власним
прізвищем чи псевдонімами продовжував активну
діяльність як за кордоном, так і на батьківщині 3-
під його пера вийшло чимало творів "Про українських
козаків, татар і турків, "Шевченко, українофіли і
соціалізм", "Чудацькі думки про українську
національну справу", "Листи на Наддніпрянську
Україну", "Історична Польща і великоруська демо-
кратія", "Лібералізм і земство в Роси" тощо В них
він виступав проти соціального і національного поне-
волення народів російським царизмом і австро-
угорською монархією, обстоював право українсько-
го народу на національне самовизначенння,
популяризував культурні надбання українського на-
роду, засуджував будь-який централізм як загалом
несумісний з демократизмом
Драгоманов на сторінках емігрантської російсь-
кої газети "Вольное слово ", яку сам і редагував,
розгорнув критику внутрішньої і зовнішньої політи-
ки Російської імперії Останні роки свого життя він
провів у Болгарії на посаді професора Софійського
університету
Найпоміркованіші старі громадівці у 80—90-х рр
згрупувалися навколо редакції часопису "Киевская
старина", що з 1882 р видавався в Києві Тут та в
інших містах України вони продовжували займатися
культурно-освітньою діяльністю А коли на початку
XX ст почали організовуватися українські
національні партії, то колишні громадівці стали всту-
пати до їх лав
Українські
політичні партії
та громадські організації
І
~™Л оява українських національних політичних
І партій і громадських організацій була приско-
Ж рена соціальним напруженням початку XX
ст , яке вилилось у масові революційні рухи селян 1
робітників, опозиційно-визвольний рух інтелігенції 1
зрештою завершилося 1905 р вибухом демократич-
ної революції Новостворювані парти так чи інакше
прагнули привернути на свій бік ці рухи, спрямува-
ти їхню могутню нищівну силу для здійснення своїх
партійно-програмних вимог Так, створена 1900 р з
ініціативи керівників студентських громад Харкова
— Дмитра Антоновича (сина відомого історика-
"старогромадівця") та Михайла Русова — разом з
представниками таких же громад Києва, Полтави,
Чернігова Революційна українська партія (РУП), ще
не маючи ні статуту, ні програми, відразу ж проголо-
сила себе виразником інтересів селянства, в якому
вбачала основу української нації
Свої визвольні й перебудовні ідеї рупівці викла-
дали на сторінках нелегальних періодичних видань —
газети "Селянин" і журналу "Гасло"
У рупівській агітації охоронці царського режиму
вбачали чи не головну причину антипоміщицьких се-
лянських виступів 1902 р на Полтавщині і Харків-
щині Тоді цей рух охопив 337 сіл з населенням по-
над 150 тис чоловік Селяни відмовлялися працювати
на поміщиків, удавалися до бойкотів і страйків, не до-
пускали нікого, хто приходив найматися до поміщи-
цьких маєтків
152
Під владою Російської і Австр; іиської імперій
Один з лідерів рупівців харківський юрист Ми-
кола Міхновський у програмній праці партії
"Самостійна Україна" висунув гасло "Україна для
українців" Через різні погляди щодо цього питання
серед рупівців стався розкол Міхновського підтри-
мала незначна група однодумців, яка, вийшовши
1902 р з РУП, заснувала відверто шовіністичну
Народну українську партію (НУП) 1903 р з РУП
вийшло ще одне угруповання, очолене Б Ярошевсь-
ким Воно найменувало себе Українською соціалі-
стичною партією (УСП) Як НУП, так і УСП
були нечисленними і, не маючи скільки-небудь масо-
вої опори у суспільстві, скоро занепали