Живучішим виявилося рупівське у групування,
очолюване студентами Маркіяном ^Леленевським-
Баском і Олександром Скоропис-Иолтуховським
Воно, вийшовши з РУП, 1904 р проголоси\о себе
Українсько Соціал-демократичною Спілкою (ско-
рочена назва Спілка) Наступного року Спілка на
правах автономної секції влилася до очолюваної Ге-
оргієм Плехановим та Юлієм Мартовим (Цедер-
баумом) меншовицької фракції Російської соціал-
демократичної робітничної парти (РСДРП)
1904р у Києві було створено ще дві українські
національні парти Українську демократичну партію
(УДП) на чолі з поміркованими громадськими діяча-
ми Олександром Лотоцьким і Євгеном Чикаленком
та Украінсьу радикальну партію (УРП) на чолі з
письменниками Борисом Грінченком та Сергієм
Єфремовим Обидві партії — зовсім нечисленні за
складом — стояли на ліберальних позиціях, обстою-
вали встановлення у Російській імперії конституційної
монархії, яка б надала Україні право на автономію
Вже наступного року вони злилися в Українську де-
мократично-радикальну партію (УДРП)
1905 р відбулася й реорганізація залишків РУП,
яка після цього прийняла назву — Українська соціал-
демократична робітнича партія (УСДРП) її
провідники — мистецтвознавець Дмитро Антонович,
письменник Володимир Винниченко (його прозові й
драматичні твори стали класикою української літера-
тури XX ст ), журналіст Симон Петлюра і
вчений-соціолог Микола Порш
Численнішою (близько 6 тис членів) на той час
була Українська соціал-демократична спілка Вона за-
кликала пролетарів міста і села розгортати страйковий
рух Збройного повстання як форми революційної
боротьби вона не схвалювала Земельне питання во-
на пропонувала розв'язати демократичним шляхом
постановою спеціально для цього скликаної всенарод-
ної конституційної ради Найактивніше спілківці
співпрацювали з бундівцями — членами "Загально-
го єврейського робітничого союзу в Литві, Польщі
і Росії" (скорочено — "Бунд", що у перекладі з
європейської означає —"союз") Сшлківська газе-
та "Правда" друкувалася у Львові, а розповсюд-
жувалася в Наддніпрянщині Найбільшою попу-
лярністю преса й листівки "Спілки" користувалися
серед робітників-залізничників і сільськогосподарсь-
ких робітників
В умовах неослабного переслідування царськими
властями українська соціал-демократія в особі
УСДРП і Спілки не змогла виробити чіткої такти-
ки своєї діяльності та спілкування з іншими партіями
і громадськими організаціями 1909 р Спілка розпа-
лася, а свій друкований орган — "Правду" передавала
Льву Троцькому, який зі своїми прибічниками вий-
шов з РСДРП і створив власну фракційно-
центристську соціал-демократичну політичну групу
Керівники ж УСДРП Симон Петлюра і Валентин
Садовський стали шукати союзника у новоорганізо-
ваному 1908р міжпартійному політичному блоці
українських ліберальних діячів (здебільшого з ко-
лишніх членів Української демократично-радикальної
партії, яка самоліквідувалася) — Товаристві ук-
раїнських поступовців (ТУП), яке обстоювало
конституційно парламентський шлях боротьби за
"українську справу"
Провідники ТУП Михайло Грушевський, Серпй
Єфремов, Дмитро Дорошенко на той час уже мали
певний парламентський досвід Формально вони не
були депутатами ні першої, ні другої, ні третьої Дер-
жавних дум Російської імперії, що змінювали одна
одну протягом короткого періоду — 1906-1907 рр
Проте вони керували діяльністю створеного за їх
ініціативою петербурзького припарламентського
політичного клубу — "Українська думська громада"
На його засіданнях, в яких добровільно брали участь
думські депутати від українських губерній, обговорю-
валися питання парламентської тактики, зміст
виголошених і майбутніх промов Спілкування в "Ук-
раїнській думській громаді "національно свідомої
освіченої української інтелігенції з нерідко малопись-
менними селянськими депутатами з України було
корисним для обох сторін 3 думської трибуни ста-
ли виголошувати промови як проти соціального, так
і проти національного гноблення українського наро-
ду в Російській імперії, зокрема обстоювалося його
право на освіту рідною мовою
На засіданнях Державної думи четвертого скли-
кання, яка розпочала свою роботу 1912 р , про
"українське питання" заговорили й депутати від
153
Історія Украї ни
робітництва України А коли 1914 р царський уряд
заборонив повсюдно святкувати 100-річчя з дня на-
родження Тараса Шевченка, це викликало одно-
стайний протест більшості депутатів Державної ду-
ми від крайніх лівих до крайніх правих Зокрема,
багатий землевласник граф Капніст — потомок слав-
нозвісної шляхетської династії українських патріотів,
публічно заявив, що заборона Шевченківського
ювілею є образою для всієї України
"Українське питання" —
в центрі
суспільного життя
агалом "Українське питання" було в центрі
СУ суспільного життя Наддніпрянської України
«■ перших десятиріч XX ст Українська гро-
мадкість, виступаючи за ліквідацію усіх форм
гноблення, водночас засуджувала й національний
гніт, домагалася безплатного загального навчання
рідною мовою у школах, права користуватися нею
у пресі, на сцені, в державних установах У цьому
український народ знайшов підтримку учених
Російської академії наук — академіки Федір Корш,
Олексій Шахматов та ін — склали ґрунтовну пись-
мову доповідь, винесли її на розгляд загальних зборів
академії і, коли одержали їх підтримку, надіслали
до уряду
Доповідь академіків категорично вимагала дозво-
лити українському народові говорити публічно й
друкувати книги рідною мовою Водночас прогресив-
на російська преса розгорнула широку кампанію за
скасування драконівських урядових розпоряджень
1863 і 1876 рр щодо української мови У газетах
публікувалися довгі списки осіб, у тому числі
робітників і селян, яю вимагали свободи українсько-
му слову Остаточно ж питання було розв'язане в
результаті масових революційних дій трудящих
страйків, демонстрацій, мітингів 3 огляду на ці події
з'явився царський маніфест 17 жовтня 1905 р У
ньому обіцялося запровадити політичні свободи, у то-
му числі свободу слова
Невдовзі потому стала виходити періодична пре-
са українською мовою 1906 р у Києві, Харкові,
Одесі, Катеринославі та інших містах України, а та-
кож у Петербурзі та Москві з'явилося 18 українських
газет і журналів Перейшов на українську мову най-
старіший на той час в Україні журнал "Киевская
старина" Він почав видаватися під назвою "Ук-
раїна", проте проіснував недовго — лише до кінця
1907 р У міру спаду і відступу революції царизм, зно-
ву набираючи сили, під різними приводами закривав
одне за одним україномовні періодичні видання
Зазнавали переслідувань царських властей та-
кож засновані в період революції 1905-1907 рр
українські самодіяльні культурно-просвітницькі ор-
ганізації — "просвіти" Ними керували демократичні
та ліберальні діячі з середовища національно свідо-
мої української інтелігенції Активну участь у роботі
"просвіт" брали навидатніші діячи української куль-
тури, літератури, мистецтва, науки у Києві — Борис
Грінченко, Лариса Косач (Леся Українка), Микола
Лисенко, У Чернігові — Михайло Коцюбинський,
у Полтаві — Панас Руденко (Панас Мирний), у Ка-
теринославі — Дмитро Яворницький, в Одесі —
Михайло Комаров, у Миколаєві — Микола Аркас
та ін "Просвіти" влаштовували бібліотеки й чи-
тальні для населення, налагоджували випуск укра-
їнською мовою науково-популярної літератури, ор-
ганізовували українознавчі лекції (здебільшого на
теми з історії та культури України), вистави та кон-
церти самодіяльних акторів
Власті всіляко перешкоджали діяльності "просвіт"
Вони побоювалися проголошуваних ними ідей, що
могли похитнути устої імперії "Просвіти" проголо-
сили, а деякі з них навіть записали у своїх статутах
розвивати національну самосвідомість народних мас
Водночас "просвіти" не обмежувалися вузько-
національними питаннями, вони встановлювали ділові
зв'язки з культурними діячами інших народів Росій-
ської імперії, а також з українцями на західно-
українських землях під владою Австро-Угорської
імперії Представники галицьких українців взяли
участь в урочистостях 1903 р у Полтаві з нагоди
відкриття пам'ятника класику української літерату-
ри Івану Котляревському Відбулося справжнє свято
єднання українців, яких розмежував російсько-
австрійський кордон
Українці
у загальноросійському
і польському
визвольних рухах
\
краінці не стояли осторонь загальноросійсько-
го та польського визвольного рухів, події яких
XJ не обминали України впродовж усього XIX —
початку XX ст Пануючий тут, за висловом сучас-
ників , "явний дух опозиції", як і в Роси, спершу
154
Під владою Російської і Австр; іиської імперій
проявився у діяльності таємних масонських ор-
ганізацій, котрі за прикладом західноєвропейських
країн виникли 1817 - 1819 рр у Києві, Одесі, Пол-
таві, Житомирі, Кам'янці-Подільському
Один з масонських діячів, предводитель дворян-
ства Переяславського повіту Василь Лукашевич
ініціював створення значно радикальнішого за про-
грамними вимогами і прямо пов'язаного з процесом
українського національного відродження — так зва-
ного Малоросійського товариства Воно ставило за
мету будь-яким чином добиватися державної незалеж-
ності України, а для цього насамперед піклуватися про
піднесення масової української національної са-
мосвідомості шляхом пропаганди славного козацького
минулого, державницьких традицій українського на-
роду У складеному В Лукашевичем "Катехізисі
автономіста" можна було прочитати таке запитання
"Де сходить сонце-*" і таку відповідь "У Чигирині"
/ майже всі в Україні розуміли, що йдеться про геть-
манську столицю Української держави часів Богдана
Хмельницького /