На відміну від народників члени "Союзу" на пер-
156
ше місце у революційній боротьбі висували вимоги
політичних свобод Статут "Союзу" пропагував ідеї
визволення робітників з-під гніту капіталізму і
привілейованих класів , встановлення справедливо-
го порядку, " який знищить усякі привілеї і переваги
та поставить працю основою особистого суспільно-
го добробуту" Члени "Союзу" керували страйками
на заводах Одеси, поширювали свої прокламації у
Харкові, Катеринославі, Миколаєві, Херсоні, Керчі
А у Ростові-на Дону та у Кишиневі діяли філіали
"Союзу", які мали забезпечувати своєчасну і систе-
матичну підтримку всіх революційних заходів,
здійснюваних одеськими робітниками під керівниц-
твом "Союзу" Та не проіснувавши й року, "Союз"
був розгромлений жандармсько-.юліцейськими охо-
ронцями царизму
1897 р у Києві і Катеринославі штелігенти-мар-
ксисти, залучивши й освічених робітників,
організували "Союзи боротьби за визволення робітни-
чого класу" їх учасники самі писали, нелегально
друкували і розповсюджували на заводах і фабриках
агітаційні прокламації проти неймовірної експлуа-
тації робітників і сваволі над ними антинародного
царського режиму, брали активну участь в організації
страйків Київський "Союз боротьби" видавав все-
російську "Рабочую газету", з якою пов'язував
підготовку першого з'їзду соціал-демократи Роси
Такий з'їзд відбувся 1898 р у Мінську Серед дев'яти
його делегатів чотири прибули з України, а саме від
"Союзів боротьби" Києва — П Тучапський, Кате-
ринослава — К Петрусевич, від київської "Рабочей
газети" — Б Ейдельман і Н Вигдорчик З'їзд про-
голосив створення Російської соціал-демократичної
робітничої парти (РСДРП)
-Загальноросіиськии
визвольний рух
іУкр аіна
амовідданими борцями не тільки за українську
справу показало себе багато представників
інтелігенції України XIX ст Епізодично вони
допомагали також полякам виборювати незалежність
їхньої батьківщини, незважаючи на те, що вона мис-
лилась ними з включенням земель Правобережної
України Загалом же така шовіністична позиція поль-
ських революціонерів не могла сприяти їх єднанню з
діячами українського національного руху, хоч ті й
другі прагнули повалення Російської імперії Неод-
нозначною виявилася й роль загальноросійського
визвольного руху в історії України тих часів 3 одно-
Під владою Російської і Австр; іиської імперій
го боку, він, розхитуючи політичний режим царсько-
го самодержавства і згуртовуючи маси на боротьбу
за соціальні перетворення, тим самим підривав устої
Російської імперії А в цьому, звичайно, були зацікав-
лені усі, хто виступав за ліквідацію національного
гноблення в Україні 3 другого боку — нехтування
українською справою, яке відверто виявили загаль-
норосійські революційні організації (від народницьких
до соціал-демократичних), що діяли в Україні, відвер-
тало від них учасників українського національного руху
Неодноразові спроби Михайла Драгоманова по-
розумітися з російськими революціонерами,
переконати, що для їх же користі потрібно брати до
уваги українську справу, вести в народі українською
мовою агітацію за свої суспільно-політичні ідеали, як
правило, не знаходили підтримки
На словах це обґрунтовувалося тим, що , мовляв,
інтернаціональне у суспільному житті має бути вище
національного, на практиці повне ігнорування
національних потреб українського народу російсь-
кими революціонерами повністю збігалося з
русифікаторською політикою царського самодержав-
ства щодо України Отже, Драгоманов мав усі
шдстави заявити на сторінках своєї славнозвісної
праці "Історична Польща і великоруська демократія"
(Женева, 1881 р ) "Дуже багато російських
соціалістів найсерйознішим чином зрозуміли фор-
мулу Інтернаціоналу "Пролетарі всіх країн (націй),
єднайтеся'" у такому вигляді — "Пролетарі всіх
країн, підлеглих російській державі, обрусівайтеся'"
Та й українську демократичну молодь, значною
мірою зрусифіковану навчанням у середніх і вищих
навчальних закладах, зросійщену побутом великих
міст України, постійним спілкуванням з однодумця-
ми у Роси, вже не лякало обрусіння
За свого життя Драгоманов, котрий до самої
смерті (1895) боровся за політизацію українського
національного руху, так і не дочекався створення ук-
раїнської політичної парти
Драгоманов вважав, що не похвали, а жалю за-
слуговували найсамовідданіші учасники
загальноросійського визвольного руху — українці для
свого рідного народу вони являли собою марну втра-
ту Такої ж думки, як і Драгоманов, були його видатні
послідовники — Іван Франко і Михайло Грушевсь-
кий, не побоюючись звинувачень у національній
обмеженості, з якими обрушувалися на них зашорені
імперським мисленням російські революціонери й
демократи Подальший розвиток історичних подій
довів правоту провідників українського національно-
го руху їх суспільно-політична, культурно-освітня і
157
науково-творча діяльність єднала спільністю
національних інтересів усе українство, незалежно від
місця його проживання у тодішній державницькій
підлеглості чи то Російської, чи то Австро-Угорсь-
кої імперій
Українська культура
на завершальному етапі
національного відродження
, ажливими чинниками українського нацюналь-
1 ного відродження стали узагальнюючі праці з
історії України Михайла Грушевського, що не-
одноразово перевидавалися до 1917 р , насамперед
фундаментальна багатотомна "Історія України-Руси"
і науково-популярні однотомники українською і
російською мовами "Украинская жизнь", яка у ча-
си першої світової війни лишилася в Російській імперії
єдиним українознавчим журналом, зазначала 1916 р
з нагоди 50-річчя від дня народження Грушевсько-
го вся його діяльність має настільки велике суспільне
значення, що й ії саму можна вважати етапом у роз-
витку масової української національної самосвідомості
Пожвавлення суспільно-політичного і культурно-
го життя в Україні благотворно впливало на процес
зростання масової української національної са-
мосвідомості Першочергові духовні запити най-
ширших мас найбільше задовольняла популярна літе-
ратура історичної проблематики Авторами багатьох
брошур і книг з історії України, адресованих масово-
му читачу, виступають вчені-фахівці Михайло
Грушевський, Дмитро Багалій, Орест Левицький,
Олександра Єфименко, досвідчені популяризатори
Андріян Кащенко, Григорій Коваленко, Михайло
Комаров А щодо успіху у найширшого читацького
загалу "Істори Украіни-Русі" Миколи Аркаса, то
сучасники ставили її в один ряд з "Кобзарем" Тараса
Шевченка Не лише у розвитку наукового україно-
знавства, а й у піднесенні національної масової само-
свідомості відігравали першорядну роль чотиритом-
ний "Словарь української мови" Бориса Грінченка,
тритомна "Українська граматика" Агатангела Крим-
ського
Піднесення національного руху, посилення
соціальної боротьби мас надихали літераторів Демо-
кратичними ідеа нами проймалася поетична творчість
Олександра Олеся За образним висловом великої ук-
раїнської поетеси Лесі Українки, ії творчість з часів
демократичної революції 1905-1907 рр обрамив "су-
ворий багрянець червоних корогов і гомін бурхливої
юрби" Колонізаторську політику царизму та його
Історія Украї ни
прислужників нещадною сатирою таврували поети
Володимир Самійленко, Микола Чернявський, Ми-
кола Вороний
Михайло Коцюбинський, автор повісті "Фата
моргана", яка дістала загальне визнання як справж-
ня епопея життя українського села початку XX ст ,
одним з перших відчув нагальну потребу не обмежу-
ватися лише селянською тематикою, а й звертати
увагу "на інші верстви суспільності —на інтелігенцію,
фабричних робітників, військо, світ артистичний і т
п , закликав колег-письменників до розробки "тем
філософічних, соціальних, психологічних, історич-
них та ін" Це побажання значною мірою реалізував
Володимир Винниченко в оповіданнях, повістях, ро-
манах в яких талановито відображено життя всіх
основних верств і прошарків тогодішнього українсько-
го суспільства
Демократична революція 1905-1907 рр , позба-
вивши нарешті український театр репертуарних
обмежень, дала могутній імпульс піднесенню його
громадської ролі 1907р Микола Садовський за-
снував у Києві перший в Україні український
стаціонарний театр, глядачів якого зворушувала і
вражала гра геніальної актриси Мари Заньковецької
Підвищували свій загальноосвітній, культурний
і політичний рівень, зміцнювали свою національну са-
мосвідомість учасники чисельних хорових і
театральних гуртків, народних університетів, вечірніх
і недільних шкіл В свою чергу, народна творчість слу-
жила джерелом натхнення і фахового удосконалення
для професіональних українських діячів літератури і
мистецтва
Найвпливовішою силою в національному відрод-
женні була публіцистика, якою займалися всі провідні
діячі української культури В періодичній пресі чи в
окремих брошурах порушувалися найактуальніші пи-
тання громадського життя, визначалися головні
орієнтири і напрямки визвольної боротьби