І тут же прямо проголошувалося право всіх націй,
у тому числі, звичайно, й української, на створення
й утвердження своєї державності "Повна са-
мостійність і незалежність є послідовним, логічним
завершенням запитів національного розвитку і само-
визначення будь-якої народності, котра займає певну
територію і має достатні задатки й енерпю розвитку"
В світлі наступних історичних подій ця теза виглядає
багатозначною, оскільки належить одному з
провідників Української нацюнально-демократичної
революції 1917-1918 рр , одному з творців тогочас-
ної української державності, першому президенту
Української Народної Республіки
158
Під владою Російської і Австр; іиської імперій
Західноукраїнські землі
під владою
Австро-Угорської імперії
Адміністративно
політичний статус.
Демократична ситуація
і , ількаразове перекраювання великими держа-
f вами карти Східної Європи наприкінці XVII
V. 1 ст внесло історичні зміни в державну прина-
лежність західноукраїнських земель Внаслідок
першого (1772) поділу Польщі Галичина, а згідно з
Константинопольською австро-турецькою конвенцією
(1775) Буковина увійщ\и до складу багатонаціональ-
ної Австрійської імперії, під владою якої у складі
Угорського королівства ще з XVII ст перебувало
Закарпаття Таким чином Габсбурги стали володаря-
ми великої частини України площею понад 70 тис кв
км з населенням понад 2,5 млн чоловік, більшість
якого — близько 2 млн — станови \и українці
Галичина разом з частиною польських земель бу-
ла виділена в окремий коронний край — "королівство
Галіцп і Лодомерп (Володимири)" з центром у Львові
Східний кордон нового австрійського краю проліг
по р Збруч, яка стала більш як на півтора століття
символом розчленованості українського народу дво-
ма імперіями
В адміністративному відношенні "королівство"
було поділено спочатку на 6 округів, до складу яких
входило 59 дистриктів (1777 р їх кількість зменше-
но до 19) 1780-1786 рр запроваджено новий
адміністративний поділ, згідно з яким налічувалось
уже 18 округів, з них 12 становили українську час-
тину краю — Східну Галичину Таке становище
тривало до середини XIX ст , коли адміністративний
поділ краю зазнав кількаразових змін Нарешті з
1867 р закріпився поділ Галичини на 74 повіти, який
майже не мінявся до 1918 р 50 повітів (на початку
XX ст — 52) становили Східну Галичину
Буковина з центром у Чернівцях спочатку була
підпорядкована вищим військовим інстанціям (Прид-
ворній військовій раді й Генеральному військовому
командуванню Галичини), з 1787 по 1849 р на пра-
вах окремого (19-го) округу входила до складу
Галичини, а з 1849 по 1918 р мала статус окремого
коронного краю
Закарпаття, на території якого проживала ком-
пактним масивом більшість українців Угорщини, як
і раніше, входило до складу Пожонського (Брати-
славського) намісництва, становлячи його чотири
комітати (жупи) Березький, Мармороський, Уго-
чанський та Ужанський Лише на короткий час після
"Весни народів" воно було виведене в окремий авто-
номний Ужгородський округ Отож навіть у межах
однієї держави західноукраїнські землі все ж залиша-
лись адміністративно розмежованими
На новоприєднаних до Австрії землях було запро-
ваджено загальноприйняту в державі централізовану
систему управління В Галичині адміністративний
апарат краю до 1849 р очолював губернатор, а
пізніше — намісник, на Буковині після 1849 р —
президент крайового управління Окружну, а потім
повітову ланки державної влади очолювали старос-
ти На місцях адміністративні й судово-поліцейські
функції виконували дідичі або спеціально утриму-
вані ними, але призначувані старостами мандатори (до
1866р ), а опісля — громадські уряди Містами
управляли мапстрати, склад яких призначали урядові
органи (до 1870 р ), а пізніше — новозапроваджені
міські ради як органи самоуправління Органами
крайового самоуправління були Становий сейм (1775-
1845) у Галичині й крайові сейми в Галичині та
Буковині (1861-1914) На Закарпатті адміністрацію
в комітатах очолювали жупани (наджупани), періо-
дично скликались комітетські збори дворянства
Етнічний склад населення західноукраїнських зе-
мель був доволі строкатим Основну його масу
становили українці (у Східній Галичині 1773 р —
71%, 1910 р — 62,8, у Північній Буковині 1857 р
— 58,5, 1910 р — 38,4, у Закарпатті 1857 —
69,7%) Поряд з ними жили чималими етнічними
групами поляки (у Східній Галичині 1900 р —
22,7%), румуни (в Буковині 1900 Р — 31,4%, а
1910 р — 34,4), угорці (наприкінці XIX ст —
26%), а також інші етнічні меншини євреї (у Східній
Галичині та Буковині 1900 р — 13%, у Закарпатті
наприкінці XIX ст — 15%), німці, чехи, словаки,
вірмени та ін Проте внаслідок ряду причин, насам-
перед асиміляторських зусиль правлячих кіл і панівної
верхівки, відносна кількість українців у загальній
масі населення поступово зменшувалася, натомість
зростала питома вага поляків у Східній Галичині, ру-
мунів у Північній Буковині, угорців у Закарпатті
Промовистим свідченням відсталої соціально-
демографічної структури краю було співвідношення
між сільським і міським населенням У середині XIX
ст у Східній Галичині на 3,5 тис сіл припадало 56 міст
і 138 містечок, у Буковині на 276 сіл 3 міста і 4
містечка, в Закарпатті на 1294 села — 9 міст і 18
містечок Відповідно абсолютна більшість населення
(в Галичині на початку XX ст — 88,45%, у Закар-
159
Історія Украї ни
латті наприкінці XX ст — 85%) мешкала в селах і
лише незначна частина в нечисленних містах (у За-
карпатті наприкінці XIX ст —7%)
Таку ж саму картину являла собою професійна
структура населення Більшість самодіяльного на-
селення t5\ да зайнята в сільському господарстві (в
Галичині у 1900 р — понад 80%, у Буковині — 71,3,
у Закарпатті — 85%) Питома вага самодіяльного
населення, зайнятого в промисловому виробництві, бу-
ла мізерною В Га\ичині у 1900 р вона становила
5,8% У Буковині в промисловості й ремеслі тоді
було зайнято близько 11% населення, в Закарпатті у
промисловості й на транспорті — 10%
Стосовно українського населення понад 90%
його мешкало в селах і було зайнято в сільському
господарстві В містах українці за кількістю перебу-
вали здебільшого на третьому місці (після євреїв та
поляків у Східній Галичині, євреїв і німців у Буковині,
євреїв і угорців у Закарпатті)
Адміністративне поєднання етнічно змішаних те-
риторій згодом породило чимало складних проблем
у сфері міжетнічних взаємин
Реформування
народного господарства
та суспільного устрою
і" \ володіння Габсбургами західноукраїнськими
І * землями спричинило нову ситуацію в їх
^ політичному, соціальному й культурному роз-
витку Хронологічно воно збігалося з початком
реформ освіченого^абсолютизму, здійснюваних
Марією Терезою та Иосифом II в 70-80-х рр XVIII
ст їх головним завданням було пристосування абсо-
лютної монархи до дедалі зростаючих ринкових
відносин та нових тенденцій суспільного життя До-
сягти цього передбачалося посиленням державної
централізації та підпорядкуванням правлячій династії
усіх ділянок життя держави і суспільства
У ході реформ дворянство було усунуте ВІД
керівництва місцевою адміністрацією, а натомість
запроваджено управління державних чиновників
Упорядковано систему обліку й контролю, проведе-
но перші статистичні переписи земельних володінь 1
населення, скасовано внутрішні митні кордони і чис-
ленні збори, запроваджено податок із доходів У
галузі економіки проводилася політика протекціонізму,
заохочувався розвиток промисловості й торгівлі, в їзд
до країни іноземних спеціалістів Змінено систему
комплектування війська запроваджено обов'язкову
військову повинність (їй не підлягали тільки дворя-
ни й особи інтелігентних професій) та центролізований
набір рекрутів
З метою підвищення продуктивності землеробст-
ва та зростання кількості населення, що, згідно з
тогочасними економічними теоріями, вважалося най-
важливішими передумовами піднесення могутності
держави, було реформовано аграрні відносини Иоси-
фа II патентом від 5 квітня 1782 р скасував особисту
залежність селян від дідичів і надав їм елементарні
громадянські права одружуватися без згоди пана, пе-
реселятися, обирати професію, передавати своє майно
у спадщину, навчати дітей грамоти у школі або ремес-
ла у місті Патент від 16 червня 1786 р обмежив
панщину до трьох днів на тиждень Інший патент (9
серпня 1786 р ) зобов'язав селян, які відробляли
менш як три дні панщини на тиждень, виконувати на
панському полі додаткові роботи під час жнив та
сінокосу (літні помічні дні) за невелику плату, але в
межах узаконеної тижневої норми — не більше трьох
днів 1787 р складено перший земельний кадастр
(Иосифинську метрику) Тоді ж землі селянського ко-
ристування (рустикальні) були відокремлені від
панських (домінікальних) і дідичам заборонено са-
мовільно розпоряджатися ними Селяни одержували
право спадкового користування своїми наділами Не-
подільну владу дідичів над підданими обмежували
урядова заборона бити селян (1788), надання їм пра-
ва вільного продажу продуктів свого виробництва,
права скаржитися на панів (1781), а сільським гро-
мадянам — права самоврядування (1784)и
Вершиною реформаторської діяльності Иосифа II
став "урбаріальний" патент від 10 лютого 1789 р ,
який проголошував скасування панщини та заміни її
чиншем, розмір якого залежав від прибутків селянсь-
кого господарства Селянинові мало залишатись 70%
його прибутку, 12,2 —йти на державні податки, а
17,8% — на чинш дідичеві Для Галичини встанов-
лювалася зменшена норма державного податку 8,3%
селянського прибутку від землі