Історія України Верстюк n2 (стр. 84 из 205)
гану — Народного комітету — від 5 січня 1900 p.,
є "незалежна Русь-Україна, в якій би всі частини
нашої нації з'єдналися в одну новочасну культурну
державу". УСДП в програмній статті свого органу
"Воля" заявляла: "Наша ціль : є вільна держава ук-
раїнського люду — Українська республіка". Подібних
програмних засад дотримувалися буковинські
Національно-демократична партія (1907) та Ради-
кальна партія (1906).
З того часу політична самостійність України ста-
ла головним гаслом національного руху в Галичині й
на Буковині. Спільна політична платформа була пе-
редумовою тісної співпраці провідних українських
партій. Після невдалої спроби досягнення політично-
го компромісу народовської Народної ради з
польською сеймовою і крайовою адміністрацією Га-
личини (так звана політика "нової ери") та кривавих
виборів 1897 р. український рух під політичним про-
водом УНДП, яка поступово радикалізувалась, при
співпраці з нею РУРП і УСДП набуває опозиційно-
го щодо влади характеру, орієнтується на власні сили,
на організацію народних мас. Національно свідомі на-
родні маси поступово стають реальною основою руху.
Москвофільство зрештою втрачає свої колишні по-
зиції. Греко-католицьке духовенство на чолі з
митрополитом Андреем Шептицьким (1865
1944) остаточно стає на національний грунт та вклю-
чається як впливова сила в національний рух.
Суспільство, одностайне в своїх національних змаган-
нях, стає на шлях політичних й культурних здобутків.
Тема української незалежності стала предметом
дискусії на сторінках галицької і буковинської преси.
В ній узяв участь, підготувавши серію статей, І.Фран-
ко, який своїм незаперечним авторитетом підтримував
постулат незалежності. Він уважав, що, хоч ідеал
національної самостійності України за тодішніх умов
міг здаватися поза межами можливого, все ж
національно-патріотичним силам належало "вжива-
ти всіх сил і засобів, щоб наближатись до нього".
Великих масштабів набув вічевий рух 1905 —
1906 pp., який проходив під гаслами демократизації
виборчої системи. У вічі з вимогами загального,
рівного, безпосереднього і таємного виборчого пра-
ва, яке відбулося з ініціативи УНДП у Львові 2
лютого 1906 p., узяло участь близько 50 тис.осіб, пе-
реважно селян, що засвідчило високу політичну
свідомість галицьких українців. У результаті трива-
лої боротьби під час виборів, проведених після
виборчої реформи 1907 p., українцям удалося до-
могтися обрання 27 представників українських партій
(22 — від Галичини і 5 — від Буковини) до Держав-
172
ної Ради у Відні і 29 — до крайових сеймів (12 —
в Галичині і 17 — на Буковині). Завдяки цьому ук-
раїнці дістали можливість обстоювати свої права в
парламенті і сеймі.
Активізація політичного життя й зростання неза-
лежницьких настроїв у Галичині і Буковині мали
значну притягальну силу для політичного підпілля й
політичної еміграції з Наддніпрянщини. Тривалий
час там знаходили пристанище і простір для політич-
ної діяльності політемігранти з України Д.Антонович,
В.Винниченко, М.Вороний, Д.Донцов, В.Дорошен-
ко, А.Жук, М.Залізняк, С.Петлюра, М.Русов,
Г.Хоткевич, Б.Ярошевський та ін. Львівський жур-
нал "Правда" першим опублікував реферат з
програмними засадами ранніх наддніпрянських са-
мостійників — членів Братерства тарасівців (1893).
Терени Галичини і Буковини стали ареною ор-
ганізаційної діяльності першої на Наддніпрянщині
української партії — РУП. У Львові було опубліко-
вано її трактат "Самостійна Україна", підготовлений
М.Міхновським. У Львові й Чернівцях 1902-1904
pp. перебували закордонні комітети РУП. Львів став
місцем проведення її другого з'їзду (1904). Там зна-
ходилась також партійна друкарня, де випускались
у світ партійні видання, політичні органи "Добра но-
вина" (1903), "Селянин" (1903-1905), "Праця"
(1904-1905), а також брошури, листівки, відозви. В
Чернівцях виходив орган РУП "Гасло" (1902-1903).
"Згодом аналогічну діяльність проводила у Львові
УСДРП (1905-1907). Львів був також місцем за-
снування Української соціалістичної партії (1900).
Таким чином, західноукраїнські землі відіграли роль
бази патріотичних сил Наддніпрянської України, їх
організаційно-політичної діяльності, спрямованої
проти імперського самодержавницького режиму в
Росії.
Зрушення
на культурному полі
ривалими зусиллями народовців і представ-
ників інтелігенції Наддніпрянщини 1894 р.
відкрито кафедру історії України у Львівсько-
му університеті, яку зайняв прибулий з Києва
український історик Михайло Грушевський (1866-
1934 ). Активно включившись у політичне життя, він
разом з І.Франком став незабаром ідейним лідером
національного руху і символом його єднання обабіч
австро-російського державного кордону.
З приїздом М.Грушевського до Львова активізу-
валася боротьба за український університет. Хоча
Під владою Російської і Австр; іиської імперій
українці й мали підготовлені власні наукові сили, їм
удалося до 1914 р. забезпечити собі лише 7 звичай-
них кафедр та три доцентури у Львівському, а також
три кафедри в Чернівецькому університетах. Львів-
ський університет на той час уже значною мірою був
полонізований, а заміщенню українських кафедр чи-
нились усілякі перешкоди. Тому українське студент-
ство наприкінці 90-х pp. почало домагатися відкрит-
тя у Львові окремого українського університету.
Широкого резонансу набув демонстративний
вихід 600 українських студентів з Львівського універ-
ситету (1901) на знак протесту проти
дискримінаційної політики ректорату й професури
щодо українців. Питання про український універси-
тет жваво обговорювалося на студентських вічах, на
всеукраїнському студентському з'їзді (1913), на
сторінках пресиьв українському сеймі, у Віденсько-
му парламенті. Його вирішення домагалися під час
демонстрацій, заворушень. Наболіле університетсь-
ке питання тримало в напруженні ціле суспільство.
Питання українського університету не знімалось з по-
рядку денного до 1918 р.
Українці Галичини наполегливо домагалися ство-
рення широкої мережі українських середніх шкіл. За
50 років крайової автономії ціною різних поступок їм
удалося домогтися від сеймової більшості згоди на за-
снування у Східній Галичині лише 6 українських
державних гімназій (у Львові, Перемишлі, Коло-
миї, Тернополі, Станіславі, Бережанах і Стрию).
Вони були змушені вдатися до заснування приватних
українських середніх шкіл. 1908-1911 pp. під егідою
Руського педагогічного товариства було засновано 6
приватних гімназій, один ліцей та чотири вчительські
семінарії.
На Буковині перед Першою світовою війною ук-
раїнці мали дві українсько-німецькі та дві українські
гімназії і одну учительську семінарію. Українських на-
родних шкіл напередодні війни в Галичині налічувалося
2510, Буковині — 216, на Закарпатті ж з наявних
1883 р. 282 українських шкіл до1914 р. не залиши-
лось жодної. Велике значення для консолідації
національних сил мало утвердження в Галичині й Бу-
ковині завдяки спільним зусиллям національної еліти
усіх частин України єдиної з Наддніпрянщиною літе-
ратурної мови та запровадження в шкільне навчання
(1892.), а згодом у діловодство фонетичного право-
пису. Наукове товариство ім. Шевченка у Львові
під керівництвом М.Грушевського з 1897 по 1913 р.
перетворилось фактично в неофіційну всеукраїнську
академію наук. Члени товариства підготували близь-
ко 3 тис. томів різних видань з українознавства, в тому
173
Історія Украї ни
числі 8 томів написаної М.Грушевським монументаль-
ної праці "Історія України-Руси" — найвидатнішого
твору української наукової історіографії, який дав
історичне обгрунтування української державності й
справив значний вплив на державницьке виховання
цілих поколінь. Поряд з М.Грушевським головними
діячами товариства були І.Франко та В.Гнатюк.
Діяла широка мережа культурно-освітніх осе-
редків.Товариство "Просвіта" 1914 р. мало по всьому
краю 78 філій, 2944 читальні і 109 950 членів. Своїми
бібліотеками, курсами для неписьменних, хорами,
театральними виставами, концертами та популярни-
ми виданнями " Просвіта" підіймала політичну й
національну свідомість мас. Завдяки підтримці ми-
трополита Андрея Шептицького у Львові засновано
український національний музей (1913).
Поряд з окрасою української літератури —
І.Франком розквітнув талант молодих письменників
Василя Стефаника і буковинки Ольги Кобилянської.
Редагований М.Грушевським ті І.Франком "Літера-
турно-науковий вісник" (1898-1907) став всеукра-
їнським літературним органом, на сторінках якого
друкувалися найкращі літературні сили України:
М.Вороний, М.Коцюбинський, Леся Українка,
В.Винниченко, П.Грабовський, Б.ГрінченкОі
А.Кримський, М.Кропивницький, О.Кобилянська,
О.Кониський, Б.Лепкий, О.Маковей, І.Нечуй-Ле-
вицький, О.Олесь, В.Самійленко, В.Стефаник,
М.Старицький, І.Тобілевич та ін. Кращі твори світо-
вої і української літератури популяризувала Україн-
сько-руська видавнича спілка, якаь1899-1917 pp.
випускала понад 300 видань белетристичної і науко-
во-популярної літератури.