Історія України Верстюк n2 (стр. 9 из 205)

На першому етапі рабство у слов'ян було тимча-
совим — через певний час полонені за викуп могли
повернутися додому або ж залишитись уже на стано-
вищі вільних і брати участь у всіх справах колективу
Таке ставлення переможців до переможених зумов-
лювалося натуральним господарством і низьким
рівнем виробничих відносин Праця залежних да-
вала ще мало економічної вигоди Але це були вже нові
відносини, зовсім не характерні для стосунків між лю-
дом класичного родового устрою

Воєнні походи у слов'ян, як 1 в інших народів ЯКІ
перебували на етапі розкладу первіснообщинних
відносин, попервах були справою добровільною, в
них брали участь усі бажаючі Пізніше починає
виділятися дружина, для якої війна стає професійним
заняттям У третій чверті І тис н е формуються
й союзи племен, в ареалах яких зосереджуються
центри інститутів влади цих союзів Крім політико-
адміністративних функцій такі пункти виконували
ролі культових центрів, що й сприяло швидкій появі
також і торговельно-ремісничої функції Часті су-
тички з сусідами змушували дбати й про створення
укріплених поселень

Досить швидко серед градів почав виділятися
Київ (крім нього існували й інші — Зимно на Волині,
Пастирське на Черкащині, Чернігів у Подесе-
нні, Битиця на Пслі) Цьому сприяли, як зазначає
П Толочко, його мікрогеографічне положення (кон-
троль за багатьма притоками Дніпра — основними
торговельними артеріями середньовіччя), вигідне то-
пографічне розташування (наявність природних
рубежів) на кордоні кількох союзів племен Контак-
тування культурних елементів, перейняття передо-
вих досягнень слов'янських племен з самого заро-
дження забезпечили Києву високий рівень соціаль-
но-економічного розвитку Ранній Київ, ставши
політичним центром Полянського союзу, зростав і
розвивався за рахунок притоку населення з різних
східнослов'янських племен, і вже на ті часи мав
міжплемінний характер

У межах союзів племен між їх окремими складо-
вими частинами налагоджувалися тісніші зв'язки,
переборювалася вузькоплемінна відокремленість Це
засвідчується й пам'ятками матеріальної кульгури
— вони нівелюються, втрачають суто територіальні
особливості Слов'янське суспільство переходило

Стародавня доба

Л» нових відносин, за яких більшість населення відсто-
[юнювалася від управління й розподілу В утвореннях
нікого типу, що раніше називались „військовою де-
мократією", а тепер дедалі частіше — „вождизмом"
(dtxi „чіфдом"), вже існувала нерівність, але ще не бу-
ло легалізованого апарату примусу Характерною
рисою цього рівня суспільної організації була куму-
ляція світської та духовної влади Продовжувався й
процес консолідації східнослов'янських угруповань у
„< уперсоюзи" племен Зокрема, на території Серед-
ньою Подніпров'я закладались основи Руської землі
у вузькому значенні цього поняття — території
Київщини, Чернігівщини та Переяславщини

Давні слов'яни досягли й відносно високого рівня
розвитку в ідеологічній сфері 3 письмових джерел
шдомо, що у них були культові споруди — храми, ка-
пища і требища кількох типів (стовповидні будівлі ПІД
дахом, відкриті й закриті храми) Одне з святилищ
(>уло відкрите на Старокиївській горі В Хвойкою
Воно являло собою неправильний кам'яний прямокут-
ник із заокругленими кутами та чотирма виступами
І Іоряд знаходився жертовник

У таких спорудах або ж просто неба стояли язич-
ницькі божества з дерева чи каменю Кілька їх
ниивлено в Подністров'ї Найвідомішим серед них є
іак званий Збруцький ідол — Род Зображення бо-
жества являло собою високий чотиригранний стовп,
на кожній з сторін якого в три яруси нанесені зобра-
ження Очевидно, ці три яруси символізують
поширений у давнину поділ Всесвіту на небо — світ
богів, землю, населену людьми, та підземний світ, де
перебувають ті, хто тримає на собі землю Такий
і ричленний поділ світу дістав назву теорії світового
дерева Крім антропоморфних божеств слов'яни вша-
новували звірів, дерева, каміння тощо

Дохристиянські вірування давніх слов 'ян знайш-
ли відображення і в деталях поховального обряду та
и с амому способі його здійснення — кремації Мож-
на припускати тільки один напрямок переміщення

померлого в просторі — разом з димом поховально-
го вогнища (що споруджувалось у вигляді будинку)
вгору — на небо Знатного покійного супроводжу-
вали різні речі, зброя, іноді юнь чи наложниця Прості
общинники (яких було переважна більшість) потра-
пляли на нове місце перебування часто лише з ліпним
горщиком, а то й навіть без нього Але над кожним
померлим (крім населення найпівденніших спільно-
стей) насипався курган У східних слов'ян, як і в
інших індоєвропейців, вірогідно, панувала циклічна
структура часу, коли все йде по заздалегідь, раз і
назавжди установленому колу Тому кожна людина,
в якийсь момент перебуваючи в одному з „світів", че-
рез певний час могла переміститись в інший — один
з трьох вищеназваних

Отже, в стародавню добу Україну населяло роз-
маїття народів і племен, що мешкали на теренах ще
1 млн років тому Всі вони залишили свій слід в істо-
рії населення країни, маючи в давнину власні самоназ-
ви та свої (довші чи коротші) історії Скіфи та сарма-
ти, греки і кельти, фракійці, германці та балти, а та-
кож раніші народи — всі вони на різних етапах впли-
вали на культурні традиції місцевого населення, на
певний час або ж назавжди, стаючи його частинами
Починаючи з епохи бронзи, особливо в лісосте-
повій та поліській зонах Дніпровського Право-
бережжя, зароджується праслов'янський етнічний
масив, що з часом посів провідне місце на українських
землях Основою такої моделі історичного розвитку
є автохтонна теорія М Грушевського Вона, правда,
доповнена і модифікована у зв'язку з новими (особ-
ливо археологічними) матеріалами, накопиченими
майже за 100 років від часу її створення

Говорячи ж про проблему етнічних українців, її не
потрібно „опускати" в глибину тисячоліть, удревню-
вати — там народу, який би іменував себе так, нема
Наші предки мали свої самоназви, і всі вони справи-
ли свій вплив на формування духовної й матеріальної
скарбниці українського народу, котрий вийшов на
історичну арену дещо пізніше — вже в середньовічні
часи 3 точки зору всесвітньо-історичного процесу це
має свої переваги — адже час існування кожного з
етносів не перевищує 1200-1500 років, хоч чимало з
них загинуло набагато раніше

Слов ямська зрубна напівземлянка
Схематична реконструкція

Вихід

на історичну
сцену

а світанку 18 червня 860 р. руський флот
з 200 лодій раптово вдерся до бухти Констан-

* тинополя Золотий Ріг. Напад русів виявився

настільки несподіваним для візантійців, що берегова
сторожа не встигла натягти над поверхнею води ве-
летенський ланцюг, яким звичайно надійно зачиняли
кораблям вхід до бухти.

Константинопольський патріарх Фотій у своєму
„Окружному посланні" відобразив масштаб навали
русів і жах, що охопив обложених при появі невідо-
мого доти ворога: „Народ вийшов з країни північної...
й племена піднялись від країв землі, тримаючи лук
і спис, вони жорстокі й немилосердні; голос їхній
шумить, мов море". Візантійському урядові довело-
ся сплатити контрибуцію ватажкові русичів —
київському князеві Аскольду, аби він припинив об-
логу й повернувся додому. Так уперше Київське
князівство середини IX ст., попередник Давньорусь-
кої держави, сповістило середньовічний світ про своє
існування й початок боротьби за першість з Візантією
на Чорному морі і, може, в Південно-Східній Європі
та Передній Азії.

Понад одинадцять століть тому східні слов яни
створили свою першу державу. Літописи та інші
пам'ятки давньоруської літератури називають її Рус-
сю, або Руською землею, вчені-історики —

Київська Русь

т
ш

Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до
найбільших, найкультурніших, найрозвинутіших еко-
номічно й політично держав середньовіччя. На
величезному обширі від Чорного до Білого морів,
від Карпатських гір до Волги жили витривалі, хоробрі
й мужні русичі. Вони вирощували хліб і розводили
худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські
купці були відомі на торгах Багдада і Константино-
поля, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю.
Могутньою, високорозвинутою й цілісною була ма-
теріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ
зводив величні кам'яні храми й ошатні дерев'яні жит-
ла,створював могутні фортифікаційні споруди своїх
великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні
вали проти кочовиків причорноморських степів, що
увійшли до народної пам'яті під поетичним наймен-
ням „зміиові вали ... На весь світ уславились вироби
давньоруських майстрів, наприклад дорогоцінні зо-
лоті речі з перегородчастими емалями й більш скромні
срібні прикраси: браслети, колти, обручки, сережки
тощо. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі
складалися літописи, в яких описувалося славне ми-
нуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський
народ творив свою усну історію у вигляді переказів
і легенд, дружинних пісень і билин, інших фоль-
клорних пам'яток.