Політичні партії під російській України, зокрема Українська соціал-демократична робітнича партія, на чолі з С. Петлюрою закликали підтримати Росію в боротьбі з Австро-Угорщиною. Вони прагнули отримати від царизму широку національно-територіальну автономію після війни. Тобто залишалися вірнопідданими Росії, так само як і представники Головної Ради щодо Австрії. В той самий час на початку серпня 1914 р. в Відні українськими емігрантами, головним чином соціалістами, було створено Союз визволення України. На чолі Союзу стояли Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський і О. Скоропис-Йолтуховський. Програма Союзу була досить близькою до більшовицької. Наприклад гасла: «Поразка Росії у війні!», «Росія – тюрма народів!».
З їхньої точки зору Німеччина після перемоги у війні повинна створити незалежну Українську державу «від Карпат аж по Кавказ!». Союз отримував щедру фінансову допомогу від Німеччини, яка повинна була стати державним боргом України. Союз визволення України отримав можливість вести пропаганду в військових концтаборах в Німеччини серед полонених українського походження. Крім того, Союз добився відокремлення військовополонених-українців в особливі табори, для більш продуктивної пропаганди.. Цісарська влада намірилась використати СВУ у підривних антиросійських діях.
Союз Визволення України (СВУ)
| Засновники | Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук, 0. Назаріїв (5 серпня вийшов зі складу; замість нього було прийнято М. Залізняка). Згодом приєдналися: М. Меленєвський, 0. Скоропис-Йолтуховський |
| Голова СВУ | Д. Донцов |
| Секретар | В. Дорошенко |
| Мета | СВУ було створено як безпартійну політичну репрезентацію національно-політичних та економічних інтересів українського народу Росії. Основна політична мета проголошення самостійності й соборності України. Реалізацію своєї мети Союз пов'язував з поразкою Росії у війні та поваленням царизму, унаслідок чого «на руїнах російської імперії, цієї тюрми народів, встане Вільна Самостійна Україна» |
| Основні напрямки діяльності | |
| Пропагандистський | Видання науково-популярних брошур, періодичної преси з історії та сучасного становища України, лекції, доповіді тощо |
| Дипломатичний | Налагодження відносин з урядовими колами, представництво українських інтересів у країнах Четвертного союзу та нейтральних країнах. СВУ мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі, Осло |
| Допомога військовополоненим українцям | Створення окремих таборів для українських військовополонених у Німеччині (Раштат, Вецлер, Зальцведель) та Австрії (Фрайштадт). Формування двох українських дивізій у складі німецької («синьожупанна») та австрійської («сірожупанна») дивізій |
| Адміністративно-організаційний | Формування з українців органів місцевої влади на окупованих Австрією та Німеччиною українських землях. Заснування українських установ, організацій, шкіл на Волині, Поліссі, Підляшші (134 школи) |
Українські політичні лідери з Наддніпрянщини різко осуджували такі наміри. Зокрема, ТУП на чолі з М. Грушевським негативно поставився до таких дій СВУ. А лідер УСДРП С Петлюра виступив у Москві на захист Росії у війні. Однак це не врятувало український суспільний рух від переслідувань як в Росії, так і в Австро-Угорщині. Якщо в Росії їх переслідували за «мазепінство», то в Австро-Угорщині – за «русофільство».
Ставлення основних представників українського національно-визвольного руху до війни
| Представники | Програмний документ | Ставлення до війни |
| Головна Українська Рада (ГУР) | Серпень 1914 р. «Маніфест...» | «Ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю... яке знайшло захист у конституційному ладі австрійської держави... Нехай українське громадянство віддасть усі свої матеріальні й моральні сили на те, щоб історичний ворог України був розбитий! Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце визволеної України!» |
| Союз Визволення України (СВУ) | Жовтень 1914 р. «Наша платформа» | Головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української держави з конституційно-монархічною формою правління. СВУ головну ставку робив на Австро-Угорщину, німецьку армію, жадав поразки Росії у війні |
| Товариство українських поступовців (ТУП) | Грудень 1916 р. Декларація «Наша позиція» | Еволюція поглядів: від підтримки Росії до нейтралітету |
| С. Петлюра | ЗО липня 1914 р. Статті в часописі «Украинская жизнь», «Війна і українці» | Стверджував, що «українці виконають свій обов'язок перед Російською державою у війні». Тобто він закликав підтримати воєнні зусилля Росії у війні |
| Частина Української соціал-демо-кратичной робітничої партії (УС ДРП) | Л. Юркевич, А. Лола, П. Дятлов, В. Винни-ченко | Засуджували війну, підтримували більшовицьку позицію: «Перетворення імперіалістичної війни на громадянську, поневолених мас проти поневолювачів» |
Народи імперії Габсбургів, підбурювані урядовими колами, переслідували українців, подібне явище не наблюдалося в Російській Україні, де українці розглядалися як частина російського народу. Якщо російська військова адміністрація генерал-губернаторства Галичини, Буковини і земель Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни в якості репресії проти «мазепінців» використовувала заслання до Росії, то австро-угорське командування практикувало розстріли і шибиниці, а також концтабори. Тобто, дійшло до прямого геноциду, коли десятки тисяч українців були знищені в концтаборах Австрії. Зокрема концетраційний табор Талергоф отримав назву «Українська голгофа».
Українці з Наддніпрянщини — Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський та інші, — емігрувавши в Галичину від переслідувань самодержавства, створили Союз визволення України (СВУ). СВУ ставив за мету створення гетьманської держави, незалежної як від Австро-Угорщини, так і від Росії. Цісарська влада намірилась використати СВУ у підривних антиросійських діях. Українські політичні лідери з Наддніпрянщини різко осуджували такі наміри. Зокрема, ТУП на чолі з М. Грушевським негативно поставився до таких дій СВУ. А лідер УСДРП С Петлюра виступив у Москві на захист Росії у війні. Однак це не врятувало український суспільний рух від переслідувань як в Росії, так і в Австро-Угорщині. До 1917 р. перебував у засланні в Симбірську, Казані і в Москві М. Грушевський.
Не уникли переслідувань і українці в Галичині. Народи імперії Габсбургів, підбурювані урядовими колами, цькували і переслідували українців. Дійшло йдо прямого геноциду, коли десятки тисяч українців були знищені в концтаборах Австрії. У той же час тисячі канадців українського походження були інтерновані в концтаборах урядом Канади.
Окупаційну політику царизму в зайнятому росіянами м. Львові восени 1914 р. активно проводив генерал-губернатор граф О. Бобринський. Він заявив, що в цих землях «корінне населення все було російське, устрій їх повинен бути оснований на російських засадах. Я буду тут вводити російську мову, закон і устрій».
Восени були закриті практично всі українські установи, бібліотеки, школи. Почалися обшуки і переслідування місцевої інтелігенції. Був арештований і вивезений до монастирської тюрми у Суздалі митрополит Андрій Шептицький, де він і відбував термін ув'язнення до 1917 р.
Греко-католиків почали насильно навертати до православ'я. Проводилася «інвентаризація», тобто грабунок галицьких банків, музеїв, книгарень. Демонтувалось обладнання друкарень, зокрема Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові.
В 1916 році після оприлюднення Маніфесту двох імператорів Німеччини і Австро-Угорщини про незалежність Польского королівства, а також проголошення австрійським імператором автономії Галичини без розподілу на польську і українську частини, надії Головної Ради на автономію України стали розвіюватися.