Закон знає наступні види злочинів: проти держави, проти судових планів, майна, крадіжці церковного майна, підпал, конокрадство, грабіж, розбій.
Судове право регламентовано в судній грамоті Пскова більш докладно ніж в Російській правді. Роль судів посилилася: зберігаються згадані в Російській правді судові докази, але з'являються нові – судовий поєдинок і письмові докази. Виникає інститут судового представництва в судовому поєдинку, яким могли користуватися тільки жінки, підлітки і старі люди. Розглянуті судом справи перегляду не підлягали.
Інший законодавчий документ староруського права – Новгородська судна грамота. Вона дійшла до нас не повністю, а в уривку з 42 статі. Положення, закладені в судну грамоту, були засновані на звичайному праві. Новгородська судна грамота обмежується розглядом законодавчих норм про суд і порядок суду, інших положень вона не містить. Так статті, що містяться в судній грамоті можна розділити на наступні розділи: про види суду; про позивача, відповідача і повірених або адвокатів; про послухах і свідках; про виклик в суд; про судові терміни; про порядок суду; про судові мита. «Судовими правами володіли всі органи влади і управління: віче, є, тисяцкий, князь, боярська порада, архієпископ, сотницький посадником, староста. Судовими повноваженнями наділювалися купецькі і цехові корпорації (братчини). Судовими чинами були дяки, пристави, писарі, межники, подверники».
Найзначнішим пам'ятником староруського права в період з XI – XV століття був Судебник 1497 року, мова про яке піде в наступному питанні даного реферату.
2. Судебник 1497 року
До кінця XV століття на материку Євразія на території величезного розміру з маленьких князівств утворилося одне - Велике князівство Московське. Іван III став іменуватися государем вся Русі. В цілому єдина держава була створена і остаточно затвердило свою незалежність. Воно вже цілком володіло такими ознаками держави, як своя територія, публічна влада, податки, суверенітет. А, держава, по одному з формулювань, - це політична організація, яка здійснює управління суспільством за допомогою правових форм (виконує волю народів через виконання законів).
Для управління таким великим князівством був потрібен певний кодекс. Норми звичайного права і князівська судова практика Російської Правди виявилися вже недостатніми для управління Московським князівством. Тоді Іван III вирішив створити свій кодекс. В 1497 році він створив цей кодекс, який був названий Судебником. Судебник уклав в собі 68 статі.
«В першому загальноросійському (великокнязівському) Судебнику 1497 роки знайшли застосування норми Російської Правди, звичайного права, судової практики і литовського законодавства. Головною метою Судебника були розповсюдження юрисдикції великого князя на всю територію централізованої держави, ліквідація правових суверенітетів окремих земель, доль і областей. До моменту ухвалення Судебника далеко не всі відносини регулювалися централізований. Фундирувавши свої судові інстанції, московська влада якийсь час була вимушена йти на компроміси: разом з центральними судовими установами і роз'їзними судами, створювалися змішані («смесні») суди, що складалися з представників центру і місць».
Судебник вніс одноманітність в судову практику Російської держави, відрегулював організаційно-системні відносини судової влади - раніше найпоширенішим способом судового розгляду був поєдинок, тепер вводяться елементи розслідування, а також збору і обліку свідчень свідків (хоч би і здобутих в тортурах). В Судебнику формулюється вперше надзвичайно важлива принципова ухвала про те, що Судебник є не правом судових і адміністративних органів, не їх прибутковою статтею, а їх обов'язком; рішучим чином проводиться погляд про те, що приватний інтерес повинен поступатися кримінальній вимозі держави, а особистий інтерес судового органу - інтересу сторони в процесі. Фіксуються численні зловживання судових і адміністративних посадовців і приймаються заходи до їх усунення.
Немало місця уділено системі кримінальних покарань за різні злочини. Під злочином судебник розуміє не тільки нанесення матеріального або морального збитку, “образу”. На перший план висувається захист існуючого соціального і правового порядку. Злочин - це перш за все порушення встановлених норм, розпоряджень і разом з тим волі государя, яка нерозривний зв'язувалася з інтересами держави.
Система покарань по судебнику ускладнюється, формується нова мета покарання: страхання і ізоляція злочинця. Метою властей стає демонстрація їх всесилля обвинуваченим, над душею і тілом. Вищою мірою покарання була смертна страта, яка могла бути відмінений помилуванням з боку государя. Процедура страти перетворюється в свого роду спектаклю, з'являються нові види страт і покарань. Для покарань сталі характерними жорстокість і невизначеність їх формулювання. Тілесні покарання застосовувалися як основний або додатковий вигляд. Найпоширенішим виглядом була “торгова страта”, тобто биття батогом на торговій площі. Окрім страхання, ці види покарань виконували важливу функцію символіста - виділення злочинця із загальної маси, “позначення” його.
Судебник 1497 року мав і іншу мету - закріпити нові громадські порядки, зокрема, поступове висунення дрібних і середніх феодалів - дворян і дітей боярських. На догоду цим соціальним групам він вніс нові обмеження в судову діяльність кормленщиків, а головне, поклав початок загальному закріпаченню селян, так стаття 57 Судебника встановила правило Юрьева дня (певний і дуже обмежений термін переходу селян). Судебник сформулював економічні основи життя Росії: був визначений статус вотчини і маєтків, принципи власності і власті.
Якщо Російська Правда була зведенням звичайних норм і судових прецедентів і своєрідною допомогою для пошуку етичної і юридичної істини, то Судебник 1497 року став, перш за все “інструкцією” для організації судового процесу.
Висновок
Російська Правда — видатний пам'ятник староруського права, послідовно що відобразив окремі етапи розвитку феодальних відносин в російському суспільстві. Вона є однією з єдиних джерел, що розкривають соціально-економічні і правові засади того часу. Вона не втратила свого значення і в період, що послідував після розпаду Київської держави, зігравши величезну роль в розвитку правових систем, що складалися в різних російських землях в період феодальної роздробленості XII — XIV століть. Норми Російської Правди склали основу російських правових пам'ятників періоду феодальної роздробленості (Новгородська і Псков судні грамоти), з'явилися одним з джерел першого правого акту Російської централізованої держави - Судебника Івана III 1497 року.
Найвеличезнішу роль в історії староруського права зіграв Судебник 1497 року, який: почав процес закріпачення селянства, вводячи Юрьев день; встановив одноманітну судову практику; розповсюдив юрисдикцію великого князя на всю територію держави, при цьому обмеживши функції кормленщиків, і упорядкував систему судів; закріпив нові суспільні відносини; встановив чітку норму спадкоємства; ввів поняття державних (політичних) злочинів; розширив круг суб'єктів злочину; посилив покарання; ввів інститут судових виконавців і багато що інше.