Звіт за формою № 97 складається в цілому по району (місту) із зазначенням усіх сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, які входять до складу цього району (міста). Перший примірник місячного звіту надсилається відповідно до відділу реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського чи Севастопольського міських управлінь юстиції не пізніше 7-го числа наступного за звітним місяця. У цей самий термін другий примірник місячного звіту (ф. № 97) разом з другими примірниками записів актів цивільного стану, включених до звітів, а також лікарські свідоцтва про смерть, лікарські свідоцтва про перинатальну смерть та копії рішень суду про встановлення факту смерті надсилаються до місцевих органів статистики. Третій примірник місячного звіту залишається у відділі реєстрації актів цивільного стану, який звітує. Відділ реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції на підставі поданих звітів про реєстрацію актів цивільного стану двічі на рік складає зведені звіти про реєстрацію актів цивільного стану (ф. № 97-а) і не пізніше 25 липня поточного року та 25 січня наступного за звітним року подає їх до Міністерства юстиції України. У зведений звіт включаються відомості лише в цілому на підпорядкованій території. За поданням Міністерства юстиції України, наказом Міністерства статистики України від 24 жовтня 1994 року № 225 затверджена і введена в дію форма державної статистичної звітності (річна) для адвокатських об'єднань «Звіт про роботу адвокатських об'єднань» № 1-Адв.
Ця звітність складається з двох розділів. У розділі «Юридична допомога» містяться дані про кількість виконаних адвокатом доручень щодо кримінальних та цивільних справ, а також доручень у судах, скільки оскаржено дій судових органів тощо. У другому розділі «Оплата праці адвокатів з державного бюджету» наводяться відомості про виплачені адвокатам грошові кошти з бюджету, а також дані про кількість проведених справ із звільненням громадян від оплати юридичної допомоги органами дізнання та слідства, суду, у тому числі за ст. 47 Кримінально-процесуального кодексу України.
Вимоги, що пред'являються до статистичних даних, та їх надійність
Використання у правозастосовній практиці правоохоронних органів об'єктивної статистичної інформації має велике значення.
По-перше, аналіз даних правової статистики дає можливість оцінити масштаб, динаміку, рівень злочинності та її структуру тощо.
По-друге, на підставі результатів аналізу розвитку злочинності приймаються відповідні управлінські рішення щодо розподілу сил та засобів боротьби зі злочинними проявами.
По-третє, за результатами аналізу статистичних даних розробляється система заходів, спрямованих на нейтралізацію і ліквідацію причин, які сприяють існуванню та розповсюдженню злочинності.
По-четверте, дані правової статистики певною мірою дають можливість судити про ефективність кримінального законодавства та діяльності правоохоронних органів.
З вищевикладеного випливає, що кримінально-статистична інформація повинна відповідати вимогам достовірності, повноти, змістовності та оперативності.
Достовірність та повнота статистичної інформації повністю залежать від рівня відповідальності зареєстрованої злочинності реальному криміногенному стану. Як відомо, боротьба зі злочинністю починається з реєстрації заяв, повідомлень та іншої інформації пре злочин. На їх підставі порушується кримінальна справа або проводиться попередня їх перевірка, за результатами якої також може порушуватися кримінальна справа або виноситися постанова про відмову в порушенні кримінальної справи.
На перший погляд, ця сфера діяльності правоохоронних органів має формальний характер. Водночас, по суті - це оцінка роботи правоохоронців, діяльність, яка повною мірою зачіпає інтереси громадян, національної безпеки, держави та самих правоохоронних органів.
Для України, протягом останніх п'яти - семи років, об'єктивність та достовірність показників стану злочинності залишається однією з головних проблем, оскільки в цей період мало місце знищення соціального контролю над злочинністю.
Як можна говорити про щорічне скорочення злочинності (зареєстровано 641,9 тис. злочинів у 1995 році та 450,7 тис. злочинів у 2002 році, що становить 70,2% від рівня 1995 року) в країні, де криміналізована економіка, влада та суспільство в цілому і зруйновано професійне ядро правоохоронців оперативних служб, а серед тих, хто залишився, особливу стурбованість викликає зростання кількості правопорушень та корупційних діянь? Проте, тільки у жовтні 2003 року ці «здобутки» у боротьбі зі злочинністю були керівництвом МВС України піддані сумніву[1].
З певною долею упевненості можна судити про «напругу» та активність правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю з даних таб. 3.
Таблиця З
Співвідношення окремих показників злочинності в Україні у 2002 р.
| Показники | 2002 р. |
| Розглянуто заяв та повідомлень про злочини (згідно зі ст. 97, 430 КПК України), тис. заяв: - з них прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, тис. заяв - у відсотках від загальної кількості, % | 1698,8971,357,2 |
| Зареєстровано злочинів, тис. злочинів - у відсотках до кількості розглянутих заяв, % | 150,726,5 |
| Виявлено осіб, тис. чоловік | 270,3 |
| Засуджено осіб, тис. чоловік - у відсотках від числа виявлених осіб, % | 194,2 71,8 |
Як свідчать дані таблиці, у 2002 р. щодо майже 60% зареєстрованих заяв та повідомлень про злочин відмовлено в порушенні кримінальної справи і, відповідно, в реєстрації злочинів. Аналогічною була ситуація і в попередні роки. Залишається лише сподіватися на те, що більшість відмовлень у відкритті кримінальних справ була обґрунтованою. Хоча прокурорська практика свідчить про те, що в процесі наглядової діяльності прокуратури викривається чимало випадків приховування злочинів від реєстрації.
Окрім незареєстрованих злочинів, коли працівники правоохоронних органів, які отримали заяву про злочин, не реєструють і не розслідують його, виділяються й такі, як незаявлені злочини та неустановлені злочини.
До незаявлених злочинів відносять злочини, що насправді мали місце, але потерпілі, свідки та інші громадяни, котрі про них обізнані, не повідомляють про них з різних причин. На думку експертів, їх кількість становить понад 60% від злочинів, що фактично вчинені[2].
Неустановленими є такі злочини, щодо яких працівники правоохоронних органів здійснили відповідні попередні слідчі дії і за певних причин (обставин) не установили у вчиненому діянні подію або склад злочину та зняли його з обліку. До таких також відносять злочини реально вчинені, але не доведені.
Таким чином, можна з великою долею упевненості твердити, що реальна злочинність за своїм масштабом значно більша за статистично обліковану. А тому, враховуючи те, що це соціальне явище спричиняють негативні обставини економічного, політичного, організаційно-управлінського, матеріально-технічного, фінансового, професійно-кадрового характеру, маємо всі підстави піддати сумніву надійність сучасних тенденцій у боротьбі зі злочинністю.
Наступною проблемою, і водночас наступним чинником, що впливає на достовірність та повноту даних, які характеризують стан боротьби зі злочинністю, є такий показник роботи правоохоронних органів, як розкриття злочинів. Для органів внутрішніх справ України рівень розкриття злочинів у 2002 році дорівнював у межах від 64,9% по злочинах, вчинених з використанням вибухових речовин, до 98,1% по злочинах у сфері обігу наркотичних засобів. У середньому по Україні рівень розкриття злочинів -83,3%.
Оцінюючи,ситуацію, що склалася у боротьбі зі злочинністю, Міністерство внутрішніх справ України пропонує «роботу блоку кримінальної міліції оцінювати за результатами розкриття і роз слідування злочинів, скоєних за умов неочевидності»[3]. Безумовно, це крой вперед. Але якщо, всупереч презумпції невинуватості, правоохоронні органи будуть і далі звітувати про розкриття злочинів (навіть скоєних в умовах неочевидності) з моменту передачі кримінальної справи до суду, а не після винесення судом обвинувального вироку,- очікувати суттєвих змін на краще у вирішенні цієї проблеми марно.
Важливою вимогою щодо статистичної інформації є її змістовність, яка визначається системою показників у статистичній звітності, а також програмою спостереження. В органах внутрішніх справ, прокуратури та судах статистична звітність дозволяє певною мірою оцінити стан злочинності, її структуру, характеризувати з позиції кримінології особу злочинця тощо.
Як відомо, в нашій країні боротьбу зі злочинністю веде ціла система правоохоронних органів, функції, зміст і методи яких суттєво відрізняються один від одного. А це значною мірою визначально впливає на особливості обліку злочинів та осіб, що їх вчинили, оскільки цей облік здійснюється на різних стадіях кримінального процесу.
З іншого боку, єдність карної політики вимагає від правоохоронних органів і судів єдиного обліку злочинів, а відтак - максимально повної передачі об'єктивної інформації від одної до другої ланки органів кримінальної юстиції.