Під впливом революційних подій у Західній Європі львівські українці 19 квітня 1848 р. від імені всіх українців Галичини подали на ім'я цісаря петицію з низкою демократичних вимог. У ній, зокрема, зазначалось, що українці становлять частину великого слов'янського народу, що вони — автохтони в Галичині й мали колись державну самостійність, цінують свою націю і хочуть її зберегти. У петиції містилися прохання про введення української мови у народних і вищих школах; видання державних законів українською мовою, яку урядовці повинні обов'язково знати; щоб було зрівняння в правах духівництво всіх обрядів і надання українцям доступу до всіх державних установ. Як видно, вимоги були скромними й обмежувалися здебільшого сферою культури.
У результаті дальшого розвитку революції в Гали-чині виникли національно-політичні організації. 2 травня 1848 р. представники демократичних кіл українства, зокрема світської інтелігенції та греко-католицького духівництва на чолі з перемишльським єпископом Григорієм Яхимовичем, утворили у Львові Головну Руську Раду, що стала першою українською політичною організацією. Як постійно діючий орган, вона мала представляти українське населення Східної Галичини перед центральним урядом. її друкованим органом стала «Зоря Галицька* — перша у Львові газета українською мовою. Головна руська рада, виступаючи за проведення демократичних реформ, прагнула забезпечити вільний національний розвиток українського населення краю. У програмній декларації Ради проголошувалося, що галицькі українці належать до великого українського народу, який тоді налічував 15 млн., згадувалося про їхню колишню самостійність та про часи занепаду. У документі містився заклик до пробудження, адресований українському народові, і забезпечення йому кращої долі в межах австрійської конституції. Звертаючись до героїчної минувшини, Головна Руська Рада відновила герб галицько-волинських князів — золотий лев на блакитному полі — і прийняла синьо-жовтий прапор як національний стяг українського народу. За прикладом Головної Руської Ради в містах і селах краю виникло бл. 50 місцевих рад, до яких входили представники демократичних верств. Революційний рух поширився на провінцію.
Діяльність Головної руської ради зустріла неприхильне ставлення з боку польської Центральної ради народової, яка домагалася, щоб українці виступали разом з поляками. Вона спиралася на ополячену українську шляхту, яка утворила окремий комітет і подавала супліки на ім'я цісаря, протестуючи проти петиції 19 квітня, не бажаючи ні в чому відокремлюватися від поляків. На противагу Головній Руській Раді 23 квітня 1848 р. було створено «Руський собор», газеті «Зоря Галицька» протиставлено видання «Дневник Руський».
Під натиском революційних подій цісар Фердінанд дав дозвіл утворювати на території імперії т. зв. національні гвардії, що за урядовим статутом мали бути «обороною конституційного монарха, запорукою конституції й законів». Українці в цей час тільки почали політично організовуватися, а тому змогли створити такі гвардії лише в кількох містах, де було численніше українське населення, а саме у Стрию, Жовкві, Бережанах, Тернополі та Яворові. Правда, майже всюди ці гвардії зустріли перепони з боку урядових кіл і не розвинули широкої діяльності. Трохи пізніше, у кін. 1848 р., австрійський уряд організував спеціальну селянську оборону на галицькому Підкарпатті, що мала на меті не допустити мадярських повстанців до Галичини і нараховувала в одній тільки Станіславській окрузі майже 18 000 чол. У 1849 р. було створено добровольчий батальйон руських гірських стрільців у кількості 1400 чол., що також призначався для боротьби проти угорської революції. Усі ці формування, завдяки галицькій інтелігенції, мали український характер: народний одяг, українські відзнаки, пісні тощо.
Представники українського населення Галичини взяли участь у Слов'янському конгресі в Празі. Головна руська рада послала туди своїх делегатів, які працювали в одній польсько-українській секції. Потім між ними виникли незгоди. Українці домагалися поділу Галичини на дві окремі адміністративні одиниці — Східну, де переважали українці, й Західну, заселену головним чином поляками. Однак наступ урядових військ на Прагу перервав роботу конгресу.
Пізніше, 19 жовтня 1848 р., у Львові зібрався Собор руських учених — перший з'їзд діячів української науки і культури, у якому взяло участь 118 чол. Учасники з'їзду працювали в 9 секціях. З-поміж промовців особливо виділявся М.Устиянович. Зі своєю славнозвісною «Розправою о язиці южноруськім і его нарічіях» виступив Я.Головацький. З'їзд схвалив єдину граматику української мови, висунув вимогу впровадження в усіх школах української мови. Було також підтримано вимогу поділу Галичини на два краї: польський і український.
Ще влітку 1848 р. Головна Руська Рада проголосила заснування культурно-освітньої організації під назвою «Галицько-руська матиця». Вона мала видавати підручники для шкіл і взагалі бути вогнищем письменства й просвіти рідною мовою. Свою діяльність «Галицько-руська матиця» розпочала аж у 1850 р.
Наприкінці 1848 p., відповідно до цісарського декрету, у Львівському університеті відкрито кафедру української мови і літератури, її професором було призначено Я.Головацького, який почав викладацьку роботу в січні 1849 р. Незабаром він видав граматику української мови.
10 липня 1848 р. почав роботу перший австрійський парламент. Із 383 послів Галичину представляли 96, у т. ч. 39 від українців (27 селян, 9 священиків, 3 світські особи). Українські посли в парламенті поставили вимогу про поділ Галичини, підкріплену 15 тис. підписів. Українські посли-селяни вимагали якнайменших викупних платежів за землю.