Іншими інтернаціоналістами в ході німецької революції, разом з комуністами і республіканцями, були, як це не дивно, реакціонери, прибічники відродження Священного союзу і взаємодії Австрії, Пруссії і Росії в боротьбі проти революції. Вони, ці реакціонери (Герлах, Шталь, Бисмарк) групувалися навколо горезвісної Kreuzzeitung і всіляко намагалися відрадити Фрідріха-Вільгельма IV від його ліберальних затій.
Між тим 5 грудня 1848 р. король дал Пруссії дуже ліберальну (на ті часи) конституцію, що передубачала не лише загальне виборче право і демократичні свободи, але навіть і відповідальне міністерство. Цей крок абсолютно примирив короля з німецькими націоналістами, які зайняли ще більше антиавстрійську позицію, : 19 січня 1849 р. Франкфуртські збори ухвалили, що австрійський монарх буде допущений в майбутню Німецьку імперію лише відповідно до вже прийнятих статей імперської конституції, що забороняли політичне злиття якої-небудь німецької держави з не-німецькою державою. Тим самим німецький націоналізм увійшов до непримиренного протиріччя з австрійським імперіалізмом, і саме навколо цього пункту і йшла згодом боротьба за об'єднання Німеччини.
28 березня 1849 р. франкфуртський парламент надав Фрідріху-Вільгельму імператорський сан; при цьому, відповідно до конституції 4 березня імператор політичний, військовий і дипломатичний глава Німеччини правил через посредство міністрів, відповідальних перед двопалатним парламентом, що обирається на основі загального виборчого права. Прусський король, не відкидаючи формально цієї пропозиції, в той же час стверджував, що законним монархом може зробити його лише збори німецьких монархів. В той же час він гучно стверджував про те, що завжди і усюди захищатиме честь і інтереси Німеччини.
Але коштувало тільки Відню (і, головне, Петербургу) прикрикнути на прусського короля і з усіма цими мріями було разом покінчено. Король не лише розпустив прусську палату депутатів і франкфуртський сейм, але і формально відрікся від імператорської корони (27 квітня). Більше того, в травні-червні прусські війська були спрямовані в німецькі держави (Саксонію, Ганновер, рейнську область) для пригнічення революційних рухів. Тим самим Фрідріх-Вільгельм намагався заручитися підтримкою німецьких государів в боротьбі за лідерство в Німеччині. Дещо він добився 26 травня 1849 р. був ув'язнений союз прусського, саксонського і ганноверського королів, відповідно до якого військові сили трьох держав об'єднувалися у разі потреби. Члени Унії зобов'язалися дарувати Німеччині нову конституцію і виборчий закон, а також тимчасовий третейський суд. Через 2 дні берлінський кабінет опублікував свій проект нової німецької конституції Обмежену унію яка передбачала утворення загальногерманського уряду, у веденні якого повинні були знаходитися зовнішньополітичні і військові питання, митниці, комунікації, грошова система. Створювався двопалатний парламент, причому нижня палата обиралася на основі загального виборчого права. Проголошувалися права і свободи, що відповідають французькій Декларації прав людини і громадянина. Через тиждень до Обмеженої унії приєдналося 28 дрібних німецьких князьків; але великі німецькі держави віднеслися до цього проекту досить холодно.
В той же час усі ці дії відштовхнули від Фрідріха-Вільгельма IV ліберальну буржуазію; на довершення усього, 6 липня 1849 р. данці, підтримувані рядом держав (Англією, Францією, Швецією), завдали пруссакам великої поразки.
Остаточно добила авторитет прусського короля в очах німецької громадськості ганебна невдача в ході лондонської конференції (липень 1850 р.), яка визнала приналежність Голштинии і Шлезвига Данії.У цих умовах Австрії вдалося зміцнити свої позиції, особливо після перемог в Італії і Угорщині. Австрійський канцлер Шварценберг відновив т.з. сейм сімнадцяти, проавстрійський орган в Німецькому Союзі. Восени 1850 м. Пруссія і Австрія були напередодні війни австрійці готували каральну експедицію проти Гольштейна і Гессена, пруссаки збиралися їм в цьому перешкодити.
І тут вирішальну роль зіграв Микола I, який найрішучішим чином зажадав від прусського короля піти на поступки. Берлін був вимушений в Ольмюце (29 листопада 1850 р.) відмовитися від Обмеженої унії і піти на поступки в Гессене і Гольштейне. У 1851 р. був відновлений старий добрий німецький союзний сейм 1815 р., і усе пішло по-старому. Здавалося, реакція восторжествувала в Німеччині. Зокрема, представником Пруссії був призначений Отто фон Бисмарк один з самих оскаженілих реакціонерів і мракобісів. Але саме йому довелося зіграти в німецькій історії надзвичайно революційну роль скрушити могутність Австрії і об'єднати Німеччину.