див і до зловживання владою в центрі й на місцях. Адже виключалася можливість
контролювати діяльність керівних осіб. Як наслідок, падав престиж рад, знижувався
інтерес населення до їх діяльності. Соціологічні дослідження зафіксували, що до 40%
опитуваних не знали і не цікавилися – хто представляє їх у радах35.
Вищим виконавчим і розпорядним органом державної влади, згідно з Консти-
туцією СРСР 1977 р., залишалася Рада Міністрів СРСР, а за Конституцією УРСР – Рада
Міністрів УРСР. Як і раніше, вони формувалися відповідно Верховною Радою СРСР і
Верховною Радою України. Були уточнені й конкретизовані компетенції й повнова-
ження вищих органів виконавчої влади. Передусім були визначені основні напрями
діяльності вищих органів виконавчої влади. Зокрема, Рада Міністрів СРСР мала забез-
печувати керівництво народним господарством і соціально-культурним будівництвом,
розробляти і здійснювати заходи щодо забезпечення зростання добробуту і культури
народу, розвитку науки і техніки, раціональному використанню й охороні природних
ресурсів, зміцнення грошово-кредитної системи, проведення єдиної політики цін,
оплати праці, соціального забезпечення, організаціїдержавного страхування тощо.
Конституція СРСР закріпила також за Радою Міністрів СРСР її повноваження щодо пла-
нування економічного і соціального розвитку СРСР, державної безпеки і оборони.
Аналогічно, згідно з Конституцією України, визначалася система вищих органів
державної влади в Українській РСР. Відповідно до ухваленого в грудні 1978 р. закону
України про Раду Міністрів УРСР уряд республіки складався з Голови Ради Міністрів,
його перших заступників і заступників, міністрів УРСР, голів державних комітетів. У
республіці створювалося 28 союзно-республіканських міністерств (подвійного підпо-
рядкування – Раді Міністрів УРСР і відповідному союзно-республіканському міністер-
ству СРСР): будівництва підприємств важкої індустрії, вищої та середньої спеціальної
освіти, внутрішніх справ, вугільної промисловості, геології, енергетики і електрифі-
кації, заготівель, закордонних справ, зв’язку, культури, легкої промисловості, лісного
господарства, лісної та деревообробної промисловості, меліорації та водного гос-
подарства, монтажних і спеціальних будівельних робіт, м’ясної та молочної промис-
ловості, оборони, освіти, охорони здоров’я, промислового будівництва, промисло-
вості будівельних матеріалів, радгоспів, сільського господарства, торгівлі, фінансів,
харчової промисловості, чорної металургії, юстиції; 6 республіканських міністерств
(підпорядкованих лише Раді Міністрів УРСР): автомобільного транспорту, будівництва
і експлуатації шосейних доріг, комунального господарства, місцевої промисловості,
побутового обслуговування населення, соціального забезпечення. Крім того, створю-
валося 13 державних комітетів: у справах будівництва, по професійно-технічній освіті,
по використанню трудових ресурсів, по телебаченню і радіомовленню, по кінемато-
графії, у справах видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі, по охороні природи, по
нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості і гірничому нагляді, плановий
і цін; 2 головні управління Ради Міністрів УРСР: з нафтопереробної та нафтохімічної
промисловості і матеріально-технічного постачання; Комітет народного контролю
УРСР; Комітет державної безпеки при Раді Міністрів УРСР, об’єднання «Укрсільгосп-
техніка»; Центральне статистичне управління при Раді Міністрів УРСР; комітети з фі-
зичної культури і спорту, по державних преміях УРСР у галузі науки техніки; головні
управління: архівне, річкового флоту та ін.; управління з іноземного туризму та ін.
при Раді Міністрів УРСР36.
Конституція СРСР 1977 р. з невеликими редакційними змінами повторила нор-
ми Конституції СРСР 1936 р. щодо органів правосуддя, а також порядку обрання суд-
дів і народних засідателів. Згідно зі ст. 151, у Радянському Союзі діяли Верховний суд
СРСР, Верховні суди союзних республік, Верховні суди автономних республік, крайові,
обласні, міські суди, суди автономних областей, автономних округів, районні (міські)
народні суди, в також військові трибунали у Збройних Силах. Щодо обрання суддів,
то у Конституції було закріплено право партійних і радянських органів брати участь
у підборі кандидатів на посади суддів і організації передвиборних кампаній, а отже,
реальні шанси бути обраними й переобраними на новий строк мали лише ті канди-
дати, що виконували всі вказівки й замовлення партійних і радянських органів.
У період від 1955 до 1985 р. функція вищого нагляду за правильним і однаковим
виконанням законів на всій території СРСР належала Прокуратурі СРСР. Конституція
СРСР 1977 р. в основному відтворила раніше прийняті норми. Був лише скороче-
ний строк повноважень Генерального прокурора – з семи до п’яти років. Однак у
1979 р. був прийнятий новий закон про прокуратуру, за яким уточнювалися основні
принципи організації й діяльності прокуратури: діяти на основі соціалістичної за-
конності, відповідно до Конституції СРСР, конституцій союзних і автономних респу-
блік, радянських законів; здійснювати нагляд за правильним однаковим виконанням
законів, незважаючи на будь-які місцеві відмінності; уживати заходів до виявлення
і своєчасного усунення будь-яких порушень законів, незалежно від того, ким вони
були скоєні. Закон поклав на прокуратуру координацію діяльності правоохоронних
органів у боротьбі зі злочинами й іншими правопорушеннями. З органу нагляду про-
куратура перетвориласяна орган управління, оскільки координація є одним з методів
управління. Однак нововведення не мали суттєвого впливу на діяльність прокура-
тури з укріплення правопорядку і законності. Прокуратура, як і інші правоохоронні
органи, не захищали простих людей від посягань на їхні права з боку органів влади
і окремих посадових осіб.
Згідно з Положенням про органи народного контролю СРСР, що було затвер-
джене постановою ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР у 1968 р., народний контроль
являв собою розгалужену систему комітетів, груп і постів, загальне керівництво
якими здійснював утворений урядом СРСР Комітет народного контрою СРСР. Ради
міністрів союзних і автономних республік утворювали республіканські комітети на-
родного контролю, а місцеві ради – відповідно обласні, міські, районні комітети. При
сільських радах, на підприємствах, в організаціях, установах, колгоспах і радгоспах
створювалися групи і пости народного контролю, що діяли на засадах громадських
самодіяльних формувань. До функцій органів народного контролю входило надання
допомоги партії й урядовим установам у покращенні планування і забезпечення сво-
єчасного виконання планів; ведення боротьби з безгосподарністю, нераціональними
втратами сировини, матеріалів; здійснення контролю за правильною організацією
праці та її оплати з урахуванням кількості й якості праці; боротьба з порушниками
законності й державної дисципліни, бюрократизмом і тяганиною.
Отже, Конституція СРСР 1977 р., що іменувалася Конституцією розвинутого со-
ціалізму, мала насамперед пропагандистський характер. «Нова Конституція, – заявляв
Л.Брежнєв у доповіді на сесії Верховної Ради СРСР у жовтні 1977 р. – це, можна сказа-
ти, концентрований підсумок усього шістдесятирічного розвитку радянської держави.
Вона яскраво свідчить про те, що ідеї, проголошені Жовтнем, заповіти Леніна успішно
втілюються в життя»37. Не менше пустопорожніх декларацій було й у Конституції УРСР.
Зокрема, як головні громадські права й обов’язки вона вимагала поважати правила
соціалістичного співжиття, з гідністю нести високе звання радянського громадянина,
зміцнювати дружбу націй і народностей радянської багатонаціональної держави.
Якихось суттєвих змін у структурі органів влади і державному управлінні у сво-
єму змісті вони не несли. Однак у ній була чітко зафіксована керівна роль КПРС у ра-
дянському суспільстві. «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, –
записано в ст. 6 Конституції СРСР 1977 р., – ядром його політичної системи, державних
і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу… Комуністична
партія визначає генеральну перспективу розвитку суспільства, лінію внутрішньої і
зовнішньої політики СРСР, керує великою творчою діяльністю радянського народу,
надає планомірного, науково обґрунтованого характеру його боротьбі за перемогу
комунізму»38. На практиці написане в документі означало, що будь-який орган влади,
установа, громадська організація існують лише за умови, що вони проводять політику
КПРС. Партією, а точніше її апаратом, здійснювалося повне панування над усіма сфе-
рами життя радянського суспільства, в тому числі над державою і державними орга-
нами, громадськими організаціями як складовими елементами політичної системи.
Чисельність КПРС постійно зростала, в середині 1980-х років вона станови-
ла понад 17,5 млн членів і кандидатів у члени партії, з них понад 3 млн – в УРСР.
Партійний прошарок серед працюючого населення республіки перевищив десять
відсотків39. Під час прийому в партію діяв старий принцип відбору «кращих представ-
ників робітничого класу, колгоспного селянства і трудової інтелігенції». У лавах КПРС
опинилося чимало політично інертних, соціально і морально незрілих і відсталих
людей. Утім, фактично керівну роль у радянському суспільстві відігравала не сама
КПРС і навіть не так звана номенклатура, до якої в УРСР входило понад 200 тис. по-
сад40, а насамперед партійний апарат. У зазначений період розшарування комуністів