Фашистський геноцид в Бердичеві (стр. 2 из 4)

О четвертій годині ранку 15 вересня кати із зондеркоманди і допоміжної міліції ввірвались в гетто і почали виганяти ще напівсонних людей на базарну площу… ось так малює цю картину «Чорна Книга» : «Багатьох з тих, хто не міг іти – старих та калік, кати вбивали в будинках. Жахливі крики жінок, плач дітей розбудили все місто. На найвіддаленіших вулицях люди просинались, зі страхом вслуховуючись в стони тисяч людей, що злились в один потрясаючий душу звук».

До сходу сонця площа була заповнена євреями. Шеф зондеркоманди, поліцейські верхівки Королюк і Зелінський відбирали з кожної партії людей, яких підводили, декілька чоловік, які вважались кваліфікованими спеціалістами. Хоча відібраним спеціалістам дозволили взяти з собою сім’ю, багато з них не могли відшукати своїх дружин та дітей в натовпі. За свідченнями очевидців, відбувались потрясаючі сцени: люди, намагаючись перекричати з’їхавший з глузду натовп, викрикували імена своїх дружин та дітей, а сотні приречених матерів протягували їм своїх синів та дочок, благали визнати їх своїми і тим врятувати від смерті. Олександру Епельфельду та його тринадцятирічному синові вдалось вижити, а дружину, доньку, тещу в той же день розстріляли разом з іншими євреями Бердичева.

В акті – головному документі Бердичівської міської комісії – події 15 вересня 1941 року названі « найбільшим масовим розстрілом мешканців міста Бердичева», в одному з документів Комісії, в першому розділі, що має заголовок «Масове винищення євреїв» - «найбільшим вбивством, під час якого, за словами німців і поліцаїв, було винищено до 15 тисяч чоловік». Камінщик Міхл Мойсейович Пекелис, 1906 року народження, один з півтора десятки вцілівших євреїв, свідчить: «15 вересня було найбільше масове вбивство євреїв. Для цього розстрілу протягом двох тижнів готувались ями; копали ями 50 військовополонених. Місце розстрілу – хутір Шлемарка біля аеродрому, по Райгородецькому шосе. Поліцаї зганяли людей у ями, і німці з автоматів розстрілювали тих, хто входив в яму. Це тривало майже цілий день.О третій годині приїхали на легковому автомобілі подивитись на цю «картину» голова Бердичівського управа Редер, його замісник Слипченко, секретар Шмідт, начальник поліції Королюк, Машковський. Ями були зариті. Разом з ними були зариті живцем поранені та діти. На ранок уся поверхня землі просочилась кров’ю. аби не було чути криків, весь день над ямами літали німецькі літаки».

Поблизу села Радянське 15 вересня 1941 року відбувався розстріл інших груп єврейського населення Бердичева. Жителька села Радянське Марія Іванівна Іванова засвідчує: «Весь період окупації я проживала в селі Радянське Бердичівського району. В 1941році, восени, місяця я не пам’ятаю, до нашого села о 7 годині ранку почали під’їжджати машини, заповнені мирним населенням єврейської національності, яких супроводжував німецький конвой. Всіх, хто вийшов з автомобіля, партіями по 10-15 чоловік підводили до краю ями і розстрілювали з автоматів. Це звірине винищення громадян єврейської національності тривало з 7 годин ранку до 22 години ночі. Серед розстрілюваних піднімались нелюдські крики, які можна було почути на велику відстань».

В Дмитрівському дитячому будинку кати відібрали 70 дітей-сиріт єврейської національності. Спочатку було організовано їхнє хрещення. В дитячий будинок приїхали навіть гебітскомісар та керуючі Бердичівською управою. Наступного дня всі 70 дітей були розстріляні на Лисій горі, за містом.

В майже пусті після вересневого вбивства гетто протягом наступних тижнів таємно переїжджали євреї з найближчих сіл, хуторів, поселень, де проходило поголівне винищення єврейського населення, сподіваючись тут вціліти. Але вже з другої половини жовтня 1941 року тут і в інших заборонених для євреїв районах проходили облави на тих, хто вижив. Почались нові криваві безчинства. «Маленьким дітям розбивали голови об бруківку, жінкам відрізали груди», - свідчить «Чорна Книга».

За даними збірки «Народовбивці», котру редагував Ілля Еренбург і надрукувало видавництво «Дер Емес», в Бердичеві в період окупації було вбито близько 30 тисяч євреїв. Вціліло лише 10-15 чоловік. За даними Надзвичайної Державної комісії по розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників, за час окупації Бердичева гітлерівці винищили 38 336 чоловік. Бердичівська трагедія вересня 1941 року – перший масовий геноцид єврейського населення в Європі та Радянському Союзі. Перший. З нього почалось загальне винищення євреїв, що залишились в окупованих районах України. Через два тижні слідувала страшна трагедія Бабиного Яру. В тому ж вересні 1941 року страти євреїв окупантами прокотились по містам, містечкам і селам Житомирщини, Поділля, Київщини.

В травні-червні 1942 року в містечках та селах навкруги Бердичева знову проводились облави та вбивства вцілілих євреїв. Близько 700 чоловік єврейської молоді було привезено в Бердичів з Янушполя(Іванополя), Андрушівки, Козятина, Ружина і розміщено в таборі на Лисій горі.

Слідом за вересневою трагедією, в наступні місяці 1941 року було винищено єврейське населення Чернігова і Полтави, Миколаєва і Одеси, Дніпропетровська і Харкова(Дробицький Яр), Запоріжжя і Маріуполя, інших міст і сіл України. В 1942-1943 роках були розстріляні євреї і ліквідовані гетто на території Західної України.

Останні групи євреїв-спеціалістів були розстріляні німцями разом з полоненими інших національностей в жовтні 1943 року і на початку січня 1944 року, напередодні визволення Бердичева радянськими військами.

11-12 квітня 1944 року Комісія судово-медичних експертів під керівництвом лікаря М.Фесюка провела підрахунок трупів жертв німецько – фашистських окупантів в захороненнях на захід від Бердичева, по обидва боки Райгородецького шосе. Акт Комісії проголошує : «В 5 кілометрах від Бердичева виявлено 10 могил. При розкопці 10 могил виявлено людські трупи різної статі і віку… на трупах білі пов’язки з шестикутною зіркою. Всього в 10 могилах виявлено 18 640 людських тіл».

Після визволення Бердичева і у перші післявоєнні роки декілька місць захоронених жертв фашистського терору було обкопано. Пам’ятних знаків не було. До 80-х бюрократичні перепони були сильніші неодноразових ініціатив та спроб.

В 1983 році на 5-му кілометрі шосейної дороги Бердичів-Райгородок був встановлений пам’ятний знак на місці самого масового винищення євреїв міста в 1941 році. Це сталося завдяки зусиллям декількох ентузіастів, а особливо ветерана війни Є.Бернштейна. На чорній плиті пам’ятного знаку вибито : « В цих місцях у вересні 1941 року гітлерівськими загарбниками замучено і розстріляно 18 640 мирних радянських громадян. Вічна пам'ять жертвам фашизму».Пам’ятні знаки на місцях захоронення жертв фашистських катів встановлені також на території колишнього кармелітського собору, поблизу с. Хажин, на Лисій горі, в 1990 році – на Елінгу.

Жили євреї у селі…

У селі Великі Низгірці при царизмі була ціла вулиця, на якій проживали євреї – до 50 хат. Вони мали свою школу і синагогу, суворо дотримувались релігійних обрядів. З місцевим населенням розмовляли українською мовою, а між собою спілкувались своєю рідною.

Фронт наближався стрімко. Почалася евакуація населення. З сільських євреїв пішов на схід лише Хусід, бо йому не можна було залишатись у селі – всі три його сини були командирами Червоної Армії. Невідомо з якої причини не евакуювався Інтерберг. Він повернувся у В. Низгірці до сім'ї.

В липні 1941 у село вдерлися на машинах фашисти і розбрелися по хатах у пошуках їстівного. На це збіглися цікаві до всього діти. Один німець помітив у гурті єврейське хлопченя і з криком «ЮД!» дав чергу з автомата біля його ніг. Це був сигнал євреям, що нічого доброго від фашистів не слід чекати. Так воно і сталося. Сформувавши місцеву адміністрацію і допоміжну поліцію, вони видали наказ – усіх євреїв з села із коштовними речами відправити в Бердичів. розпорядження було виконане швидко.

Лише двом синам конюха Царевського – Міцику і Ривчику – вдалось уникнути розправи. Вони перебули окупацію в селах Андрушівського району. Про свої митарства майже нікому не розповідали. Старший син Царевського в цей час був у ЧА на фронті.

Про винищення євреїв у Бердичеві ґрунтовно розповідав Василь Гроссман. До їх вбивства був причетний тодішній міський голова німець Арнольд Родер, прізвище якого в оповіданні письменника змінене на Редер.

Тепер уже ніщо не нагадує, що по вулиці Корольова жили євреї. На їх обійстях виросли інші будинки. Збереглась лише одна хата, в якій мешкає пенсіонерка. Її батько в 1924 році купив цю хату у єврея, який залишав село. Договір купівлі-продажу цієї хати зберігся дотепер.

Зміст

1. Вступ .

2. «Фур на Бердичів».Роздуми про місцеве єврейство.

3. Фашистський геноцид в Бердичеві.

4. Акт судово-медичної експертизи.

5. «Жили євреї у селі…».

6. В Кодні немає більше євреїв...

7. Бабин яр.

8. Історія Дробицького яру.

9. Єврейські герої Полісся.

10. Висновок .

11. Список використаної літератури.

Список використаної літератури

1. Бердичівська трагедія. - С.Єлисаветський

2. Книга пам’яті Дробицького яру. - В.Лебедєв, П.Сокольський

3. Газета «Земля Бердичівська» 1995,2001рр.

4. Золоті зірки Полісся

5. Історія міст і сіл Української РСР.

6. Весна перемоги. – Ф.Боков

7. Статті Н.Кузишиної, В.Гроссмана та В.Обозного.

Біренбойм

Яків

Абрамович

Народився 1908 року в Житомирі. Єврей. Член КПРС з 1930 року.

В 1924 році закінчив школу робітничої молоді. Працював на фабриці «Червоний профінтерн».

В 1929 році призвали до Армії. Закінчив Полтавське військово-політехнічне училище.

В Великій Вітчизняній війні воював з червня 1941 року на Західному, Південно-Західному, Донському та І-му Українському фронтах.

За вміле командування полком, розширення плацдарму на Дніпрі та проявлену при цьому сміливість та мужність командир 15-го гвардійського повітряно-десантного полку 4-ї гвардійської дивізії гвардії підполковник Я.А. Біренбойм Наказом Президиума Верховної Ради СССР від 17 жовтня 1943 року нагороджений почесним званням Героя Радянського Союзу посмертно.