Члени нижньої палати - на відміну від лордів, до кінця століття виникла посада спікера, який обирався депутатами зі своїх лав і представляв палату (зовсім не очолюючи її) на переговорах з лордами і королем. Поява цієї фігури характерна для специфіки нижньої палати, яка була, перш за все зборами, тобто колективною організацією. Депутати обиралися на місцях за тим же принципом, який діяв з часу першого парламенту Монфора: по двох лицарів від кожного графства і по двох представників від найбільш значимих міст. Перелік таких міст не залишався незмінним; відповідно мінялося і число членів нижньої палати.
В середньому воно складало в середині ХІV, двісті чоловік (на початок ХVІІІ, представників общин було вже більше п'ятисот), отримували грошове постачання: лицарі графств - по чотири шилінги, городяни - по два шилінги за кожен день сесії. На початок ХV, ці виплати стали традиційними.
Духівництво, окрім архієпископів, єпископів і абатів найбільших монастирів, що запрошувалися в палату лордів брало участь в роботі парламенту лише на перших порах. Воно мало свій показний орган, де обговорювалися і усередині станові питання, і фінансові стосунки з короною.
Палата общин засідала в капітулі Вестмінстерського абатства. Обидві палати об'єднувалися лише для участі в урочистій церемонії відкриття парламентської сесії. Король виголошував промову перед присутніми; члени нижньої палати слухали її стоячи за бар'єром.
З 1330р. парламент збирався не рідше за один раз в рік (фактично частіше - до чотирьох разів протягом року, коли це вимагала політична ситуація). Засідання, за вирахуванням часу переїздів, свят і інших перерв, продовжувалися в середньому від двох до п'яти тижнів. Оскільки парламент відкривався на запрошення короля, то його учасники збиралися в тому місці, де в даний момент знаходився королівський двір. Як правило, це було Вестмінстерськеабатство.
Мовою парламентської документації, особливо протоколів спільних засідань палат, був французький. Деякі записи в основному службові або такі, що відносяться до справ Церкви, велися на латині. У усній парламентській мові в основному також використовувався французький, але з 1363р. промови депутатів інколи виголошувалися і англійською мовою.
У ХІV-ХVст. у суспільстві складається вистава і про статус депутата. Це поняття рівне стосувалося членів обох палат і включало ряд юридичних привілеїв, перш за все депутатську недоторканність.
Остання, така, що увійшла до практики на початок ХVст., мала на увазі охорону життя і майна депутатів а також свободу від арешту (і те і інше - лише на час сесії).
Про високий престиж парламенту свідчить запис в протоколі сесії 1453р. Два депутати палати громад (у тому числі спікер) були звинувачені в грабежі і арештовані за наказом всесильного тоді герцога Йорського. Нижня палата виступила з протестом. Відстояти недоторканність парламентарів не удалося. Проте герцогові довелося доводити правомірність своїх дій; зокрема, він повідомив, що арешт відбувся, коли в сесії була перерва, тобто не в "парламентський час".
Цікаво і вислів юристів покликаних для консультації. "Ми не сміємо дати відповідь", - заявили вони, оскільки не було до цих пір випадку, щоб юристи визначали привілеї парламенту. "Він такий високий і могутній за своєю природою, що може створити закон; а то, що само є закон, не може створити жодного закону" (Rоtulі раrlіаmеntоrum Vоl.V.Р). Високий авторитет показної установи ґрунтувався на можливостях яких парламент зумів добитися за перші півтора століття свого існування. Його компетенція до середини ХVст. була вже цілком позначена. Необхідно мати на увазі, що в цей період відбувалося становлення системи державного управління в Англії. Важливим елементом цього процесу стало розділення функцій королівської адміністрації (прообраз сучасної виконавчої влади) і парламенту. Особливе значення мало діяльність парламенту, пов'язана з оподаткуванням. Фіскальна система держави ще лише формувалася і багато податків, насамперед прямих, з'явилися надзвичайними. Відзначимо, що податки в Англії платили всі, і не лише третій стан, як у Франції. Ця обставина усувала одну з можливих причин конфронтації між станами.
З 1297р. парламент володів правом вирішувати прямі податки на рухоме майно. З 1320-х рр. він вотує (вирішує) збір екстраординарних податків. У скоре палата общин добилася такого ж права і відносно митних зборів. Таки образом, основну частину фінансових вступів король отримував за згодою нижньої палати (офіційно - у вигляді її дару), що виступала те імені тих, кому належало ці податки платити. Сильні позиції палати общин в такому важливому для короля поділи, як фінанси, дозволяли їй розширити свою участь і в інших областях парламентської діяльності.
Значних успіхів общини добилися у сфері законодавства. До середини ХVст. у Англії існували два типи вищих правових актів. Король видавав укази (ордонанси). Парламентські акти, прийняті обома палатами і королем, також мали силу закону. Вони називалися статутами[3].
Процедура видання статуту передбачала вироблення пропозицій нижньої палати (білль). Потім білль, схвалений лордами, прямував на підпис королеві. Йорський статут 1322р. свідчив, що всі справи, що "стосується положення сеньйора нашого, короля і положення держави і народу, повинні обговорюватися, отримувати згоду і прийматися в парламенті нашого пана короля і з відома прелатів, графів, баронів і общини королівства" Інколи і королівські ордонанси ґрунтувалися на пропозиціях Палати громад (наприклад, ордонанс Генріха 5 про реформу грошової системи, 1421р.). Вже в ХVст. жоден закон в королівстві не міг бути ухвалений без схвалення Палати громад.
Палати прагнули впливати на призначення і відставку вищих чиновників королівства. У ХІVст. складається практика відчуження посадових осіб, звинувачених в серйозних порушення законодавства, в зловживаннях, в інших неблаговидних вчинках. Парламент, втім, не мав юридичної можливості звільняти неугодних йому чиновників але під впливом виступів депутатів король був вимушений зміщувати зі своїх постів осіб з підірваною репутацією. В умовах боротьби за королівський трон і усобиці парламент легалізував зміну королів на англійському престолі. Так, позбавлення влади Едуарда 2 (1327р.), Річарда 2 (1399р.) і подальша коронація Генріха 4 Ланкастера були санкціоновані парламентом. У Палаті громад часто раділа вельми жорстка критика дій королів. У 1376р. з антиурядовою петицією виступив спікер палати Пітер де ля Мари.
Судові функції парламенту також були вельми значними. Вони входили в компетенцію його верхньої палати. До кінця ХІVст. вона придбала повноваження суду перів і верховного суду королівства, що розглядувало найбільш тяжкі політичні і кримінальні злочини, а також апеляції. Палата общин могла виступати як заступник сторін і представляти лордам і королеві свої законодавчі пропозиції по поліпшенню судової практики. Нарешті, існувала ще одна область діяльності парламенту, дуже важлива для розуміння ролі цього інституту в державі і суспільстві. Будучи вищою судовою інстанцією і законодавчим органом, парламент приймав багато чисельні петиції по самих різних питаннях - як від приватних осіб, так і від міст графств, торгівельних і ремісничих корпорацій і так далі Для їх розгляду створювалися спеціальні комісії, але спочатку петиції поступали в палату общин.
Значення парламентської роботи з петиціями надзвичайно велике. Це була школа політичного і правого виховання, як для депутатів, так і для тих хто до них звертався. Центральна влада, таким чином, постійно отримувало інформацію про полягання справ в державі. Найбільш важливі проблеми, зачеплені в приватних і в колективних петиціях, знаходили віддзеркалення в законопроектах палати общин, а потім і в статутах.
Зрозуміло реальна картина діяльності парламенту була вельми складною, але також великий інтерес викликає розвиток парламентських виборів в середньовічній Англії.
Система парламентських виборів в середньовічній Англії
До кінця ХІVст. членство в палаті общин почало сприйматися потенційними парламентарями не як тягар (що було характерне в перші десятиліття парламентської історії), а як привілей. Виборці вважали парламент здатним реально захищати їх інтереси. Відповідно і членство в Нижній палаті було вигідне і престижно.
Із зростанням значущості Палати громад зростало і увага до неї знаті, що прагнула добиватися своїх цілей в парламенті не лише особистим своєю участю, скільки проведенням своїх ставлеників на виборах. Цим багато в чому пояснюється напружена ситуація на виборах, безлади і зловживання, про які повідомляють як листи Пастонова, так і парламентські документи ХVст. Іншою силою, що чинила тиск на вибори депутатів, була королівська влада. Вона могла реально впливати на склад майбутньої Палати громад. Виборами на місцях керували представники королівської адміністрації: шерифи в графствах і бей ліфи в містах. По протекції корони парламентарями часто ставали чиновники різних відомств. Останні, як правило, мали юридичну освіту, що підвищувало компетентність членів Палати громад.
Впорядкування системи виборів було постійною темою парламентського законодавства в ХІVст. і особливо в ХVст., коли були прийняті ряд важливих статутів по виборчому праву. Розглянемо процедуру виборів в графствах і містах.