Вступ
З Першої світової війни Франція вийшла переможницею. За умовами Версальського договору їй повернули індустріальні області Ельзас і Лотарингію, передали частину німецьких колоній, надали право експлуатації Саарського вугільного басейну. Отримала Франція право на значну суму німецьких репарацій.
Наслідки першої світової війни спричинили серйозні зміни у політичному й економічному житті Франції. Країна зазнала величезних людських втрат (1,5 млн. вбитих). Протягом трьох-чотирьох років у 30 департаментах не вистачало робочої сили на селі. Північні райони Франції, які були театром військових дій, були розорені, а репараційні платежі лише частково могли відшкодувати витрати по їх відбудові. Перехід до миру був дуже важким. Були підірвані позиції французького фінансового капіталу на світовому ринку. Франція, яка до війни була країною-кредитором, перетворилася на країну-боржника. За період війни вона заборгувала США більше чотирьох мільярдів доларів. Слід додати також, що післявоєнний розвиток Франції проходив під впливом світової економічної кризи.
Всі ці обставини впливали на соціальні відносини в країні. Відбувалося загострення суспільно-класових суперечностей, спостерігався підйом революційного руху, назрівали зміни в партійно-політичній системі.
Разом з тим, якщо безпосередні економічні наслідки війни створювали певні труднощі для країни, то у політичному відношенні Франція виграла. Розвинулася французька машинобудівна промисловість. Із країни, що вивозила головним чином капітал, Франція після перемоги перетворилася у країну, що експортує продукцію промисловості.
Зростання промисловості вело до скорочення ремісників і до збільшення кількості осіб найманої праці, а це, у свою чергу, до інтенсифікації політичного життя.
Метою моєї роботи є дослідити розвиток Франції з кінця першої світової війни і до сьогодення. Давайте розглянемо як розвивалася ця країна, як формувалася її державна система. Еволюція III республіки, розвиток IV та V республік, прийняття Конституцій. Яким чином з нульової позначки у 1958 р. (рік обрання де Голля Президентом) золотий запас Франції зріс до $4,5 млрд. у 1965. Як країна не тільки повністю розрахувалася зі своїми зовнішніми боргами, а й перетворилась на кредитора.
Сучасна Франція – це високорозвинена держава зі стійкою, богатою економікою. Але такою вона була не завжди. Далі розглянуті деякі з основних історичних подій у Франції, завдяки яким ця країна стала такою, якою ми її бачимо сьогодні.
1. Розвиток державної системи Франції:
а) еволюція Ш республіки
Партійно-політична система Франції мала свої відмінності порівняно зі Сполученими Штатами або Великобританією. Характерною рисою політичного життя Франції була наявність багатопартійності. Вона пояснювалась і дрібнобуржуазним характером суспільства, і напруженою політичною історією Франції, і іншими факторами. Буржуазних партій було багато, і кожна з них пропонувала свою програму.
Поступово відбувалося зближення партій і одночасно — поляризація політичних сил, розподіл усіх політичних партій на дві групи, два табори. Так, з'являються два угруповання, два партійних блоки — національний блок і лівий блок. Боротьба тепер іде не між окремими партіями, а між двома блоками, що нагадує деякою мірою двопартійну систему.
Національний блок увібрав до свого складу праві партії. До нього увійшли: республіканська федерація, республікансько-демократичний союз, національно-республіканська дія та ін. Їхня програма передбачала забезпечення надприбутків монополіям, посилення експлуатації робітничого класу, агресивну зовнішню політику тощо. Коли 1919 року Національний блок отримав перемогу на виборах, усі ці програмні положення почали запроваджуватися в життя.
Лівий блок об'єднав радикалів, соціалістів, радикал-соціалістів та деякі інші партії та групи, їхніми гаслами були: восьмигодинний робочий день, політична амністія, соціальні реформи, миролюбна зовнішня політика і т.д.
Таким чином, у Франції відсутня двопартійна система, яка є в США і Великобританії, але діє система двох партійних блоків.
У 1920 році виникає комуністична партія Франції. У грудні 1920 року на з'їзді соціалістичної партії у м. Тур більшість делегатів прийняла рішення про приєднання до ІІІ Інтернаціоналу і утворення комуністичної партії Франції. Меншість залишила з'їзд і зберегла стару назву — соціалістична партія Франції.
Компартія Франції відразу стала впливовою політичною силою, разом з анархо-синдикалістами тривалий час контролювали і спрямовували діяльність Загальної конфедерації праці. У 1923 p. радикали разом із соціалістами створили «Лівий картель», і у 1924 році на виборах у палату депутатів компартія отримала 900 тисяч голосів, а у 1928 році —1,1 мільйона. Вирішальну роль вона зіграла в історії Народного фронту.
Економічна криза 1929-1932 pp. призвела до спаду промислового виробництва, до появи 1,5 млн. чол. безробітних. Це сприяло активізації фашистських організацій у Франції. У 20-х рокахвиникають фашистські організації: «Бойові хрести», Ліга патріотичної молоді тощо. Вони отримують гроші від монополій, пов'язані з держапаратом. У 1933 році, коли у французької буржуазії розвивається прагнення до сильної влади, фашистські партії та організації об'єднуються у Союз франсистів.
Безпосереднім приводом до виступу фашистів стало вбивство відомого афериста Стависького. У його афері (випуск фальшивих позик на 200 млн. франків) були замішані міністри уряду партії радикалів. Фашисти виступили з розвінчанням корупції, нападали на парламентаріїв і міністрів. З 9 січня по 5 лютого 1934 р. у заможних кварталах Парижа пройшло 13 демонстрацій, на яких звучали лозунги: «Геть злодіїв! Геть вбивць! Вперед, на палату депутатів і міністрів!». 6 лютого організація «Бойові хрести» намагалась захопити владу. 20 тисяч озброєних фашистів вийшли на вулиці Парижа, вимагаючи розгону Національних зборів і передачі влади фашистам. Уряд радикала Даладьє розгубився. У вуличних бійках загинуло 15 і поранено 1435 осіб. Фашисти зробили спробу державного перевороту, але зазнали поразки. Однак і після цього фашисти не тільки зберігають свої організації (наприклад,«Вогненні хрести»), а й утворюють нові (кагуляри).
Населення Парижа відповіло на це величезною маніфестацією. Дев'ятого лютого в Парижі та інших великих містах пройшли могутні антифашистські демонстрації, а 12 лютого розпочався антифашистський страйк за участю 4,5 мільйонів трудящих. Соціалісти, комуністи і радикали виступили спільно.
Комуністична партія Франції висунула ідею створення єдиного Народного фронту боротьби проти фашизму. Двадцять сьомого липня 1934 року між комуністами і соціалістами був підписаний Пакт про єдність дій. У травні 1935 року відбулася нарада усіх політичних сил, які вступають у боротьбу проти фашизму. Об'єднання всіх цих політичних антифашистських сил отримало назву Народного фронту.
Створення Народного фронту було дуже своєчасним. У серпні 1935 року відбувся парад «Вогненних хрестів», що зібрав тридцять п'ять тисяч учасників. Подальші виступи фашистів зупинив зліт Народного фронту, який задіяв 2,5 мільйонів антифашистів для боротьби проти фашистської загрози.
У січні 1936 року була опублікована Програма Народного фронту. Основними її вимогами були: розпуск і роззброєння фашистських організацій, чистка армії та державного апарату від фашистських елементів, реорганізація Французького банку, закріплення демократичних прав і свобод, обмеження експлуатації, боротьба з безробіттям і т. ін. У виборах 1936 року Народний фронт отримав переконливу перемогу. Був сформований уряд Народного фронту, до якого увійшли соціалісти і радикали. Головою ради міністрів став соціаліст Леон Блюм.
Уряд Народного фронту провів низку важливих демократичних заходів: розпустив деякі фашистські організації, провів націоналізацію деяких галузей воєнної промисловості, заборонив приватну торгівлю зброєю, встановив сорокагодинний робочий тиждень з одночасним підвищенням заробітної плати, оплачену відпустку (чотирнадцять днів), визнав колективний договір, виділив кредити селянству і ремісникам. В області зовнішньої політики уряд вжив заходів, спрямованих на зміцнення оборони Франції, на створення системи колективної безпеки в Європі. Налякані політикою уряду підприємці розпочали екстренне переведення капіталів за кордон, закривати підприємства з масовим звільненням робітників. Це викликало незадоволення у країні. В 1937 році голова уряду Блюм заявив про необхідність «перепочинку» в соціальному законодавстві. Після цього уряд подає у відставку. В 1938 р. Народний фронт розпався. На цьому історія Народного фронту закінчується.
В квітні 1938р. було створено кабінет Далад'є (без соціалістів), який відмінив 40-годинний робочий тиждень, збільшив податки, а щоб не допустити страйків, воєнізував приватні підприємства, що мали військове значення, транспорт, комунальні установи і т.ін. В області зовнішньої політики уряд пішов на укладення Мюнхенської угоди з Гітлером, у відповідності з якою Чехословакія була віддана на поталу фашистській Німеччині.
У Франції в даний період діяв режим Третьої республіки, якихось докорінних змін до конституційних законів 1875 р. не вносилось. Як і раніше, активно діяв уряд, який в окремих випадках підміняв Національні збори в області законодавства. Виникло, таким чином, так зване делеговане законодавство, яке було результатом відмови Національних зборів від своїх
прерогатив.
Зміни в державному ладі Франції в період між двома світовими війнами були незначними. Державний лад Третьої республіки, як і раніше, визначався Конституційними законами 1875 року. Основні важелі виконавчої влади в умовах Третьої республіки були зосереджені в руках уряду. Фактична роль глави держави — президента республіки — залишалася незначною. Парламент намагався обирати на посаду президента маловпливових політиків. Обмежувалися деякі президентські прерогативи, на практиці не використовувалося право президента розпускати за згодою сенату палату депутатів.