Реферат:
План:
Вступ. ............................................................................................... 3
Контакти фракійців і скіфів. ............................................................. 3
Висновки. ............................................................................................ 8
Список літератури. ......................................................................... 9
Вступ
В археології, як і в інших науках, є багато складних, спірних та невирішених питань. Деякі з них вирішуються імперичним шляхом — аналізуються дані, накопичені за допомогою археологічних досліджень, деякі — методом припущень, порівнянь або екстраполяції, а деякі так і залишаються лише теоріями зі знаками питання. До складних питань належить дослідження перефирійних та контактних зон різних археологічних культур чи етносів — контакти, впливи, історія, взаємовідносини, причини та наслідки їх сусідства.
Одною з таких контактних зон було Північно-Західне Причорномор’я в другій половині І тис. до н. е., де мали місце контакти фракійського та скіфського населення. Саме процеси і прояви цих контактів буде прослідковано.
КОНТАКТИ ФРАКІЙЦІВ І СКІФІВ
Про сусідство і контакти цих двох культур ми знаходимо згадування в античних авторів, які дослідники використовували для підкріплення або спростування тих чи інших положень, існує ряд писемних свідчень про політичні і шлюбні угоди між обома народами (Мелюкова 1969), особливо після утворення Одриського царства та перемоги скіфів над Дарієм. Початок археологічного розгляду проблеми фрако-скіфських контактів відноситься до першого десятиліття ХХ ст. і пов’язані з ім’ям румунського археолога В. Пирвана. Подальші дослідження проводили І.К. Свєшніков, Г.І. Смірнова, А.І. Мєлюкова, А. Вулпе, М.А. Артамонов, В.Л. Лапушнян, С.І. Андрух, Є.Ф. Редіна, В.Д. Рибалова, Г.Б. Федоров, Л.Л. Полєвой, С.А. Скорий та ін.
А.І. Мелюкова вважала, що важливим питанням відносин скіфів та фракійців було встановлення кордону між ними. Таким вона вбачала територію між нижніми течіями рр. Дністра та Прута, відмічаючи як фракійські поселення північніше р. Дунаю, так і скіфські мечі в похованнях на його берегах для VI—V ст. до н. е. (Мелюкова 1969, С. 75—80; Мелюкова 1979, С. 235—236), що збігається з трактуванням західного кордону «скіфського квадрату» Геродота. Цей кордон мав залишатися сталим аж до ІІІ—ІІ ст. до н. е., свідченням чого, на думку Т.Д. Златковської, є гетські городища Прутсько-Дністровського міжріччя та скіфські курганні поховання на лівобережжі Нижнього Подністров’я (Мелюкова 1984, С. 230). Також Псевдо-Скімн, цитуючи Деметрія Каллатійського (рубіж ІІІ—ІІ ст. до н. е.), пише, що всю область навколо Том займали скіфи, що межували біля Діонісіополя з кробізами, а вже південніше р. Батови (р. Зірас за Плінієм) проживали лише фракійці.
Є різні торчки погляду на час встановлення скіфського протекторату у Добруджі: або початок V ст. до н. е. — одразу після розгрому Дарія (А. Фол, Б.Н. Граков), або середина IV ст. до н. е. (П.Й. Каришковський, М.І. Ростовцев, Т.В. Блаватська), про що красномовно свідчать свідоцтва давніх авторів (Помпея Трога, Фронтіна, Страбона, Лукіна Самосатського та ін.) про завойовницьку політику скіфів та зіткнення Атея з Філіпом Македонським на означеній території (Мелюкова 1979, С. 239—241).
Писемні джерела зафіксували три етапи проникнення скіфів в Добруджу: похід до Херсонеса Фракійського (Геродот); сутички Атея з Філіпом Македонським (Юстин, Поліен, Фронтін); Страбон — не дає нам датування проникнення скіфів в Добруджу, лише вказуючи на перебіг цього процесу: «...фракійці поступалися землею частково заставлені силою, частково внаслідок поганої якості ґрунту...» (Страбон VII, 4, 5). На думку деяких вчених, ці три етапи можна прив’язати як до згаданих вище дат, так і до археологічних реалій. Так, Т.В. Блаватська перший етап датує VI—V ст. до н. е., пов’язуючи із рейдом скіфів за персами, та утримання Добруджи носило короткочасний характер. Послаблення впливу скіфів А.І. Мелюкова відносить до поширення володінь Одриського царства аж до Дунаю (Мелюкова 1979, С. 239). Археологіними реаліями є скіфські курганні поховання, датовані саме цим часом.
Другий етап пов’язаний подіями середини IV ст. до н. е. — зіткнення фракійців, а згодом і скіфів з македонцями. Поліен, Фронтін та Юстин, описуючи перемогу Філіпа, вказують на велику здобич, яку македонці зібрали зі скіфів і фракійців (можливих союзників). Аполоній Родоський і Страбон перші пишуть про тісні контакти, а саме — змішання скіфських та фракійських племен в ІІІ ст. до н. е. (Андрух 1994, С. 147), про що можуть свідчити знахідки предметів обох культур на тих чи інших пам’ятках, а також їх співіснування на античних хорах. Крім того, в IV ст. до н. е. на території Балкно-Дунайського регіону мають широке поширення прикраси виконані у звіриному стилі, кінська збрую, предмети скіфського озброєння, з’являється деяка схожість поховального обряду в могилах фракійської та скіфської знаті. С.І. Андрух, спираючись на праці Каришковського, Мачинського, Поліна та ін., датує цей процес ІІІ ст. до н. е., пов’язуючи його з послабленням Малої Скіфії на Нижньому Дніпрі і Криму (Андрух 1994, С. 145). Занепад впливу степняків засвідчує Діодор при згадці перемоги Лісімаха над ними і витиснення їх «за межі» (витиснення лише частини скіфів — тих, що повстали).
Останній етап — утворення Малої Скіфії в Добруджі відноситься до кінця ІІІ ст. до н. е., що пов’язане з послабленням македонців та гетів, а також з навалою сарматів на сході. Повсемісне співжиття скіфів та фракійців фіксують Страбон, Аполоній Родоський, Артемідор, Посідоній та ін., що знаходить паралелі і в матеріальних залишках. Спираючись на дані нумізматики, хронологію правлінь скіфських царів С.І. Андрух датує Малу Скіфію кінцем ІІІ ст. до н. е. (правління Каніта) — початком І ст. до н. е. (правління Хараспа). Після цих подій можна казати або про подальше співіснування і взаємоінтеграцію двох народів, або про майже остаточне їх змішання (для регіону Добруджи).
Перші елементи впливу скіфської культури в районі верхньої течії Муреша, Тирнави-Маре і Тирнави-Міке (центральна Трансільванія) з’явились на початку VI ст. до н. е. Могильники тут представлені двома традиціями поховань — місцевою кремацією та інгумацією з елементами скіфської традиції, з набором скіфських речей (Фёдоров, Полевой 1973, С. 116—117). Місцеве фракійське населення перейняло деякі риси культури східних сусідів, зокрема трупопокладення, скіфський звіриний стиль, зброю, збрую, дзеркала, але не зводило курганних насипів (окрім могильника біля с. Чіпеу) і використовувало місцевий ліпний посуд у похованнях. На думку авторів, більшість предметів з цієї території за асортиментом і типом близькі скіфським виробам з лісостепової частини України, а більшість предметів з Добруджи і Мунтенії — влив зі степового Північного Причорномор’я (Фёдоров, Полевой 1973, С. 117—118). Це, на нашу думку, можна пояснити близькими господарсько-культурними типами місцевого населення і прийшлого, тобто — кочовики рухалися в межах пролягання степу (Буджак), а населення скіфського часу правобережжя Дніпра (?) (Ж. В.) не виходило з лісостепу при проникнені на захід.
В.Д. Рибалова відмічає широкі міжкультурні обміни населення правобережжя Дніпра та Центральної Європи ще з часів бронзи. Саме з Європи йшов основний «імпорт» металу і виробів з нього, але ситуація змінюється для середини І тис. до н. е., коли домінує кавказький видобувний центр і поширюються степові типи виробів (Рыбалова 1961, С. 92—95).
За А.І. Мелюковою, частина скіфських кочовиків осіда на земля в районі Дністровського лиману вже на початку IV ст. до н. е., їх пам’ятки відрізняються від кочівницьких лише наявністю невеликого числа деяких форм типових фракійських горщиків і окремих речей родом з Фракії, що можна розглядати як контакти між осілим населенням двох культур (Мелюкова 1984, С. 230). В той же час ми не можемо говорити про присутність скіфського населення на фракійських пам’ятках і навпаки (лише обмін) аж до початку ІІ ст. до н. е., коли змінюється політична ситуація в регіоні — зі сходу напирають сарматські, а з заходу — нові фракійські племена. Ряд фактів говорять про глибоке проникнення гетських елементів в матеріальну та духовну культуру мешканців пізньоскіфських городищ в останні століття до нашої ери (Мелюкова 1984, С. 231—232).
Деякі автори (античні та сучасні) відмічають ряд схожих рис в цих культурах — шлюбні традиції, поховальні, традиції ведення бою та складу війська (кінні стрільці), зброї, звичаю полювання, предменів поклоніння та схожість пантеону, схожість імен та ін., але всі ці положення критикуються вченими в тій чи іншій мірі (Мелюкова 1979, С. 244—247).
Щодо зброї, то вже було розглянуто проникнення скіфських типів у фракійську культуру, але відбувалися й зворотні впливи. Так, появу однолезової зброї А.І. Мелюкова пов’язує з фракійським впливом, що відмічено для IV ст. до н. е., посилаючись на В. Васил’єва та Г. Дзіс-Райко (Мелюкова 1979, С. 199). Е.Ф. Редіна, згадуючи факт знаходження однолезових мечів на Єлизаветградському городищі (датованих VII—VI ст. до н. е.), все ж погоджується з висновками кандидатської праці С.А. Скорого, що вони походять з Угорьського Потисся, що є творчою переробкою синтезуючих (скіфське руків’я та гальштатський клинок) компонентів для VI ст. до н. е. (Редина 1999, С. 226). Далі автор відмічає, що ця зброя явля собою синтез-симбіоз фракійських та скіфських мечей і що цей тип швидко розповсюдився Північним Причорномор’ям до Дону.
Слід зауважити, що, попри на майже постійну присутність скіфів в Добруджі, не можна стверджувати про масову військову експанцію чи про домінацію скіфського етнічного компоненту тут.
Висновки
Незважаючи на військові закріплення скіфів в Північно-Західному Причорномор’ї, їх відносини з фракійцями могли носити добросусідський характер, про що свідчать писемні джерела та факти проникнення традиційних рис з одної культури в іншу.