Після смерті гетьмана Мазепи його спадкоємцем козаки обрали генерального писаря війська Запорізького Пилипа Орлика. Це була широко освічена людина, досить молода, що походила зі знатного чеського роду і так само, як гетьман Мазепа, поет. Пилип орлик став автором першої української консти- П. Орлик туції — документа, що носив назву «Пакти і Конституція прав і вільностей Запорізького війська» (1710). Ця конституція була становою — вона захищала винятково права і вільності козацтва, але в ній, як у дзеркалі, відбилися демократичні уявлення українського народу. Конституцію Пилипа орлика так і не |
було введено в дію. |
Павло Полуботок (1660—1724), гетьман Лівобережної України (з 1722). Робив спроби відродити деякі вільності України, протестував проти спроб нав’язати вільним козакам селянські повинності, здійснив реформу судочинства, відстоював автономію Гетьманщини і незабаром утратив довіру Петра, який побоювався, що з Полуботка вийде другий Мазепа. Полуботок привіз у Петербург повний розпис гетьманських прибутків і витрат. Але Петро обвинуватив українську делегацію в «зухвалих словах» і у вересні 1723 року кинув усіх, хто прибув із візитом, у Петропавлівську фортецю. У в’язниці Полуботок тяжко занедужав, але приймати ліків не став, можливо, тому, що побоювався отрути, і за три місяці потому помер. Петро I у Полуботка у в’язниці |
Наприкінці XVIII століття українські землі були розділені між двома імперіями — Російською та Австрійською.
У 1783 році Катерина II запровадила кріпосне право на Україні, остаточно позбавивши українців традиційних свобод. Селяни виявилися в повній залежності від поміщиків. їх примушували до виконання важких і принизливих робіт, жорстоко карали, саджали у в’язниці, віддавали в солдати. Поміщики торгували селянами як рабами, обмінювали їх на мисливських собак, програвали в карти. Життя на селі стало нестерпно важким. Але Україна ще не забула інших часів, коли в народу знаходилася гідна відповідь на всяку несправедливість і кривду.
Гайдамаки Ватаги повстанців-гайдамак, що походять від біглих кріпаківселян, карних злочинців і колишніх козаківзапорожців, діяли на Правобережній Україні протягом майже усього XVIII століття. Гайдамаки користувалися співчуттям і підтримкою українських селян і духівництва. |
Опришки. Олекса Довбуш Починаючи з XVI і аж до другої половини XIX опришківщи- на була однією з головних боротьби селянства Західної України за волю і землю. Загони месниківопришків, що переховувалися в Карпатських горах, робили регулярні вилазки з полонин, нападаючи на шляхту і спалюючи її садиби. Найвідомішим серед проводирів опришків був легендарний олекса Довбуш, чий загін діяв у 1738—1745 роках. За голову Довбуша було обіцяно нагороду — повну шапку золотих монет. |
«коліївщина» відрізнялася надзвичайною жорстокістю повсталих
стосовно гнобителів, однак, як і більшість народних збурювань, закінчилася поразкою. російські війська віроломно напали на табір гайдамаків і обеззброїли їх. іван Гонта був підданий польською владою жорстокій страті, а його соратники втекли.
але польща недовго святкувала перемогу над заколотними гайдамаками. незабаром її саму в три прийоми (1772, 1793, 1795) розділили й поглинули більш сильні сусіди. правобережна Україна увійшла до складу російської імперії. тоді ж припинило своє існування кримське ханство. південна Україна разом із кримом перейшла до росії.
У такий спосіб велика частина українських земель, за винятком Західної України, Закарпаття та Буковини, виявилася в складі російської імперії.
У ході війни росії з наполеонівською Францією в 1812 році створювалися цілі полки з українських селяндобровольців. олександр I дав слово не повертати їх у кріпосну неволю. однак після перемоги над ворогом добровольців безсовісно обдурили, а слово государя виявилося брехливим.
З ініціативи царського улюбленця графа аракчеєва в росії й Україні для колишніх героїв битв із наполеонівськими загарбниками стали створюватися особливі військові поселення. колишні добровольці перетворювалися на військово-кріпаків, від яких вимагали не тільки працювати в полі, але й тягти солдатську лямку. За найменшу провину призначалися жорстокі тілесні покарання — жорстоке пороття різками або «зелена вулиця» — коли винних проганяли крізь стрій солдатів, кожний з яких був озброєний свіжозрізаною зеленою палицею. почасти такі покарання закінчувалися смертю засудженого.Муштра у військових поселеннях
Відповіддю на посилення поміщицького гніту стали дії селян Правобережної України під керівництвом кріпака Устима Кармалюка (1789—1835). Народився цей запеклий бунтар у селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії. У віці двадцяти трьох років Кармалюк, що зіштовхнувся з жорстокою несправедливістю знатних панів, очолив збройний загін, який протягом майже чверті століття наводив жах на шляхту Правобережжя.
Кармалюка не раз засуджували до суворих покарань. У цілому за все життя У. Кармалюк він одержав за рішенням суду більше чотирьох з половиною тисяч ударів ціпками й батогами. Не раз його засуджували до каторжних робіт, але щоразу бунтівникові вдавалося втекти, і він знову починав мститися гнобителям.
У 1835 році в глуху осінню ніч під час облави Кармалюка підступно застрелив із засідки польський шляхтич.
Граф Аракчеєв
навіть одружуватися військові поселенці могли тільки з дозволу військової влади, а їхні діти з семирічного віку ставали «кантоністами» (учнями спеціальних військових шкіл). вони були зобов’язані носити військову форму, жити й працювати за військовими статутами. У 1819 році спалахнуло Чугуївське повстання військовопоселенців, придушенням якого керував особисто аракчеєв.
Народ, що співчував Кармалюку і його боротьбі, зберіг образ «шляхетного розбійника» у думах і піснях: Зовуть мене розбійником,
Що людей убиваю,—
Я багатих убиваю, Бідних награждаю.
З багатого хоч я візьму,
Убогому даю;
А так гроші розділивши, Гріха я не маю...
Кінець XVIII і XIX століття для України стали епохою відродження багатих духовних Знаком духовного відро
традицій народу. У цей період не тільки дження, що охоплювало дедалі ширші народні маси завершилося формування української в Україні, була також поява літературної мови і почалося поглиблене в шістдесятих роках гровивчення історичної і культурної спад мад — організацій різнощини українського народу, його звичаїв чинної інтелігенції.і традицій, але й була створена нова літе Важко краще охарактеризувати напрямок діяльності
ратура, зародилася самобутня філософія, цих громад, ніж це було яка втілила в собі тисячолітній досвід ба зроблено в першому офігатьох поколінь українських мислителів. ційному документі, присвяУ результаті українці почали усвідомлю ченому громадам,— полівати себе як єдине ціле, як повноправний
народ, що має власну територію, мову, Молоді вихованці львівської духовної семінарії Маркіян
культуру, мистецтво і науку. Дедалі біль Шашкевич, яків Головацьше почала поширюватися ідея створення кий, Іван Вагілевич, об’єдвласної української державності, яка пра навшись у творчий союз, вителями Російської імперії розглядала що ввійшов в історію як «Руська Трійця», видали
ся як один із найсерйозніших політичних літературний альманах «Рузлочинів. салка Дністрова» (1837), що
Григорій Сковорода (1722—1794) був XIX—XX століть, українську літературну мандрівним філософом і поетом. Він по мову. ходив з родини бідного козака із села Григорію Сковороді належать багато Чорнухи на Полтавщині; навчався в Ки афоризмів:
ївській духовній академії. Починаючи «Пізнай самого себе, і ти пізнаєш увесь із сімдесятих років XVIII століття Ско світ». ворода, мандруючи по Україні, пропо «Із усіх утрат утрата часу найгірша». відував свої філософські погляди. Тоді «Одне мені тільки близько, вигукну я:
склалася його гуманістична «філософія «О, школа! О, книги!» серця». Він дуже вплинув на філософію
Дуб, біля якого любив відпочивати Пам’ятник Г. Сковороді. Хар-