Энциклопедия Моя Украина укр 2 (стр. 3 из 19)

у всіх її проявах здійснювала зв’язок між поколіннями, служила неперевершеним зразком і джерелом натхнення для професійного мистецтва.

На рубежі VIII—IX століть почало формуватися мистецтво Київської Русі. До наших днів збереглися мозаїки і фрески Софійського собору в Києві, орнаментальні прикраси «остромирова Євангелія».

Український народ створив самобутнє музичне мистецтво, корені якого сягають у далекі дохристиянські часи.

Пісня й танець, малюнок і розпис, різьблення і плетіння, ткацтво і кування, кераміка і вишивка з незапам’ятних часів увійшли в життя народу. Часом у найпростіших предметах побуту знаходили втілення ідеали краси та добра, прагнення до прекрасного, витонченого, довершеного.

Тому збереження і примноження традицій і культурної спадщини наших предків — завдання історичне, пов’язане із збереженням самобутності та кращих якостей українського народу.

Космічне завтра людства вже не за горами. Завдяки новітнім технологіям люди почали активне освоєння навколоземного простору. Тисячі супутників на орбітах забезпечують стійкий зв’язок, стежать за погодою, станом поверхні Землі, дають можливість кораблям і літакам надійно орієнтуватися і визначати своє місцерозташування.

Американці готуються до експедиції на Марс, у Росії успішно розвивається космічний туризм. Значних успіхів в освоєнні космосу досягла й Україна.

Сьогодні наша країна — п’ята серед найбільших космічних держав світу. Знамениті українські ракетиносії користуються великим попитом через їхню високу надійність, економічність та екологічну безпечність. І хоча вітчизняна космонавтика переживає не кращі часи, перспективи в неї величезні.

Не варто забувати, що Україна займається дослідженнями космосу винятково в мирних цілях. Створений ще за часів Радянського Союзу для військових потреб космічний центр у Євпаторії, здатний одночасно контролювати рух по орбітах 250 різних космічних апаратів, у наші дні може перетворитися на великий міжнародний центр космічних досліджень. Його обладнання модернізується, а вчені та інженери готові здійснювати найскладніші та найсучасніші наукові програми. Вони підтримують постійні зв’язки з провідними вченими всього світу. Звідси ведеться спостереження й за першим і поки що єдиним українським супутником «Січ1», чия назва недарма символізує історичний шлях, пройдений Україною від Січі Запорізької до «Січі» у космосі.

Ракетнокосмічна галузь України спеціалізується на серійному виробництві систем управління для космічних ракет: від систем стиковки станцій типу «Салют» і «Мир» до кораблів «Союз» і «Прогрес». об’єднання «Південний машинобудівний завод» у Дніпропетровську — один із найбільших у світі ракетних заводів.

Недарма багатьом саме так і уявляється шлях подальшого розвитку нашої країни — у з’єднанні вікових українських традицій і надсучасних технологій.

ЧАСТИНА II

НЕРОЗГАДАНА ТАЄМНИЦЯ УКРАЇНИ

Доля України та її народу сповнена загадок. І не тому, що нам не відомі якісь історичні факти,— про історію нашої країни написано багато, особливо за останні два десятиліття. Ми знаємо, які події відбувалися, знаємо точні дати й імена, але дотепер губимося в здогадках — чому?

Чому Україна, котра сторіччями не мала власної державності, а часом стояла на грані повної загибелі, повсякчас ставала центром подій, які відбувалися на Європейському континенті? Чому наша земля щоразу привертала до себе жадібні погляди завойовників і створювачів світових імперій? Чому Україна знов і знов відроджувалася, а не зникла, розчинившись серед інших племен, як це траплялося з безліччю інших народів? Чому після довгих заборон і гонінь не вичерпалося живе джерело національної культури й традицій? І звідки в українців знайшлися сили для того, щоб вступити на шлях відновлення і будівництва незалежної держави?

У відповідях на ці запитання й полягає справжня таємниця України та її національної своєрідності. І кожному належить розгадати її, зробивши власне відкриття своєї країни, її високої духовності, героїзму та мужності її народу, краси її природи, традицій і мови, джерел віри у майбутню велич України.

ЩеДРо оБДАРоВАНА ПРИРоДоЮ

«Накритий стіл»

Більша частина поверхні України являє собою хвилясту рівнину, що складається з окремих височин і низовин. Ця рівнина нагадує накритий стіл, кришка якого злегка нахилена з півночі на південь і до долини Дніпра.

З глибокої давнини люди селилися на цих багатих і родючих землях, зручних для ведення сільського господарства і помережаних ріками, які служили основними транспортними магістралями. Через Україну проходили найважливіші торговельні шляхи, тут здійснювалися культурні, політичні та релігійні контакти між найрізноманітнішими, не схожими одне на одного народами і цивілізаціями. однак така «відкритість» українських земель зіграла й негативну роль. З півночі, заходу та сходу не існувало ніяких природних перешкод, які могли б зупинити загарбників, котрі бажали прибрати до рук «накритий стіл».

Українці — спадкоємці традицій найдавнішої землеробської культури, що сягають у давнину аж до кам’яного століття. Споконвіку наш народ із глибокою повагою ставився до землі, звертаючись до неї як до матері й годувальниці. Наші предки клялися землею, землею бажали добра і так само землею проклинали своїх ворогів. До наших днів серед українців досить поширене стародавнє добре побажання: «Щоб ти ся мав, як свята земля!»

Сиві тумани Кіммерії

У середині першого тисячоліття до нашої ери давньогрецький поет Гомер, автор «іліади» та «одіссеї», описував давню Україну, відому йому під назвою кіммерія, як надзвичайно туманну область. це свідчить, що клімат України в ті часи був набагато більш вологим, ніж нині. але й у сучасній Україні густі тумани — зовсім не дивина. найчастіше їх можна спостерігати на донецькому кряжі. одного разу там було зафіксовано випадок, коли туманна завіса безперервно утримувалася протягом ста восьми

годин.

Вогонь з небес

Грози в Україні постійно трапляються навіть у зимові місяці. особливо небезпечні вони в степовій зоні: удари блискавок вражають усе, що хоч трохи піднімається над травою або чагарником. про грози в народі існує безліч повір’їв. вважається, наприклад, що під час грози святий ілля на вогненній колісниці вирушає в нещадну погоню за нечистою силою. відповідно до народних повір’їв, під час грози не можна ні співати, ні свистіти, не можна ховатися під деревами, особливо під дубом або вербою — у язичників-слов’ян вони вважалися помешканням лісових духів. вогонь, запалений блискавкою, згідно з традицією, слід гасити тільки козячим молоком.

Степ та й степ кругом...

Степова зона України здавна була відома своїми сухими, спекотнопосушливими вітрами — суховіями. особливо часті суховії в липнісерпні. Південноукраїнські степові вітри часто порівнюють з італійським пекучим вітром, що дме з берегів Африки,— сироко. Відомий український письменник олесь Гончар яскраво описав один з таких суховіївсироко у своєму романі «Таврія»: «Уже кілька днів свистів таврійський сироко; зблякнув степ, стемнів, пожух... Лопалася розпечена земля, лежала в таких тріщинах, що коні ламали ноги на ходу. Трава, вигораючи, згорталася й лягала на степ, збиваючись як повсть. Із цілинних земель гарячі вітри вже розносили по Таврії насіння тирси, найміцнішої трави із сімейства ковили. Здавалося, що з усієї степової рослинності тільки вона, тирса... зможе перенести люту спеку, вижити і продовжити себе в потомстві... Усе живе знемагало від немилосердної спеки».

Зона степів простирається на півдні та сході України. Розкіш дикого степового привілля майже повсюдно замінила краса оброблених і доглянутих українськими селянами сільськогосподарських угідь. Сучасний український степ практично цілком окультурений і розораний. Тепер там, де колихалися сріблясті хвилі ковили і бродили табуни напівдиких коней, вирощують озиму пшеницю, кукурудзу, соняшник, баштанні культури.

«Чорні бурі»

Господарська діяльність людини призвела до пошкодження верхнього шару ´рунту в степовій зоні, тому тут почасти трапляються пилові бурі. при цьому штормовий вітер переносить на великі відстані перетворений на порох верхній шар степового чорнозему — тому ці бурі й називають «чорними». іноді при цьому утворюються справжні смерчі, подібні до торнадо, які шаленіють у сільськогосподарських районах середнього Заходу сШа. так, 26 травня 1948 року над селами Білогорівка та Берестова донецької області промчав смерч, діаметр якого в основі складав близько 30 метрів. не враховуючи збитку, заподіяного будівлям у селах, смерч обрушився на пасажирський потяг, який трапився на його шляху, і скинув сім вагонів із полотна залізниці.