Энциклопедия Моя Украина укр 2 (стр. 5 из 19)

Чимало в українських надрах нафти й газу, бурого вугілля, торфу, цементної сировини, вогнетривких глин, сировини для виробництва харчової соди, будівельних матеріалів, йоду, а також мінеральних вод із цілющими властивостями.

Україна не тільки забезпечує себе, але й експортує залізо, марганець, титан, цирконій, уран, графіт, каолін, самородну сірку та ряд інших.

Територія нашої країни в геологічному відношенні ще далеко не повністю досліджена, ЩеДРо оБДАРоВАНА ПРИРоДоЮ 37 а значить існує вірогідність відкриття нових родовищ і запасів найцінніших мінералів і руд. Свідчення цього — нещодавнє відкриття в Україні великого родовища самородної міді, запаси якого оцінюються в 25 млн тонн.

38 ЧАСТИНА II НЕРОЗГАДАНА ТАЄМНИЦЯ УКРАЇНИ

Наш сучасник, відомий письменник Павло Загребельний одного разу дав влучне визначення традиційному українському суспільству та культурі — «солом’яноглиняна цивілізація».

І справді, світ традиційної України — це насамперед селянський світ, а традиційна культура українців — переважно аграрна, сільська культура. Причиною тому була безліч зовнішньополітичних обставин. Під владою Російської та АвстроУгорської імперій українці протягом сторіч були позбавлені власної державності. Міста України, центри її культурного життя, вже в ХХ столітті були піддані масовій русифікації.

Тим більш вражають дивовижна сила та живучість української традиції, надзвичайно досконалі форми культури й цивілізації, вироблені українським народом, загальний високий рівень його культури.

Славні імена філософа Григорія Сковороди, письменника Миколи Гоголя, поета Тараса Шевченка, письменника і мислителя Івана Франка, поетеси Лесі Українки, економіста Михайла ТуганБарановського, літератора і кінорежисера олександра Довженка, скульптора олександра Архипенка, хореографа Сержа Лифаря і багатьох, багатьох інших українських діячів культури золотими літерами вписані не тільки в історію України, але й у літопис європейської і світової культур.

Про унікальну життєву стійкість українського народу блискуче писав олесь Гончар: «Чудом завжди буде, як на роздертих між двома імперіями українських землях зпід режимів, озброєних багатовіковим досвідом гноблення, щоразу знов і знов проростав той... могутній дух народної творчої енергії, що, будучи, здавалося б, беззахисним, приреченим, усетаки не давав себе погубити, затоптати, більше того, зумів навіть у цих задушливих умовах створити величезні художні цінності в пісні, у різноманітному прикладному мистецтві, у шедеврах народного зодчества...»

Європейські традиції

української культури

Географічне положення України — на межі між Заходом і Сходом — неминуче ставило її в положення посередника в контактах між цими глибоко різними світами. Українська культура відчула на собі вплив як Заходу, так і Сходу, зумівши при цьому зберегти свою чарівну своєрідність. При цьому українці здавна віддавали перевагу Західній Європі, її цивілізаційним і культурним традиціям як найбільш відповідним їхнім насущним потребам і сподіванням.

Античність, ренесанс, реформація, бароко, класицизм, романтизм — усі ці найяскравіші надбання європейського духу знайшли оригінальне втілення в історії української культури.

За чудовими архітектурними пам’ятниками Києва, Львова, одеси, Харкова та інших українських міст можна реконструювати і простежити еволюцію стилів і смаків європейського містобудування.

Перша сторінка

«Апостола» Іван Федоров

(?—1583) — засновник книго

друкування в Росії Україні. Спільно з Петром Мстислав цем керував першою державною друкарнею у Москві, де вийшли друком «Апостол» (1564) і «Часопис» (1565). Через переслі

дування релігійних фанатиків

Іван Федоров змушений був тікати з Москви й до 1572 року працював у Заблудові (Білорусь). З 1572 по 1575 рік працював у Львові, де в 1574 році видав перші в Україні друковані книги «Апостол» і «Буквар». 1577—1582 роки провів на службі в К. ос трозького в острозі. В 1581 році видав також острозьку Біблію. окрім книгодрукування, Іван Федоров був відомий сучасникам і як видатний гарматний майстер — він винайшов багатоствольну мортиру. Слов’янський першодрукар Іван Федоров і львівське видання його «Апостола»

Традиційна Україна (починаючи з давньоруських часів і аж до ліквідації в XVIII ст. козацької автономії) відрізнялася досить високим рівнем правосвідомості. її розвинуті правові традиції втілені в таких відомих кодексах законів, як Російська Правда XI—XII століть, Литовський статут у трьох його редакціях (1529, 1566, 1588 роки), Магдебурзьке право (діяло на українських землях у XIV—XIX століттях), Конституція гетьмана Ф. орлика (1710).

Характеру українців притаманні властиві всім європейцям волелюбність і відраза до будьяких проявів тиранії та стадності, визнання недоторканності прав особи, захист її честі та гідності, відстоювання священного права своєї країни на волю та незалежність. Це основоположні культурні традиції, які український народ зумів зберегти та пронести через століття поневолення та лихоліть.

Львів. Успенська церква

Традиції містобудування

в Західній Україні збереглося чимало видатних поширюється стиль класицизму. Унікальними пам’ятпам’ятників архітектури, які втілили в собі кра- ками архітектури цього періоду є андріївська церква щі традиції європейського містобудування. львів в києві (архітектор Б. растреллі), собор різдва в коявляє собою справжній музей архітектури під від- зельці, комплекс церков почаївської лаври.

тях, пам’яткою ренесансу слугує львівська площа ських міст можна реконструювати та простежити

Українська хата

Традиційне українське житло — хату — недарма порівнюють із сонцем, навколо якого обертається весь світ національних традицій і звичаїв. її конструкція — справжній солом’яноглиняний шедевр, що досяг досконалості за багато століть.

Хата-мазанка. Східна Україна

Хата. Центральна Україна

Хата в граждах. Західна Україна Гуцульська хата. Карпати

Українська хата має свої неповторні особливості. На відміну від двосхилого даху російської хати, покрівля хатимазанки («дах») чотирисхила, як завжди робили ще наприкінці першого тисячоліття нашої ери в південних і західних слов’ян.

якщо в Росії солом’яні дахи хат крилися «внатруску», то українські хати завжди покривали «снопками», тобто міцно зв’язаними пучками соломи.

для зведення стін хати використовувалися найрізноманітніші. Це могли бути дерен, земля або глина, зміша

Звідки пішла вишиванка

Те, що ми сьогодні називаємо українським народним одягом, формувалося протягом багатьох століть і було пристосоване до особливостей українського клімату і потреб народу. Сільські жителі вдягалися дуже просто — вишита сорочка, штани та невигадливе взуття — личаки або постоли (плетені з лика підошви, закріплені на ногах мотузками), а в теплий період року більшість селян обходилася і без взуття. Знать і старшина вдягалася багатше, і в одязі вельможних людей виразно відчувалися іноземні запозичення.

Кожух, свита, жупан…

верхній одяг українців відрізнявся великою розмаїтістю. Жінки й чоловіки носили короткі і довгополі безрукавки, іноді вироблені з хутра. а в лемків була чуганя — зовсім незвичайний верхній одяг з наглухо

зашитими рукавами. носили її поверх одягу, а рукава служили... міст-

кими кишенями.

Свита — верхній сукняний одяг, звичайно коричневого або чорного кольору — змінювалася

залежно від регіону і майнового положення її власника. відрізнявся не тільки фасон, але й покрій свити. вона навіть могла мати каптур («ворок»). кунтуш і опанча були більш ошатними різновидами свити.

Поясним одягом українських чоловіків служили штани. Вважається, що цей вид одягу винайшли скіфи, котрі велику частину свого життя проводили в сідлі. З найдавніших часів слов’яни носили вузькі полотняні штани. Запорізькі козаки запозичили фасон своїх широчезних шароварів у тюркських народів. Жителі Прикарпаття носили штани з жовтого або білого домотканого сукна, а у високогірних райо нах Карпат і на Закарпатті шили також зимові штани з овчини хутром усередину.	Пояси були чи не найважливішим елементом чоловічого та жіночого одягу. Чоловіки зав’язували пояс спереду, а жінки — так, щоб кінці пояса і зав’язувалися, і висіли ззаду. Пояси були почасти плетені, а в карпатських українців — шкіряні або з цупкої матерії, дуже довгі, що дозволяли обгорнути талію кілька разів. Вважалося, що пояси чоловіків повинні бути одноколірними, а в жінок — строкатими. Найпоширеніші кольори поясів — червоний і зелений, причому чоловічі пояси найчас тіше були червоного кольору.
С. Васильківський. «Тип запорожця»

Знаменитий козацький жупан — явний родич кавказького бешмета. Жупан звичайно шили із сукна. Зимовим чоловічим і жіночим одягом служили шуби або кожухи, які іноді називали «зимогрії». кожухи шилися із семи-дев’яти овечих шкур. кожух носили довго — десять, а іноді й п’ятнадцять років, а потім покривали сукном і продовжували носити ще кілька років.