Энциклопедия Моя Украина укр 2 (стр. 6 из 19)

на негоду розрахований і кобеняк, що являв собою великий сукняний мішок із прорізом для очей і рота. У старовину кобеняк був найпоширенішим верхнім одягом. У суворі зими його надягали поверх кожуха.

Дівочий святковий одяг С. Васильківський.

(Західна Україна) «Хорунжий»

Краса по-українському

Стрижка «під макітру». Стрижка «оселедець» Стрижка «під ворота»

В. Тропінін. «Українець»

У XVII столітті чоловікиукраїнці почали стригтися «під макітру». Щоб стрижка виходила рівною і красивою, на голову тому, кого стригли, справді надягали макітру і навколо неї обстригали волосся. На Київщині й у гуцулів була також широко поширена стрижка «під ворота» («скобкою»).

Знаменитий козацький «оселедець» веде свій родовід від зачісок древніх тюркських воїнів, які голили голови, залишаючи недоторканим одне пишне пасмо на тімені.

Довге волосся, іноді заплетене в однудві коси, карпатські бойки носили аж до ХХ століття.

КУЛЬТУРА — ЖИВА І НеПоВТоРНА

найпоширеніше взуття українських селян — личаки і постоли. виготовлялися вони з лика лози, липи і в’яза. це взуття складалося з плетеної підошви і петель з боків ступні. на нозі личаки трималися за допомогою конопельної або личаної мотузки, протягненої крізь петлі. Чоботи на території України були відомі зі скіфських часів. виготовлялися вони із сап’яну — м’якої шкіри особливої вичинки.

Хто створив Всесвіт

Яйце в багатьох народів світу служить символом родючості і достатку. Але є в нього й інше значення — воно є свого роду моделлю Всесвіту, світової сфери з усім різноманітним життям, що його наповнює. яйце часто зображували на стародавніх малюнках ^{і вишивках.} Символіка яйця в язичницьких віруваннях

Напевно, вам доводилося бачити українські писанки — яскраво розфарбовані великодні яйця. орнаменти, якими вони покриті, ніколи не повторюють один одного і в той же час складаються з подібних деталей. Писанки протягом століть прикрашали житла українців, і не тільки тому, що самі по собі вони красиві. Цей простий на перший погляд декоративний виріб сповнений глибокого значення, і з’явилася писанка задовго до того, як слов’яни прийняли християнство і почали святкувати Великдень. Писанки були важливою частиною обрядової культури українського народу.

	Писанки були предметами культу і поклоніння. Українці використовували моделі Світового яй ця, Всесвіту в мініатюрі як обереги від лиха і хвороб. Недарма всі, хто за старих часів займалися писанкарством, вважалися знахарями і чаклунами. Рослинний орнамент писанок почасти символізує цілющу силу лікарських рослин, немовби передає її роз
Писанкарство — унікальне українське народне мистецтво, і з давніх часів ним займалися винятково жінки та дівчата. У давнину розпис на заготовку наносили також гусячими перами, прутиками, стеблинками сухої трави і навіть пальцями. У колірній гамі переважали чорний, червоний і жовтий. Кольори, в які фарбували яйця, мали своє значення. Червоний означав радість буття, жовтий — місяць і зорі, врожай, блакитний — здоров’я, зелений — оновлення природи, чорний з білим — шанування предків. Писанкарка за роботою	писаному яйцю.

Сучасні дослідники вважають, що писанка — це зображення Всесвіту по вертикалі, від підземних глибин до найвищих небес. Тому поверхня розпису яйця умовно поділяється на три частини. Це ж явище можна знайти у вишивці рушників і в орнаментах народних килимів. Нижня частина яйця (тупий кінчик), де знаходиться центр його ваги,— це підземний світ з його грізними стихіями. Середня частина символізує земну поверхню. Верхня, гостра частина — небеса. Так знову і знову під жіночими руками в кожній писанці виникає модель світу.

Характер — це доля

Відомий український філософ Дм. Чижевський вважав, що головними від мітними рисами українців є індивідуалізм та емоційність. Козацькі по хо ди і далекі чумацькі мандрівки, важка праця хліборобів на степових просторах сприяли самозаглибленню і розвиткові мрійливості («замріяності»). Безкрайні рівнини, заворожуюча тиша і посвист степового вітру створювали в українців філософський, глибоко релігійний настрій.

Помірний клімат, відсутність скелястих гір і непрохідних лісових нетрів — усе це формувало в українців характер помірний, обережний, скептичний («це діло треба добре розжувати») і недовірливий стосовно авторитетів, котрі вважають, що володіють абсолютною істиною.

Українці більш стримані та мовчазні, більше заглиблені в себе. Вони не схильні поспішно брататися з першим зустрічним, довго пам’ятають образи — у цьому вони схожі на народи Кавказу — і не заспокоюються, поки не помстяться за образу. У той же час, українцям властива релігійна і національна терпимість.

С. Васильківський. «Запорожець»

як і більшість європейських народів, українці за своєю природою — затяті індивідуалісти. У них помітно виражені типові для європейців любов до порядку, потяг до чистоти, охайності, акуратності в побуті. Українські жінки не тільки щотижня мили та прибирали свої хати, але й раз на два тижні заново білили їх — як усередині, так і ззовні.

Разом з тим, українці відрізняються гостинністю, життєрадісністю, артистизмом. Свідченням тому — їхнє іскрометне почуття гумору. На картинах мандрівного українського філософа Григорія Сковороди навіть Христос сміється — це просто немислимо в інших, більш стриманих національних і релігійних традиціях. Ф. Красицький. «Гість із Запоріжжя»

Традиційне українське суспільство здавна мало порівняно високий рівень самоорганізації. Причому українці схильні до створення насамперед малих співтовариств на принципах добровільного об’єднання — братерства, громади, чумацькі валки, кооперація тощо.

«Щоб жити люб’язно і дружно» сім’я — основа будьякого суспільства і держави. створення кожної молодої української родини починалося зі шлюбу (від слов’янського «слюб» — з’єднання по любові). скріплювався шлюб весільним обрядом. Характерним для української родини було шанування старших у роді. діти до батьків зверталися шанобливо — тільки на «ви».

І. Соколов. «Весілля»

Український хутір

Хутір — найпоширеніша форма традиційного селянського господарства в Україні — являв собою незалежне господарство, що складалося здебільшого з одного-двох дворів.