История Украины 10 класс Турченко профиль (стр. 4 из 11)
У Галичині зберігалося польське культурне, господарське і політичне домінування поляків, на Буковині – румунське і німецьке, у Закарпатті – угорське.
Існувала дилема: чи призведуть ці суперечності в умовах бурхливих модернізаційних змін ХХ ст. до гострих міжнаціональних конфліктів, чи різні етноси України знайдуть спільну мову і підтримають прагнення українців до самозбереження, вироблять разом з ними спільне бачення майбутнього України, погодяться визнати Україну своєю спільною Батьківщиною?
Поміркуйте
Чому питання про міжнаціональний мир в Україні мало для її майбутнього доленосне значення?
У широкому розумінні йшлося не лише про толерантне ставлення представників одного етносу до іншого. Життя підказувало етнічним українцям і представникам інших народів, які століттями жили поряд на території України, що заради спільного майбутнього необхідно йти шляхом взаємного зближення. Цьому сприяли традиції проживання на спільній території, спільне економічне життя, спільне історичне минуле. У перспективі все це зближення мало привести до формування в Україні модерної нації на поліетнічній (багатоетнічній) основі – української політичної нації. Ядром п олітичної нації, як правило, є етнос, який становить більшість.
Підсумки й узагальнення
Таким чином, на початку ХХ ст. перед населенням України стояло багато складних завдань. Найважливішим залишалося відновлення державної незалежності й територіальної цілісності, налагодження нормальних відносин між українцями і представниками інших етнічних спільнот України. Лише за умови вирішення цих історичних завдань відкривалися перспективи розв’язання всіх інших.Але здобуття Україною незалежності було можливе лише за умови істотного послаблення чи повного краху імперій, між якими вона була розділена, – Російської і Австро Угорської,- а також за сприятливої для неї міжнародної ситуації.
Перевірте себе
1. Які висновки щодо географії розселення українців і адміністративного статусу українських земель можна зробити, аналізуючи карту «Українські землі на початку XX ст.»?
2. Охарактеризуйте найважливіші завдання, які стояли перед українським народом на початку XX ст.
3. Чому і як відсутність незалежності й територіальної цілісності гальмувала розвиток України?
Тема 1
4. Які передумови відродження власної державності і національної цілісності склалися в Україні на початку XX ст.?
5. Що заважало відновленню української державності? Яким було співвідношення цих чинників?
6. Охарактеризуйте поняття «українська ідея», «ідея соборності».
7. Який зміст вкладається в поняття «модерна політична нація»?
Документи
1. З праці Є. Наконечного «Украдене ім’я»
Після скасування «Малоросійського генерал-губернаторства» (1854) термін «Малоросія» став потроху занепадати. Для Правобережної України російські бюрократи вигадали нову назву «Юго-Западный край». Подібно до того, як замість Литви й Білорусії було введено назву «Северо-Западный край», замість Польщі – «Привіслянський край», так і замість України з’явилася назва «ЮгоЗападный край», вживана, правда, тільки для означення Правобережної України.
У 1897 р. Микола ІІ велів не згадувати в офіційних документах про Царство Польське. Російські бюрократи віддавали перевагу таким найменуванням, як Привіслянський край, Тифліська і Кутаїська губернії – тобто лише назви географічні, жодних національних. Для Півдня України була вигадана назва «Новоросія»... Можна було писати про українську худобу, українську пшеницю, але вживати термін «український народ», «українська мова» заборонялося.
Офіційно дозволялося вживати образливий термін «малорос» у противагу до бундючного «великороса». «Цензура забороняє українцям називати свій народ своїм іменем, а велить усюди уживати “русский”, – а з великої протекції “южно-русский”, або “малорусский”» – так писав у статті «Не было, нет и быть не может!» ще в 1904 р. І. Кревецький.
Але техніка землеробства залишалася відсталою, ручна праця переважала, продук тивність була низькою, доходи більшості селян – незначними. Надбання модернізації – нові знаряддя праці, технології, освіта, книжки і газети – дуже повільно проникали в село. Абсолютна більшість сільських жителів були неписьменними. На початку ХХ ст. селянське господарство все ще залишалося значною мірою натуральним.
Згадайте Які характерні риси натурального господарства?
Це означало, що пересічний селянин рідко використовував промислову продукцію. У його будинку взимку ткали полотно, з якого шили одяг; він сам або на його замовлення сусід виготовляв необхідний дерев’яний реманент, у сільській кузні замовляв потрібні металеві товари. Селяни прагнули обходитися тим, що виробляли самі або виготовлялося в межах села. Будинки і господарські споруди часто будували без єдиного цвяха.Модернізація села стримувалася перш за все великим поміщицьким землеволодінням. У підросійській Україні, наприклад, на початку ХХ ст. у руках 32,5 тис. дворян було 10,9 млн десятин землі – у середньому по 334 десятини на маєток. У підавстрійській Східній Галичині кілька тисяч заможних поміщиків володіли майже половиною загальної земельної площі.
Велике землеволодіння мало наслідком селянське малоземелля. Мільйони селян України перебували на межі розорення або перетворювалися в безземельних. Селянські сім’ї були великими (5–7 чол.), і наявної землі (в середньому 7 десятин) для створення ефективного фермерського господарства не вистачало.
Маючи значні земельні площі, пересічному поміщику не обов’язково було займатися копіткою справою ринкової перебудови своїх маєтків: впроваджувати нову сільськогосподарську техніку і здобутки агрономічної науки, вивчати ринкову кон’юнктуру, турбуватися про збут готової продукції, вести бухгалтерський облік і робити все те, чого вимагав р инок. Такий шлях обирало небагато поміщиків. Більшість з них господарювала традиційно: обробка панських ланів відбувалася примітивним селянським реманентом, за що селянин одержував від поміщика частину зібраного врожаю. Нерідко він відпрацьовував у пана грошову чи продуктову (як правило, зерном) позику. За право випасати худобу на поміщицькому лузі, полювати в його лісі чи збирати там хмиз також доводилося відпрацьовувати.Крім великого поміщицького землеволодіння, гальмом розвитку сільського господарства була також селянська община. У тих регіонах, де вона залишалася, відбувалися постійні перерозподіли земель: селянська сім’я одержувала землю в одному кінці села, а під час чергового перерозподілу – в
Тема 1
іншому. Часто наділи складалися з декількох земельних ділянок, розміщених на значній відстані одна від одної. Економічного інтересу вкладати гроші в покращення агротехніки не було: через декілька років ця земля могла опинитися в інших руках.
2. Аграрне перенаселення і його наслідки
Додатковим чинником, який стримував модернізацію сільського господарства, було аграрне перенаселення.
У Наддніпрянській Україні в 1860–1910 рр. сільське населення зросло на 86 %. За цей же час площа селянських земель збільшилася лише на 32 %. Склався величезний надлишок дешевої робочої сили, який налічував мільйони чоловік. Особливо багато «зайвих» робочих рук було на Правобережній Україні та в густонаселених губерніях Лівобережжя. Вони готові були працювати за найменшу винагороду.Поміркуйте
Де могли знайти застосування «зайві» руки?
У пошуках джерел існування селяни мусили покидати рідні села. Основна їх маса вирушала на сільськогосподарські заробітки в Степову Україну, Бессарабію, на Дон, Кубань, Нижнє Поволжя. Восени, коли сезонні роботи закінчувалися і заробітчани поверталися додому, починали думати, як бути наступного року. Уряд не забороняв еміграцію українського селянства за Урал, до Сибіру, на Далекий Схід, і багато селян наважувалися на небезпечну подорож, сподіваю чись знайти далеко від батьківщини кращу долю. У 1896–1906 рр., після спорудження Транссибірської магістралі, на Схід п ереселилося близько 600 тис. осіб.
Аграрне перенаселення викликало також міграцію західноукраїнських селян. У 1909 р. в США мешкало вже 470 тис. українців. Багато селян їхало в Канаду, Бразилію й Аргентину. Поширеною була сезонна міграція селян і робітників. На сезонні роботи вирушали до Бессарабії, Південної України, Німеччини, Бельгії, Франції.
3. Модернізаційні процеси в сільському господарстві
Однак модернізаційні процеси все ж поширювалися й на сільське господарство України. Частина хліборобів зуміла пристосуватися до нових ринкових умов і досить успішно вела своє господарство, розширюючи його, скуповуючи землі поміщиків, що розорялися. Вони становили заможну частину сільської громади. Їхні господарства фермерського типу процвітали. Найбільшою і найвпливовішою ця група селян була в Степовій Україні. Саме в цих господарствах застосовувалася праця вільнонайманих робітників, упроваджувалася нова сільськогосподарська техніка, новинки агрономії, мінеральні й органічні добрива, забезпечувалося поступове нарощування валових зборів і середньої врожайності сільськогосподарських культур.