Економічний розвиток у ринкових умовах відбувається циклічно. Промислове піднесення змінюється спадом, який через більш чи менш тривалу депресію (застій) переходить у нову фазу зростання.

Наприкінці ХІХ ст. почалася світова економічна криза. Наддніпрянська Україна, яка в 60–90-х роках ХІХ ст. переживала період прискореної індустріалізації, наприкінці 90-х років ХІХ ст. відчула перші ознаки економічного спаду. Найбільш виразних форм криза набула в 1900–1903 рр. Вона охопила найрозвиненіші галузі промисловості України – металургійну і кам’яновугільну. Швидко знижувалися ціни на залізо, чавун, вугілля. Багато металургійних і гірничорудних підприємств припинило роботу. Криза охопила частково легку і харчову промисловість, у тому числі й цукрову, а в Західній Україні – нафтовидобувну.

Тема 1

Криза 1900–1903 рр. в українських губерніях Наддніпрянщини, порівняно з російською і загальносвітовою, була глибшою і тривалішою. Це пояснюється особливостями індустріалізації України.

Металургійна і кам’яновугільна промисловість Наддніпрянщини дуже залежала від державних замовлень, зокрема на метал для залізничного будівництва, яке в цей час скоротилося. Попит на продукцію цукрової промисловості також знизився.

Деяке пожвавлення в промисловості почалося під час російсько-японської війни 1904–1905 рр. Але воно не переросло в піднесення, бо зростання виробництва відбувалося лише в тих галузях промисловості, які безпосередньо задовольняли воєнні потреби. Господарство перебувало в стані депресії. Збідніння значної частини населення звузило внутрішній ринок. Складне економічне становище не заохочувало іноземних капіталістів до інвестицій.

3. Утворення монополістичних об’єднань

Світова криза супроводжувалася поглинанням слабших підприємств сильнішими, зменшенням чисельнос ті дрібних фабрик і заводів та збільшенням великих. Це явище було характерним для всіх країн і одержало назву «концентрація виробництва».

Великі підприємства, як правило, не належали одній особі. Це були акціонерні товариства. У таких об’єднаннях капітал поділявся на паї (акції), і власники паїв (акціонери) відповідали за справи акціонерного товариства та отримували частку прибутку відповідно до свого паю. Акціонерні товариства прискорювали процес концентрації виробництва і підготували появу монополій (у перекладі – «один продаю»).

Монополії почали створюватися Шахта «Капітальна» Катеринівського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

товариства. ^{1905 р.} великими промисловцями і банкірами з метою подолання господарських криз перевиробництва, що в умовах вільної конкуренції періодично повторювалися.

Найпоширенішою формою монополій у початковий період їх існування стали синдикати – угоди самостійн их у виробничому відношенні власників підприємств про спільний продаж продукції через утворюваний ними об’єднаний орган збуту.

В Україні одним з перших ще н априкінці ХІХ ст. виник цукровий синдикат. У 1902 р. засновано н айбільший у металургії синдикат «Продамет». Мета його – торгівля виробами заводів цього об’єднання.

УКРАЇНА В 1900–1913 рр.

У 1903 р. було засновано синдикати «Продаруд» (для продажу руди), «Продвагон» та ін. Дуже велику роль у розвитку монополістичного капіталу в промисловості України відіграв вугільний синдикат Донбасу «Продвугілля», на який припадало близько 75 % усього видобутку вугілля в Донбасі.

Поява монополій посилила вплив в економіці України іноземного капіталу. Керівні офіси основних монополістичних об’єднань, що діяли в Україні, розміщувалися поза її межами. Разом з тим іноземний капітал сприяв індустріальній модернізації України.

Підсумки й узагальнення

Порівняно з провідними країнами світу, народне господарство України на початку ХХ ст. перебувало на початковій стадії індустріальної модернізації. В промисловості була зайнята незначна частка населення. На становищі українського господарства початку XX ст. негативно позначилася світова економічна криза. Тут вона була глибшою і тривалішою.

Великі промисловці і банкіри, прагнучи подолати кризу, почали утворювати об’єднання підприємств (монополії). Найпоширенішою формою монополій у початковий період їхнього існування стали синдикати.

Поява монополій неоднозначно впливала на виробництво і соціальну ситуацію в суспільстві. З одного боку, монополії пом’якшували руйнівну дію промислових криз. З іншого – монополісти могли штучно підтри мувати дефіцит тих чи інших товарів і домагатися високих цін на свою продукцію, що негативно позначалося на життєвому рівні населення.

Перевірте себе

1. Охарактеризуйте галузеву структуру промисловості України на початку ХХ ст.

2. Розкрийте особливості промислового розвитку Західної України.

3. Дайте оцінку особливостям економічної кризи 1900–1903 рр. в Україні.

4. Що таке акціонерне товариство? Яку роль відіграли акціонерні товариства у виникненні монополій?

5. Які монополістичні об’єднання називаються синдикатами?

6. Як поява монополій вплинула на економічну та соціально-політичну ситуацію в країні?

Документи

Структура промислового виробництва України 1912 р.

Соціальна структура України на початку ХХ ст. характеризувалася переплетінням старого і нового: ще існували соціальні групи, які вийшли з аграрно-ремісничої епохи, – поміщики, селяни і ремісники, але вже набирали силу класи індустріального суспільства – буржуазія і робітники. В умовах модернізації збільшувався попит на людей, професійно зайнятих розумовою працею, – інтелігенцію.

Нові соціальні верстви суспільства – буржуазія, робітники та інтелігенція – формувалися з середовища поміщиків, селян та ремісників. Чинниками, які сприяли цьому, були: скасування кріпацтва; індустріалізація; урбанізація; поширення шкільництва, вищої освіти.

2. Формування робітничого класу

Велика модерна промисловість, яка будувалася за сприяння влади на кошти закордонних капіталістів, вимагала кваліфікованої робочої сили. Часто іноземні підприє мці разом з машинами і новітнім обладнанням привозили з-за кордону інженерів, майстрів і навіть робітників. Їм створювали пристойні умови праці, виплачували високу зарплату. Так було в Наддніпрянщині, так було і в Західній Україні, де на нафтопромислах працювало багато іноземних робітників – поляків, австрійців, німців та ін. Але лише іноземцями обійтися було неможливо. Шукали місцевих, які б мали схильність до роботи в промисловості і необхідні професійні навички.

Резерви для цього в Україні були величезні. Після ліквідації кріпосного права в селах України склався значний надлишок робочої сили, який називають аграрним перенаселенням. Мільйони «зайвих» селян мусили залишати рідні села й шукати нові засоби для існування.

Здавалося, що українські селяни вщент заповнять міста і робітничі селища, шахти Донецького та Криворізького басейнів, металургійні заводи Півдня та інші галузі промисловості, почнуть нове, робітниче життя або шукатиПо-перше, в селянському середовищі з пересторогою ставилися до роботи поза сільським господарством. Традиційна мораль (ментальність) українського селянина не схвалювала відхід від землеробства й сільського життя.

По-друге, робота на заводах і шахтах була надзвичайно важкою і малопривабливою для селянина. Початковий етап модернізації взагалі пов’язувався з величезними труднощами, і місцеве селянство добре про них знало: часті випадки травм і каліцтва на виробництві, незвичні для селян побутові умови, антисанітарія (життя в бараках і землянках і т. п.), хвороби, пияцтво й випадки розпусти в робітничому середовищі. Шахтарі Катеринославської губернії хворіли в 2–3 рази частіше, ніж селяни, які жили поруч. Щоб залучити місцевих селян до роботи в промисловості, їм необхідно було платити більше, ніж прийшлим. Ось чому перебірливі капіталісти місцевих селян на заводи й шахти без нагальної потреби не запрошували.

У той же час на Південь і Схід України, де на заводах, фабриках і шахтах відчувалася потреба в робочих руках, масово переселялися селяни з Центральної Росії. Суворіший клімат і малородючі землі робили малопривабливими сільськогосподарські заняття в рідних селах. Як правило, ці селяни здавна – інколи в декількох поколіннях – у вільний від сільськогосподарських занять час займалися різними промислами, а то й ходили на заробітки в сусідні міста. Російські селяни були менше прив’язані до землі, ніж українські, й охочіше набували нового соціального статусу – робітничого. Вищим у російських губерніях був і рівень освіченості населення – дітей у Росії вчили рідною мовою, що давало можливість швидше оволодівати грамотою. Все це створювало сприятливі передумови для успішної адаптації переселенців з Росії не лише у фабрично-заводта інших сферах.