История Украины 10 класс Турченко профиль (стр. 8 из 11)
4.
За рахунок яких соціальних і національних груп формувалася в Україні буржуазія?5. Розкрийте соціальні джерела і національний склад інтелігенції в Україні.
6. Чим був викликаний і в яких формах проявлявся робітничий і селянський рух в Україні на початку ХХ ст.?
Документи
Про традиціоналізм українського селянства
Погодитися на свідому заміну узвичаєного розуміння сутності праці, тобто радикально «розселянитися», відмовитися в одному-двох поколіннях від свого «віковічного ego», українське село не могло. Історія, по суті, не відвела часу для такої пертрубації. В епоху модерності абсолютна більшість хліборобів вступила «не підготовленою»...
Хліборобам доводилося жити в умовах обезземелення (скорочення наділів), інтенсивного згущення рільничого населення та багатьох інших незвичних і обтяжливих для них явищ. За спостереженням етнографів, українські «мужики» втрачали зв’язок із землею «з більшим болем у серці та боротьбою», ніж російські і білоруські. А втім, помилково було б думати, що майже патологічна за мірками модерності «віковічна прихильність» до землеробства заперечувала готовність діяти аномально прагматично. Траплялися ж випадки відмови від рільництва. Щоправда, здебільшого тоді, коли зникала остання можливість обробляти ґрунти або нічим сплачувати податки.
Присяжнюк Ю. Українське селянство Наддніпрянської
України: Соціоментальна історія другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – Черкаси, 2007. – С. 269, 294.
Тема 1
§7–8. ПЕРЕХІД ДО ПОЛІТИЧНОГО ЕТАПУ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ
Згадайте 1. Що вам відомо про суспільно-політичний рух у Наддніпрянщині у другій половині ХІХ ст.? 2. Які течії цього руху ви пам’ятаєте? 3. Назвіть відомих діячів українського визвольного руху другої половини ХІХ ст.
Творче завдання Під впливом яких факторів відбувалася політизація українського руху в Наддніпрянській Україні?
1. Від громад до політичних партій
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. український визвольний рух перей шов у третій етап – політичний. Період українофільських Громад, які обмежувалися переважно культурницькою діяльністю, поступово відход ив у минуле. На політичному етапі інтереси населення стали представляти політичні партії, які прагнули завоювати масову його підтримку, мобілізув ати своїх прихильників на досягн ення політ ичн их змін, найголовнішою з яких було отримання суверен ітету України.
Для наддніпрянських українців надихаючий вплив мав приклад З ахідної України, де політичні партії стали формуватися ще на початку 90-х років ХІХ ст. «Східняки» підтримували тісні зв’язки із західноу країнцями і добре знали процеси партійного будівництва в Західній Україні. Зокрема, Галичина на початку ХХ ст. залишалася «українським П’ємонт ом».
Згадайте Хто з діячів української культури брав участь у роботі «Братства тарасівців»?Яскравим проявом політизації українського руху в Наддніпрянській
Україні, сильним поштовхом до створення політичних партій була діяль-
УКРАЇНА В 1900–1913 рр.
ність «Братства тарасівців», про яке йшлося в підручнику для 9-го класу. Нагадаємо, що «Братство» сформувалося на початку 90-х років XIX ст. Після арешту ряду його членів у 1893 р. діяльність організації ослабла, але продовжувалася до кінця 90-х років.
«Братство тарасівців» було законспірованою організацією, яка еволюціонувала в напрямку до політичної партії. Домінуючою у «Братстві» була ідея незалежності України. Хоча «Братство» так і не стало згурто ваною організацією партійного типу, воно підштовхнуло українську і нтелігенцію до пошуку шляхів об’єднання в політичні партії європ ейського зразка, активізувало цей процес.
2. Зародження української соціал-демократії
Партії, що виникали на українському етнічному ґрунті, на перший план висували проблему національного визволення. Що ж до питання: який лад матиме майбутня українська держава, які соціально-економічні порядки в ній будуть панувати? – то й тут погляди окремих груп політиків розходилися. Кожна з них схилялася до однієї з суспільно-політичних течій, які формувалися в Україні і вже утвердилися в Західній Європі, – соціальної, ліберальної, консервативної. Ці течії в умовах України набували національного забарвлення.Соціалізм у Європі в 90-х роках ХІХ ст. переживав період піднесення. Швидке зростання робітничого класу та його страйкова активність сприяли поширенню ідеї К. Маркса про те, що створення досконалого суспільства (шляхом революції чи мирних реформ) і є історична місія пролетарів.
Західноєвропейський соціалізм став досить швидко проникати в Україну, витісняючи застарілі драгоманівські ідеї, прихильники яких орієнтувалися на селянство. Уже в 1893–1894 рр. в Києві існувала студентська соціаліс-
Тема 1
У свій час М. Драгоманов писав, що багато російських соціалістів « найс ерйознішим чином зрозуміли формулу “Пролетарі усіх країн, єднайтеся!” – у такому вигляді: “Пролетарі всіх країн, підвладних російській держ ав і, зросійщуйтесь!”». Реальним втіленням такої формули стала Російська соціалдемократична роб ітн ича партія (РСДРП), формування якої інтенсивно відбувалося в останні роки ХІХ ст. У цей процес були втягнуті жителі України, як українці, так і представники інших національностей. Україна, зокрема Київ, Катеринослав, Одеса, стали важливим центром формування РСДРП.Група Українська соціал-демократія (УСД) в цих умовах залиша лася організаційно й ідеологічно цілком самостійною. Вона чітко орієнтувалася на європейські джерела соціал-демократії, а не на їх російські тлумачення. Разом з тим УСД не наважилася на проголошення курсу України на самостійність. Її майбутнє організація бачила у федерації народів.
3. Загальна українська організація
Активність молодіжних соціалістичних гуртків підштовхувала до більш рішучих кроків зрілих громадівців. Перед керівниками старих Громад відкрилась перспектива залишитися «генералами без армії». У цих умовах в їх середовищі посилилася тенденція до тіснішого згуртування.
У вересні 1897 р. на з’їзді делегатів місцевих громад у Києві було вирішено створити українське об’єднання громад, яке одержало назву Загальна українська організація. Головним завданням організації оголошувалося об’єднання всіх українських сил для боротьби «за національні права українського народу в Росії». Ініціаторами створення цієї організації були В. Антонович і О. Кониський, у свій час активні українофіли, які займалися просвітництвом і остерігалися політики. Тепер вони прийшли до висновку про необхідність згуртування національних сил і розгортання активніших форм боротьби за інтереси українців. Прискоренню виникнення Загальної української організації сприяла фінансова допомога відомого українського підприємця-мецената В. Симиренка.
Поміркуйте
Представники яких течій суспільно-політичного руху працювали в Загальній українській організації?
До організації входили, головним чином, представники української інтелігенції, зокрема композитор М. Лисенко, історик В. Антон ович, літературознавець П. Житецький, лікар О. Черняхівський, драматург М. Старицький, поет М. Кононенко. Разом з тим, серед членів Загальної української організації траплялися й поміщики, земські діячі, кооператори, підприємці. До Загальної української організації входили і соціалісти, і представники ліберальної і консервативної течій національного руху, і ті, хто в ідстоював ідею автономії України у складі з агальноросійської федеративної держави, і ті, хто стояв на платформі самостійності України Володимир Антонович (колишні тарасівці).УКРАЇНА В 1900–1913 рр.
4. Російський, польський і єврейський суспільно-політичний рухи в Україні
Як і раніше, на зламі ХІХ–ХХ ст. українські губернії залишалися ареною діяльності російських громадських і політичних об’єднань, керівники яких вважали Україну невід’ємною частиною Росії. Відповідно до цього переконання вони прагнули формувати свої об’єднання таким чином, щоб місцеві осередки в Україні були у складі єдиних загальноросійських централізованих політичних організацій.Поміркуйте
Які національні меншини мали можливість створити в Україні свої партії?
Зокрема, незадоволені самодержавним режимом, деякі представники російської буржуазії, поміщиків та інтелігенції мріяли про ліберальне р еформування Росії, перетворення імперії на конституційну монархію. Російські ліберали прагнули знайти й знаходили прихильників в Україні. До 1905 р. своєї партії вони не мали. У Росії існувала заборона на політичні партії, яку ліберали боялися порушити.
Наприкінці ХІХ ст. розгорнули діяльність російські соціал-демократи. У 1898 р. була створена підпільна Російська соціал-демократична робітнича п артія (РСДРП). У 1903 р. російські соціал-демократи розкололися на помірковану (меншовики) і ліворадикальну (більшовики) течії. Меншовики орієнтувалися на парламентську боротьбу, реформи, демократичні свободи. Більшовики на чолі з В. Леніном прагнули соціалістичної революції і встановлення диктатури. І більшовики, і меншовики намагалися закріпитися в Україні.