В залежності від того, хто саме звертається до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, а також особливостей юридичного статусу боржника Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлюються певні особливості регулювання питань наявності чи відсутності матеріальних підстав порушення провадження у справі.
За заявою кредитора справа про банкрутство порушується господарським судом за наявності підстав, передбачених статтею 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Виходячи з системного аналізу норм Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у вирішенні питання про наявність підстав для порушення провадження у справах про банкрутство за заявою кредитора, господарські суди поряд зі статтею 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мають враховувати й положення преамбули та статті 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якими визначено такі поняття як "неплатоспроможність", "боржник" та "кредитор".У вирішенні питання про наявність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство господарські суди мають брати до уваги вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями, у тому числі щодо виплати заробітної плати, а також зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). При цьому такі вимоги мають бути:
- грошовими, тобто стосуватися стягнення з боржника грошових коштів, а не витребування майна;
- безспірними;
- не задоволеними боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку;
- сукупно складати не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати.
Оскільки Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не ставить право кредитора на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у залежність від причин неплатоспроможності боржника, кредитор може реалізувати належне йому право й у тому випадку, коли його безспірні вимоги не задовольняються боржником, який має за даними балансової звітності майнові активи, достатні, щоб задовольнити вимоги усіх кредиторів.
У вирішенні питання про визначення розміру вимог за грошовими зобов'язаннями господарські суди мають враховувати, що частина 7 статті 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначає грошове зобов'язання як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Неустойка (штраф, пеня), зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі, не враховуються господарськими судами у складі грошових зобов'язань при вирішенні питання про наявність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство.
Проте після порушення провадження у справі про банкрутство згідно з частиною 2 статті 14 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитори з вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, мають право подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника.
Кредитори з вимогами щодо сплати неустойки (штрафів, пені) за грошовими зобов'язаннями, виходячи зі змісту частини 1 статті 14 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», також вправі пред'явити свої вимоги до боржника у передбаченому Законом порядку.
Згідно частини 2 статті 15 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначені вимоги вносяться до реєстру вимог кредиторів окремо та задовольняються у шосту чергу.
У вирішенні питання про склад вимог за заробітною платою господарські суди мають враховувати, що Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» це питання не врегульоване, проте згідно статті 4 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» провадження у справах про банкрутство регулюється Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ГПК України, іншими законодавчими актами.
Так, згідно із Законом України "Про оплату праці" заробітною платою вважається винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата складається з:
основної заробітної плати - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
додаткової заробітної плати - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
інших заохочувальних та компенсаційних витрат - виплат у формі винагород за підсумками роботи за рік, премій за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. [3, ст 1, 2.]
Отже, склад вимог за заробітною платою у справі про банкрутство має визначатися відповідно до положень Закону України "Про оплату праці".
Закон не зазначає, які зобов'язання належить вважати податком і збором (обов'язковим платежем) і які саме суми мають враховуватися господарським судом при порушенні провадження у справі про банкрутство за такими вимогами.
Господарські суди не можуть застосовувати положення статті 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо визначення терміну "грошове зобов'язання" до зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), оскільки у частині 2 статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом .[7, част. 2, ст. 1]
Частиною другою статті 2 Закону України "Про систему оподаткування" визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. [4, част. 2, ст. 2]
Цей Закон, як зазначено в його преамбулі, визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі. Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають. [4, ст. 1]
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про систему оподаткування" в Україні справляються загальнодержавні і місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).
Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України "Про систему оподаткування", сплаті не підлягають. З огляду на наведене закон не відносить суми неустойки (штрафів, пені) і фінансових санкцій тощо, що стягуються до бюджетів за порушення податкового законодавства, до категорії податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з положеннями Закону України "Про державну податкову службу в Україні" пеня, штраф, інші фінансові санкції є публічно-правовими санкціями, які застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства.
Таким чином, у вирішенні питання про склад вимог за податками і зборами (обов'язковими платежами) при порушенні справ про банкрутство суди мають виходити з того, що суми пені, штрафів та інших штрафних чи фінансових санкцій враховуються окремо.
Проте кредитори з вимогами щодо пені, штрафів, інших фінансових санкції, які є публічно-правовими санкціями, що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, згідно з частиною 1 статті 14 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вправі подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника.
Розмір штрафів і пені відповідно до частини другої статті 15 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» має бути включений до реєстру вимог окремо та задовольнятися у шосту чергу відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої статтею 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».