У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відмерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відмерлою, переходить у власність територіальної громади, яка у разі подання вимог кредиторами до спадкодавця зобов’язана задовольнити їх[20;39].
ВИСНОВОК
Процес переходу майна до спадкоємців за законом або за заповітом вважається реалізацією спадкових прав.
Необхідною умовою здійснення спадкоємцями своїх прав є чітке законодавче регулювання процедури їх реалізації. Реалізація спадкових прав охоплює кілька етапів: а) відкриття спадщини; б) прийняття спадщини; в) поділ спадщини; г) оформлення свідоцтва про право на спадщину;
а) щодо відкриття спадщини, то юридичними фактами або підставами, що призводять до відкриття спадщини, є смерть фізичної особи або оголошення її померлою (ч.1 ст.1220 ЦК України). Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим – день набуття законної сили рішенням суду про оголошення його померлим. Факт відкриття спадщини і час смерті підтверджується свідоцтвом органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) про смерть спадкодавця. Місце відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, за відсутності нерухомого майна – місце знаходження основної частини рухомого майна (ст.1221 ЦК України). Отже, спадщина - цемайно, яке переходить у порядку спадкування. Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно. До майнових прав, що входять у спадщину, належить не тільки право власності на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкоємцем договорів;
б) прийняття спадщини є правочином, тобто актом, що здійснюється у певній формі. Існує два способи прийняття спадщини: 1) шляхом спільного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем; 2) шляхом подання заяви про прийняття спадщини. Спадщина має бути прийнята не лише встановленим способом, але й у встановлений строк. Загальний строк складає шість місяців і починає вираховуватись з часу відкриття спадщини. Винятки стосуються строків для прийняття спадщини спадкоємцями, у яких право на спадкування залежить від прийняття чи неприйняття спадщини іншими спадкоємцями. Спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, вважається таким, що спадщину не прийняв і правонаступником спадкодавця не є. Проте ЦК України передбачає дві підстави, коли спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може в подальшому отримати частку, що йому належить: 1) за письмовою згодою усіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину; 2) за судовим рішенням, прийнятим на підставі позову такого спадкоємця;
в)поділ спадщини здійснюється після прийняття спадщини спадкоємцями, тому учасниками правочину про поділ можуть бути лише спадкоємці, які прийняли спадщину. Поділ спадщини є не обов’язковим (факультативним) етапом розвитку спадкових правовідносин.. За загальним правилом, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець сам не розподілив спадщину між ними;
г) право на спадщину має бути оформлено в порядку, встановленому законом. Свідоцтво про право на спадщину є правовстановлюючим документом і на його основі здійснюється державна реєстрація нерухомого майна. Право на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України).Для оформлення свідоцтва про право на спадщину нотаріусом перевіряються юридичні факти, які є підставою спадкування у осіб, що подали заяву про його одержання.
Зробивши аналіз всієї наукової роботи, автор відмітив два проблемних питання, які на його думку потребують особливої уваги й відповідно законодавчого вирішення.
Як відомо спадкування за правом представлення є одним із різновидом спадкування за законом, а саме за правом представлення розуміється такий порядок спадкування, коли одна особа у випадку смерті іншої, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини нібито заступає її місце спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини.
Проте слід зазначити, що дане визначення є умовним, оскільки особу, яку «представляють», померла до відкриття спадщини. І на основі викладеного постає таке проблемне питання, як спадкування за правом представлення дає можливість більш далеким родичам спадкодавця зайняти спорожніле місце серед спадкоємців першої, другоїабо третьої черги. Таким чином це безкінечний процес спадкування. Проте на думку автора цей процес можливо обмежити, установивши законодавчо ліміт спадкування черги, наприклад не більш, як однієї черги за правом представлення.
Також слід зосередити увагу на такому проблемному питанні, як поділ спадщини між спадкоємцями, адже за загальним правилом, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець сам не розподілив спадщину між ними. Але існує інша, спеціальна, норма, яка дещо відкориговує зазначене правило – ст. 1267 ЦК України. В ній вказується, що спадкоємці мають право відступити від рівності часток на свій розсуд.
Проте, закон не зазначає тих меж, до яких спадкоємці за законом можуть відступити від розміру спадкових часток. І відповідно до цього автор виділив позитивну й негативну сторону цього питання.
Отже, ця норма сама по собі нібито є досить позитивною, адже дозволяє спадкоємцям виявляти ініціативу при укладанні договору про поділ, що повною мірою узгоджується з принципом свободи договору як основної засади цивільного права і законодавства. Водночас ця норма може бути використана одним із спадкоємців як елемент тиску на інших (особливо на престарілих, осіб з фізичними вадами та інших осіб, які не можуть повною мірою захищати свої права). Тому варто було б встановити ту межу, понад яку спадкоємці не мають права поділяти спадщину на свій розсуд
Список використаних джерел
Нормативна база
1. Закон України «Про державні нагороди України», №1721 від 16.03.2000 р.//Відомості Верховної Ради – 1993-№21 – ст.9;
2. Закон України «Про реєстрацію актів громадського стану» №2046 вiд 18.10.2000 р.//Відомості Верховної Ради – 1993 - №3 – ст. 17;
3. Інструкція «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» №39 від 02.09.1993 р.; //Відомості Верховної Ради – 1993 - №3- ст.187
4. Правила реєстрації актів громадського стану в Україні №2046-І від 18.10.2000 р.//Відомості Верховної Ради – 1993- №7- ст21;
5. Цивільний кодекс України за станом на 09.02.2010 р./Верховна Рада України. – Офіц. вид. – С. : ФОП Соколик Б.В., 2010. – 324 с.;
6. Сімейний Кодекс України: за станом на 01 жовтня 2010 р. /Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. Вид-во, 2010. – с. 307.(Бібліотека Офіційних видань).;
Основна література:
7. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2-х томах/За відп. Ред. О.В. Дзері, Н.С. Кузнецової, Т.2. – К.: Юрінком Інтер, 2005 – с. 608;
8. Ветрова Н. Спадкування за заповітом»// Закон і бізнес – 2005.№ 13 – с.75;
9. Гелич А. «Про поняття склад спадщини за ЦК України»// Підприємство господарство і право; - 2010. №2 – с. 102;
10. Дідух Г. «Загальні положення про спадкування»// Праця і зарплата; - 2010. №29. – с. 93;
11. Достдар Р. «Принципи спадкового права»// Підприємство господарства і права; - 2008.№112. – с. 75;
12. Євтушенко І. «Реалізація права на спадщину»// Юридичний журнал – 2008. - №9 – с. 65;
13. Зубович І. «Особливість посвідчення спадкового договору»// Праця і зарплата – 2010 №35- с.76;
14. Заїка Ю. «Здійснення права на спадкування»// Підприємство господарство і право - 2004 №8 – с.49;
15. Кравець А. «Оформлення права на спадщину»// Урядовий кур’єр. – 2007.№170 – с.45;
16. Ільнецький Ю. «Спадкування за законом»//Урядовий кур’єр.- 2008 №.111 – с. 58;
17. Майданик Р. «Поняття і правова природа договору за цивільним законодавством»// Біл. Мінюста України – 2008 - №6 – с.56;
18. Нелін О. «Теоретичні основи спадкування»// Підприємство господарства і права України – 2008 № 5 – с.34;
19. Павлова Л. «Спадкування за новим Цивільним кодексом України»// Урядовий кур’єр – 2005№177 – с.54;
20. Панченко М.І. Спадкове право України/ - К.: Знання, 2010. – 76;
21. Харітонов О., Цивільне право України: Підручнк. – К.: Істина. 2003. – с.324;
22. Чуйкова В.Правова характеристика спадкового договору»// Підприємство господарство і право – 2005.№4 – с. 43