Зміст
Вступ
1. Поняття договору фінансового лізингу
2. Права та обов'язки сторін згідно Конвенції УНІДРУА
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Міжнародне економічне співробітництво в сучасних умовах є великим стимулом розвитку світової економіки. Зовнішня торгівля всіх країн збільшується значно скоріше на відміну їх сукупного національного продукту. Зараз неможливо уявити країну, народне господарство якої розвивалось би без її участі в світовому господарчому обміні; від ступеню інтеграції економіки в міжнародний розподіл праці залежить рівень промислового та сільськогосподарського виробництва. Активізація зовнішньоекономічних зв'язків стала однією з головних вимог функціонування економічного комплексу країн на сучасному етапі - із залученням найновіших досягнень науки і техніки, здатних забезпечити інтенсивний розвиток промислового та сільськогосподарського виробництва.
У розвитку економічних зв'язків та співробітництва українських підприємців із зарубіжними партнерами важливу роль відіграє міжнародний фінансовий лізинг.
Проблеми міжнародних відносин неодноразово підкреслювалася в працях багатьох вітчизняних дослідників, а зокрема Багрова І.В., Гетьман О.О., Власюк В.Є., Кириченко М. та ін.
Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу прав та обов'язків сторін по Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг».
Для досягнення цієї мети першочергове значення має чітке визначення й реалізація таких завдань:
- дати загальну характеристику договору лізингу;
- вивчення правової конструкції договору фінансового лізингу за допомогою аналізу основних підходів і уявлень про фінансовий лізинг;
- проаналізувати права та обов'язки між сторонами у відповідності до Конвенції;
1. Поняття договору фінансового лізингу
Здійснення фінансового лізингу підприємцями можливо за наявності сумісних кореспондуючих зобов'язань. Такі зобов'язання можуть виникнути тільки з договору фінансового лізингу, який є юридичним фактом для виникнення лізингових правовідносин.
Тому, основою в лізингових правовідносинах є саме договір фінансового лізингу, який встановлює, змінює або припиняє права і обов'язки сторін, що беруть участь в лізинговій операції.
Згідно статті 806 ч.1 ЦКУ за договором фінансового (прямого) лізингу одна сторона (лізингодавець) зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та на визначений строк за встановлену плату. Аналогічне визначення містить ЗУ «Про фінансовий лізинг» , але в Законі містяться деякі уточнення. Наприклад, нормативний акт чітко визначає, що строк, на який лізингодавець передає у користування річ, має бути не менш, як один рік., а «встановлену плату» визначає лізинговими платежами. В свою чергу вносить уточнення і Конвенція УНІДРУА Про міжнародний фінансовий лізинг. Вона визначає, що користувач визначає обладнання та обирає постачальника, не покладаючись при цьому на досвід і судження лізингодавця.
В юридичній літературі обґрунтовуються різні погляди щодо правової природи договору лізингу. Найбільш поширена – договір лізингу є різновидом майнового найму, але оскільки ним опосередковується підприємницька діяльність з передачі майна в користування, він близький до оренди. Включаючи до уваги вимоги частини другої ст.. 806 ЦКУ и частини першої ст. 2 Закону про фінлізинг, до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду ), купівлю-продаж, поставку, що встановлені ЦКУ, але враховуючи вимоги самого Закону про фінлізинг.
Згідно статті 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. У доповнення до цього договір обов’язково повинен бути підписаний представниками, а коли договір укладається юридичними особами, скріплений печаткою. В залежності від того, яке майно передається договір може підлягати нотаріальному посвідченню ( ч.2 ст 792 ЦК) та державній реєстрації ( ст..794 ЦК ).
Згідно частини 1 ст. 638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. ЗУ «Про фінансовий лізинг» визначає такі істотні умови:
- предмет лізингу;
- строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);
- розмір лізингових платежів;
- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди [2].
Зокрема, на відміну від старої редакції Закону про лізинг, умови переоцінки вартості об’єкта лізингу згідно із законодавством України; повернення об’єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; страхування об’єкта лізингу; експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об’єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; повернення об’єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору; надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача є істотними умовами угоди тільки у разі якщо це прямо встановлено законодавством або визначено сторонами.
Договір фінансового лізингу розглядається Цивільним кодексом як окремий вид договірних орендних зобов'язань. Але в юридичній літературі можна зустріти іншу точку зору, згідно якої договір лізингу це самостійний тип договірних зобов'язань, у тому числі і від договору оренди. Для того, щоб зрозуміти, що ж таке договір фінансового лізингу треба визначити його правову природу. Для цього, виділимо характерні особливості договору лізингу. В. В. Витрянский виділяє шість таких особливостей [7, с.300]:
По-перше, на відміну від звичайного договору оренди (найму) в користування орендаря (лізингоодержувача) передається предмет, спеціально придбаний лізинговою фірмою для лізингоодержувача на його прохання.
По-друге, договір лізингу, як правило, укладається на певний термін, встановлений договором. Цей термін є тривалим і охоплює нерідко весь період ефективної служби устаткування, переданого в лізинг, тобто наближається до розрахункового терміну його повної амортизації.
По-третє, загальна сума лізингових платежів за користування орендованим устаткуванням включає його вартість з урахуванням амортизації, відсотки за користування позикою (якщо був кредит), оплату послуг лізингодавця. Таким чином, об'єм лізингових платежів повинний перевищувати купівельну ціну устаткування, а різниця складає прибуток лізингодавця.
В четверте, після закінчення терміну дії договору лізингу лізингоодержувачу зазвичай надається право придбати предмет лізингу у власність за його залишковою вартістю.
По-п'яте, для лізингового договору характерний особливий, відмінний від договору оренди, розподіл прав і обов'язків між його сторонами, основний сенс якого полягає в звільненні лізингодовця від більшості обов'язків, властивих орендодавцеві, що підкреслює переважно фінансовий характер його зобов'язань.
По-шосте, лізингоодержувач наділяється певними правами і обов'язками відносно продавця майна за зобов'язанням купівлі-продажу, не дивлячись на те, що одержувачем за даним договором є лізингодавець.
Не дивлячись на всі особливості лізингового договору, відносини між лізингодавцем і лізингоодержувачем по користуванню предметом лізингу є все-таки виключно орендними.
Проте, разом з тим договору лізингу властиві певні характерні особливості, що виділяють його в окремий вид договору оренди.
Виходячи з визначення договору лізингу, можна зробити висновок, що його учасниками є: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець майна. А в ст. 4 Закони «Про фінансовий лізинг» всі ці три особи названо суб'єктами лізингу. Тому в юридичній літературі, присвяченій лізингу, можна зустріти точку зору, що договір лізингу це багатостороння угода. Укладання трьохстороннього договору часто зустрічається на практиці. З точки зору ж законодавства і доктрини договір фінансового лізингу це двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем, для виконання якої обов’язково укладається договір купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем.
Характеризуючи договір фінансової лізингу в цілому, узагальнюючи вищесказане, відзначимо, що він є:
- підприємницьким (його укладають, перш за все, з метою отримання прибутку; основна мета лізингодавця – інвестування коштів(і як наслідок отримання прибутку);
- консенсуальним;
- двосторонній;
- взаємним;
- оплатним;
- остаточним;
- майновим[6, с. 168-169];
Зараз лізингові відносини в Україні регулює цілий ряд законодавчих та нормативних документів, основними серед яких є Господарський Кодекс України ( ст. 292 ) та Цивільний Кодекс України ( параграф 6 гл. 58 ). І в ГКУ, і в ЦКУ закріплені норми, що пояснюють суть лізинга, однак вони дещо відрізняються одна від одної. ГКУ ( ч.1 ст. 292 ) визначає лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність ( господарське відання ) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника ( продавця ) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів[8, с. 67-74].
В ЦКУ, на відміну від ГКУ не наводиться як таке визначення лізинга, що пояснює його суть. Цю роль “виконує” ч.1 ст.806, у відповідності до котрої за договором лізингу одна сторона ( лізингодавець ) передає або зобов’язується передати другій стороні ( лізингоодержувачеві ) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем ( прямий лізинг ), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця ( постачальника ) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов ( непрямий лізинг ), на певний строк і за встановлену плату ( лізингові платежі ).