История Украины 10 класс Гупан стандарт, академ (стр. 3 из 10)

Як у Наддніпрянщині, так і на західноукраїнських землях панування напівфеодальних форм господарювання та обезземелювання більшості селянства створювали додаткову дешеву робочу силу, яка не знаходила попиту. Наслідком цього була еміграція сільського населення на Кавказ, Далекий Схід, до Сибіру, а також до США, Канади, Бразилії, Аргентини та інших країн.

×èòàéìîВизначтеголовніявищатапроцесиполітичногожиттяівизвольногоруху äëÿ ðîçóì³ííÿв українських землях у 1900–1914 рр.

На початку ХХ ст. зростає політизація українського суспільства,

виникають численні політичні партії та громадські організації й рухи, висуваючи різноманітні цілі: від культурно-національної та політичної автономії до незалежності України.

Для більшості партій та організацій гаслом була боротьба за демократичні свободи, деякі намагались поєднати національно-демократичні погляди з ідеями марксизму.

Автономія (від грец. _auto — сам і _uomo — закон) — право самостійного здійснення державної влади чи управління, надане якійсь частині держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом або конституцією. Культурно-національна автономія — надання етнічній спільноті, що становить меншість у державі, певної самостійності в питаннях організації освіти, інформаційних форм культурного життя (право створення національних шкіл, бібліотек, театрів тощо), реалізується через такі організаційні форми, як національні культурні центри, громадські ради, асоціації, земляцтва.

Розстріл мирної демонстрації у Петербурзі на початку 1905 р. започаткував буржуазно-демократичну революцію, що охопила Російську імперію. Наддніпрянська Україна відразу долучилася до цих подій. Проте, поряд із загальноросійськими гаслами: ліквідація самодержавства, поміщицького землеволодіння, викупних платежів, встановлення демократичних свобод, восьмигодинного робочого дня, — українське населення намагалось розв’язати національне питання. Його вимогами були: скасування будь-яких національних привілеїв і встановлення рівноправності всіх народів, вільного розвитку української мови й культури. Ці вимоги були значною мірою реалізовані під час революції. Активно працювали над проектами надання Україні автономії українські депутати створеного під час революції представницького органу — Державної Думи Росії.

Проте влітку 1907 р. революція зазнала поразки. Розпочалися політичні репресії. Численні партії, які діяли в Україні в період революції 1905–1907рр., після її поразки занепали або опинились у підпіллі. Були заборонені «Просвіти», український друк, українська мова як мова навчання, вживання слів «Україна», «український народ», а 1914 р. — навіть святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

Нове піднесення визвольного руху було зупинено війною.

3. Україна в Першій світовій війні та під час революції

×èòàéìîЯким було становище українських земель в умовах äëÿ ðîçóì³ííÿПершої світової війни?

Наприкінці ХІХ ст. — на початку ХХ ст. у світі формуються два

військово-політичні блоки: Троїстий союз та Антанта. Після серії локальних збройних конфліктів 38 держав втягуються у Першу світову війну, в якій загинуло 10 млн осіб, а понад 20 млн було скалічено. Війна призвела до розпаду таких великих держав, як Австро-Угорщина та Росія. На карті Європи з’явилися нові незалежні країни.

Не обминули ці процеси й Україну, яка під час Першої світової війни стала осереддям геополітичних інтересів трьох держав (Німеччини, Австро-Угорщини, Росії) і театром воєнних дій. Тягар війни гостро відчув на собі український народ, що за відсутності власної держави, яка захищала б його конкретні інтереси, опинився у двох протиборчих таборах. Близько 3,5 млн українців у російській армії та 250–300 тис. в австрійському війську боролися і гинули за чужі для них інтереси. Але найгіршим було те, що сини одного й того ж народу, переділеного двома державами, змушені були вбивати один одного.

Значна частина території України опинилась у прифронтовій зоні, а в Галичині, Буковині, Закарпатті, на Поділлі точилися запеклі бої.

Війна справила руйнівний вплив на економіку воюючих країн, які опинилися на межі виснаження. Найтяжчих втрат зазнала Російська імперія, а відповідно й українські землі в її складі. Припинилася зовнішня торгівля, завмерли величезні чорноморські порти. Війна відірвала від продуктивної праці мільйони українських селян і робітників. Заводи і фабрики виконували дедалі більше військових замовлень і скорочували виробництво предметів широкого вжитку. Жорстока війна та її наслідки спричинили гостре невдоволення серед багатьох верств українського народу, зростання революційного визвольного руху. Наприкінці 1916 — на початку 1917 рр. назріла глибока економічна та політична криза. Український народ, витримавши на початку XX ст. чималі випробування, швидко наближався до нових соціальних потрясінь.

Умови війни привели не до згортання українського національно-визвольного руху, а, навпаки, до його зміцнення й піднесення. Як писав Михайло Грушевський, «…На загальнім тлі всеросійської реакції й спаду революційної хвилі, в порівнянні з пониженнєм громадянської енергії, яке давало себе знати в сих роках в громадянстві російськім, український рух з його неослабною волею до розвитку і боротьби ставав явищем все більше яскравим і політичним».

×èòàéìîЯкібулинайбільшважливіподії,щовизначилиперіодиУкраїнськоїреволюäëÿ ðîçóì³ííÿції 1917–1921 рр.?

Аналізуючи ситуацію в Україні на початку 1917 р., вчені-істори-

ки справедливо стверджують, що Українська революція 1917–1921рр. була закономірним результатом розвитку визвольного руху в Україні і зумовлена як складним становищем населення в українських землях, що загострилось із війною, так і загальною кризою політичних систем у Російській імперії та Австро-Угорській монархії.

У лютому 1917 р. у результаті перемоги буржуазно-демократичної революції в Російській імперії було повалено самодержавство. Вже перші повідомлення про демократичні зміни викликали і в українському суспільстві прагнення якнайшвидше наблизити розв’язання назрілих проблем національного розвитку. Як

Звернімося до джерел

Із книги В. Солдатенка

«Українська революція. Історичний нарис»

« …За характером Українська революція була національно-демократичною, у своїй стратегічній меті органічно поєднувала завдання національного відродження і державотворення із необхідністю соціальних зрушень в інтересах широких мас українства. Провідники революції мали на меті забезпечити всі можливості для повнокровного розвитку українського народу, для вільної та ефективної життєдіяльності кожного члена суспільства».

Як ви розумієте оцінку революції, дану істориком? Якими були її цілі та завдання?

писав історик Т. Гунчак, «зрушення в українському суспільному житті віддзеркалювали динаміку передусім політичного розвитку української спільноти.... виникла ідея самобутності українського народу, концепції української держави і, нарешті, відбулося практичне створення такої у формі Української народної республіки, а згодом — держави гетьмана Павла Скоропадського».

На тлі загального піднесення і створення громадських комітетів, рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, як писали тодішні газети: «Представники всіх українських груп, товариств і гуртків вибрали і призначили Українську Центральну Раду у Києві, щоб вона орудувала справами нашими». Так виникла організація, якій судилося відіграти визначну роль в історії України. Її видатними діячами були В. Винниченко, С. Єфремов, Б. Мартос, С. Петлюра, Д. Антонович, Д. Дорошенко, М. Грушевський та ін.

Революційний 1917 р. для України був доленосним. У березні утворилася УкраїнськаЦентральнаРада(УЦР), а вже у червні, після проголошення її Першим універсалом* автономії України у складі Росії, наш народ став на шлях творення втраченої колись власної державності. Майбутнє виглядало світлим та безхмарним, у кольорах світової соціальної справедливості й інтернаціонального братерства. Але дуже скоро райдужні тони почали розвіюватися життєвими реаліями — як політичними, так і фінансово-економічними. Жовтневий переворот у Петрограді та узурпація влади більшовицькою партією зруйнували уявлення провідників українського національного революційного відродження про соціалістичну демократію в Росії та змусили Україну дистанціюватися від північної столиці на федеративну відстань. У листопаді 1917 р. Третій універсал УЦР проголосив, що «Україна стає Українською Народною Республікою» і заявляє своєю подальшою політичною метою, «щоб уся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів». Утім, більшовицьке партійне керівництво розглядало питання самовизначення поневолених царатом народів в іншому ракурсі.