Коли у кримінально-правовій літературі використовувався зворот «драбина покарань», то зрозуміло, що вона має бути підпорядкована важливій закономірності - наступне за суворістю покарання може бути призначене лише тоді коли попереднє виявилося недоречним. Проте такій закономірності непідвладний і чинний КК України, оскільки далеко не кожна санкція кримінально-правової норми передбачає можливість застосування такого підходу. Зважаючи на те, що системна умова, про яку йдеться, не може мати винятків, можна прийти до висновку, що така «драбина» не є у чистому розумінні складною системою, що побудована на закономірності взаємозалежності.
РОЗДІЛ 3.Додаткові покарання в контексті системи покарань
Визначити, чи відповідає підсистема додаткових покарань, умовам хоча б простої системи, можна лише з'ясувавши загальні риси та відмінності додаткових покарань de lege lata. Часто стверджують, що штраф, позбавлення військового спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, конфіскація майна, як додаткові покарання більшою чи меншою мірою зводяться до заходів майнового характеру, оскільки мають для засудженого втрати майнового плану[15]. Якщо взяти лише такі злочини як крадіжка, грабіж, розбій та бандитизм, які становлять не всю частку корисливих злочинів, за 2006 р. вони становлять 42% від усіх зареєстрованих злочинів, то призначення зазначених додаткових покарань, зокремаштрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основних та додаткових покарань від усієї кількості засуджених за 2006 р. становила лише 14%.
Відтак ідея, що полягала в обгрунтуванні необхідності застосування майнових покарань за корисливі злочини ефективна лише на 14%, якщо взяти такий критерій обчислення ефективності Враховуючи те, що ці покарання застосовувалися не лише за корисливі злочини, відсоток має бути ще меншим. Отже, виходить, що позиція про додатковість покарання, що покладена в основу концепції підсилюючого карального ефекту додаткових покарань на фоні тієї риси, яку називають загальною, тобто загалом майновий характер обмежень або пов'язаність з майновими обмеженнями, не спрацьовує. На це можна запропонувати два варіанти рішень. Перший, це визнати неадекватність судової практики, обмежити можливості судового розсуду щодо застосування таких покарань щодо корисливих злочинів. Другий, це переосмислити справжню природу покарань, що входять до простої підсистеми додаткових покарань. Вважаємо, що другий варіант може бути визнаним таким, що відповідає соціальним реаліям призначення зазначених покарань. З огляду на те, що такі покарання як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, конфіскація майна мають спільну рису не у тому, що побічно чи прямо ведуть до майнових втрат, а у тому, що вони спрямовані або на унеможливлення вчинення нового злочину чи правопорушення засудженим, використовуючи заняття, посаду, службу, діяльність, звання, ранг, чин, клас, хоча доцільність існування покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу можна поставити під сумнів, а також посприяти усвідомленню цією особою та іншими людьми, що вчинення корисливого злочину може бути економічно невигідним через можливість втрати не лише злочинно придбаного, а й правомірно нажитого майна.
Отже, спільною рисою цих покарань є їх вузько превентивна спрямованість, що робить їх більше заходами безпеки, ніж у повному розумінні покараннями, оскільки переважна мотивація їхнього застосування має бути саме унеможливлення вчинення особою злочину чи правопорушення. Складне питання залишається щодо конфіскації, коли конфіскується все майно засудженого. Тут проявляється очевидна каральна преференція у покаранні та слушні думки висловлюються щодо такої конфіскації як занадто суворої. Інша річ, коли б конфіскації підлягало лише майно, яке було отримане злочинним чином. У цьому сенсі конфіскація мала б природу заходу кримінально-правової реституції, а не покарання.
Що ж до штрафу, як основного, так і додаткового покарання, то його потенціал як засіб гуманізації каральної політики залишається не запитаним, оскільки майже за схожими пропорціями кількості покарань у виді штрафів у західноєвропейських країнам відповідає кількість осіб, звільнених від відбування покарання з випробовуванням (58,7% на 2006 р.), а сама ідея застосування штрафу не як основного, а як додаткового покарання, на нашу думку, нівелює спроби впровадження фіскальної домінанти у каральній системі України як засобу гуманізації кримінально-правової політики[16].
ВИСНОВОК
Отже, система покарань у кримінальному законодавстві України становить просту систему з відповідними якостями зв'язків між елементами системи. Ця система, хоча й об'єктивована у кримінальному законі, проте з огляду на соціальні закономірності вона не характеризується стійкими взаємозалежними зв'язками між усіма її елементами. Окремі елементи є більш залежними від зовнішньої системи - кримінального права у цілому та соціальних закономірностей в українському суспільстві. Найдрібнішою моделлю у цій простій системі є бінарнамодель, за умови взаємозамінності покарань, що в неї входять.
Підсистема додаткових покарань також характеризується рисами простої системи. Якостям покарань, відповідно до природи елементів, що входять до підсистеми de lege lata, відповідають лише штраф та конфіскація всього або частини майна, що перевищує здобуте злочинним чином. Доцільно вважати, що такі заходи як, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та конфіскація здобутого злочинним чином майна є заходами безпеки, які не відповідають усім ознакам покарання, а покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу взагалі слід виключити з кримінального закону через те, що подібне позбавлення повинне мати скоріше природу дисциплінарного стягнення, ніж кримінального покарання, тимбільше, що таке позбавлення може здійснити лише той орган або установа, які присвоїли такі звання, ранг, чин, клас.
ЛІТЕРАТУРА
1.Кримінальний кодекс України (зі змінами та доповненнями станом на 1 листопада2008 року). – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008.
2.Аветисян П.А. Дополнительные наказания и их значение: Дисс. ... канд. Юрид. наук. - Казань, 2003. - С. 50-51, 58.
3.Александров Ю.В. кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. – К.: МАУП, 2004. Дополнид гельные виды наказаний: уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспекты монография / АЛ. Павлухин, H.H. Кулешова и др. / Под ред. АЛ. Павлухина. - М 2007. - С. 7, 32.
4.Дуюнов В.К. Система: дополнительных наказаний // Изв. АН КиргССР. - Фрунзе. - 1982. - № 6. - С. 70
5.Козирєва В. Еволюція кримінальних покарань майнового характеру у вітчизняному законодавстві // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 5. - С. 126.
6.Наумов A.B. Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. - М, 1996. - С. 369.
7.Н.В. Марченко. Додаткові покарання в контексті системи покарань//Держава і право. Випуск40.с 478-480.
8.Осипов ПЛ. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций (аксиологические аспекты). - Л, 1976. - С.69.
9.Уголовное право России. Общая часть/Под ред. Ф.Р. Сундурова. - Kазань, 2002. - С. 152.
10.Уголовное право России. Часть общая: Учебник / Отв. ред. Я.Л. Кругликов. - М., 1999. - С. 347.
11.Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды/АЛ. Цветинович; науч. ред. Л.Л. Крутиков. - Куйбышев, 1989. - С. 51-54
12.Australian Crime: Facts & Figures 2005. - Canberra: Australian Institute of' Criminology, 2006. - 106 p.
[1] Наумов А.В. Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. – М., 1996 – с.369;
[2] Уголовное право России. Общая часть / Под ред. Ф.Р. Сундурова. - Kазань, 2002. - С. 152.
[3] . Осипов ПЛ. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций (аксиологические аспекты). - Л, 1976. - С.69.
[4] Александров Ю.В. кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. – К.: МАУП, 2004. с. 236-237.