Позивачами є підприємства, установи, організації та громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або інтересу, який охороняється законом. Відповідачами є підприємства, установи, організації і громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, яким пред’явлено позовну вимогу.
Вже зазначалося, що підприємства та організації, які є сторонами в господарському процесі, повинні мати статус юридичної особи. Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України юридичними особами визначаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов’язки бути позивачами і відповідачами в господарському суді й третейському суді. Статус юридичної особи не залежить від її форми власності або організаційно-правової форми. Статусу юридичної особи організація набуває з моменту її державної реєстрації та припиняється з моменту виключення з державного реєстру. Таким чином, статус юридичної особи дозволяє організації виступати в господарському процесі як позивачем, так і відповідачем. Відповідачами й позивачами в господарському процесі можуть бути громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, який, як і статус юридичної особи, виникає з моменту державної реєстрації і припиняється з моменту відміни державної реєстрації і виключення з державного реєстру.
Звідси висновок: зазначені особи можуть бути позивачами і відповідачами в господарському процесі лише за умов їхньої юридичної легалізації. Сторонами господарського процесу, згідно з діючим законодавством, можуть бути також іноземні юридичні особи.
Що стосується випадків, коли сторонами (позивачами і відповідачами) виступають державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності, вони повинні бути прямо зазначені у законодавчих актах.
Позивач і відповідач виступають як суб’єкти спірного матеріального правовідношення, однак доки не прийнято рішення з приводу їх прав і обов’язків, господарський суд виходить із наявності спірного права (передбачення його) у однієї сторони та обов’язків (передбачення такого) у другої сторони. Тому обидві сторони господарського процесу (позивач і відповідач) — це тільки передбачувані суб’єкти спірного матеріального правовідношення, яке буде предметом розгляду в господарському процесі[3].
Позивач — це особа, яка передбачувано є володарем спірного права або інтересу, що охороняється законом, і яка звертається до господарського суду за захистом, оскільки вона вважає, що її право порушено або необґрунтовано оспорюється відповідачем. Слід зазначити, що оскільки позовна заява подається особою або в її інтересах, на захист особи з матеріально-правового відношення, тому, коли від позову відмовляється особа, яка подала позов в інтересах іншої, остання має право вимагати розгляд справи по суті, але коли відмовляється від позову особа, в інтересах якої він поданий, це тягне за собою залишення позову без розгляду, за виключеннями, встановленими законодавством.
Відповідач — це особа, яка, за ствердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права і яка внаслідок цього притягується до відповіді за позовом і проти неї порушено справу.
Сторони користуються рівними процесуальними правами. Рівність правових можливостей сторін полягає в тому, що вони мають однакові можливості по використанню процесуальних засобів свого захисту.
Стаття 22 ГПК встановлює права й обов’язки сторін, відповідно до якої вони мають право:
— знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії;
— брати участь у судових засіданнях;
— подавати докази;
— брати участь у дослідженні доказів;
— заявляти клопотання;
— давати усні та письмові пояснення господарському суду;
— наводити свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу;
— заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників господарського процесу;
— оскаржувати судове рішення господарського суду;
— а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм Господарським процесуальним кодексом України.
Не існує прав без обов’язків, тому законодавство передбачає, що сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.
Сторони, окрім загальних прав (для обох сторін), мають також виключні права (для кожної сторони окремо). Так, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити (за умови дотримання досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених ГПК в цій частині) або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову. Відповідачеві належить право визнати позов повністю або частково. Але процесуальні дії позивач і відповідач здійснюють під контролем господарського суду. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси. У таких випадках суд розглядає спір по суті[2].
Законодавством передбачена можливість участі у справі кількох позивачів чи відповідачів, так звана процесуальна співучасть. У цьому випадку кожний із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає самостійно.
Стаття 24 ГПК передбачає можливість залучення до участі у справі іншого відповідача або заміну неналежного відповідача. Господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою для участі у справі іншого відповідача. Таке залучення з ініціативи господарського суду може здійснюватися незалежно від додержання порядку досудового врегулювання, клопотання сторін з цього питання може бути задоволено лише за умови вжиття досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених законодавством.
Маючи на увазі, що іншого відповідача можна залучити як співвідповідача поряд із первісним відповідачем, таке залучення — один із прикладів процесуальної співучасті.
Коли інший відповідач притягується замість первісного, мова йде про заміну неналежного відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним. Про залучення іншого чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново. Всі попередні дії, які здійснював неналежний відповідач, не мають правового значення. Заміна відповідача можлива лише при розгляді справи судом першої інстанції.
Від заміни неналежного відповідача слід відрізняти процесуальне правонаступництво. Заміна в господарському процесі особи, яка є стороною або третьою особою, іншою особою (правонаступником) називається правонаступництвом. Процесуальне правонаступництво передбачає правонаступництво в матеріальному праві, яке можливо при зміні осіб зобов’язання, при переході прав кредитора до іншої особи на підставі закону.
Процесуальне правонаступництво в українському господарському процесі обмежене лише одним випадком, що закріплено у ст. 25 ГПК, тобто у разі вибуття однієї зі сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації. Господарське процесуальне законодавство не бере до уваги те, що правонаступництво може мати місце внаслідок уступки вимоги, переведення боргу, смерті громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності. Хоча згідно з роз’ясненнями Вищого арбітражного суду України в господарському процесі має застосовуватись процесуальне правонаступництво, яке випливатиме із зазначених матеріально-правових відносин (переведення боргу, уступка вимоги), все ж ці питання потребують чіткого законодавчого врегулювання.