На відміну від заміни неналежного відповідача, правонаступництво можливо на будь-якій стадії господарського процесу. Про правонаступництво суддя вказує в рішенні або ухвалі. Всі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов’язковими для нього. Процесуальне правонаступництво завжди є загальним: універсальний правонаступник продовжує брати участь у процесі правопопередника за повним обсягом його процесуальних прав та обов’язків, незалежно від того, чи є правонаступництво в матеріальному праві універсальним або сінгулярним. Види правонаступництва в матеріальному праві мають значення лише як його підстава, тоді як заміна неналежного відповідача не передбачає будь-якого матеріально-правового зв’язку між особами, які змінюють один одного[35].
Багатосуб’єктність матеріальних відносин зумовлює необхідність участі третіх осіб у господарському процесі. Господарське процесуальне законодавство передбачає два види третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Предмет спору — матеріальний об’єкт, з приводу якого виникає спір між позивачем і відповідачем. Треті особи із самостійними вимогами на предмет спору мають правовий зв’язок зі спірним матеріальним правовідношенням, з предметом спору. Треті особи без самостійних вимог на предмет спору мають більш опосередкований зв’язок з позивачем та відповідачем. Суб’єктами правовідношення, які знаходяться під впливом спірного матеріального правовідношення, що є предметом розгляду в господарському суді, потрібна процесуальна гарантія від можливого прямого або побічного обмежування його прав і законних інтересів, вони повинні й мають можливість взяти участь у справі.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін за умови вжиття заходів досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених законодавством (ст.26 ГПК). З позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами справляється державне мито. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються всіма правами і несуть усі обов’язки позивача.
Третіх осіб із самостійними вимогами слід відрізняти від співпозивачів, які можуть вступити в процес одночасно з порушенням справи. Вимоги співпозивача завжди спрямовані до відповідача за первісним позовом, вимоги ж третьої особи із самостійними вимогами можуть бути звернені як до позивача або відповідача, так і одночасно до обох. До того ж вимоги співпозивачів завжди між собою пов’язані, тоді як вимоги третьої особи із самостійними вимогами і позивача (співпозивача) обов’язково мають взаємовиключний характер.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їхні права або обов’язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду [3]. У заявах про залучення третіх осіб і заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах цих третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
Вступ таких третіх осіб у справу або залучення їх до участі у справі проводиться незалежно від вжиття ними заходів досудового врегулювання спору зі сторонами. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.
Ухвали про прийняття позовної заяви та вступ третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, у справу та про допущення або залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не можуть бути оскаржені — це не передбачено Господарським процесуальним кодексом України.
Серед учасників господарського процесу законодавство окремо визначає прокурора. Прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд за нововиявленими обставинами. З цією метою прокурор може звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина. У ст. 2 ГПК зазначено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їхніх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Правовий стан прокурора в господарському процесі визначається Господарським процесуальним кодексом України і Законом України “Про прокуратуру”.
Справи, стосовно яких прокурор має право порушувати справу в господарських судах, в законі не визначені. Тому прокурор повинен сам визначити, чи є порушення державних інтересів в кожному конкретному спорі.
У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні — і усно.
Згідно зі ст. 5 ГПК прокурор (його заступник) мають право звертатися до господарського суду без ужиття заходів досудового (претензійного) врегулювання. Позовна заява прокурора має відповідати вимогам ГПК. Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” прокурора звільнено від сплати державного мита при поданні позовної заяви до господарського суду.
Питання про взаємовідносини в господарському процесі прокурора, який подав позов, і особи, в інтересах якої цей позов подано, є важливим. Прокурор, що подав позовну заяву, несе обов’язки і користується правами позивача, крім права на укладення мирової угоди. Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача вимагати вирішення спору по суті. Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.
Серед учасників господарського процесу важливу роль відіграють особи, що сприяють здійсненню господарським судом правосуддя в господарських відносинах. У господарському процесуальному законодавстві вони становлять правовий інститут — інші учасники процесу. Роль і можливості таких учасників різні, але всі вони сприяють розгляду справи.
В господарському процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Господарський суд вправі викликати таких осіб як у процесі підготовки справи до розгляду, так і під час її розгляду [3].
Ці особи зобов’язані з’явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані ними відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі. Поряд з обов’язками законодавство надає таким особам певні права: право знайомитись з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.
Але слід звернути увагу, що хоча пояснення посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів відповідно до ст. 32 ГПК є одним із засобів доказування, ці особи не є свідками. Та взагалі, в українському господарському процесуальному законодавстві немає інституту свідків, але дійсність потребує його наявності та детальної правової регламентації.
Для роз’яснення питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу, й у господарському процесі може брати участь судовий експерт. Права, обов’язки та відповідальність судового експерта визначаються Господарським процесуальним кодексом та Законом України “Про судову експертизу”. Проведення судової експертизи має бути доручено компетентним організаціям чи безпосередньо спеціалістам, які володіють необхідними для цього знаннями.
Судовий експерт зобов’язаний за ухвалою господарського суду з’явитися на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених перед ним питань. Висновок робиться у письмовій формі й повинен відповідати вимогам ГПК.
Судовий експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь в огляді та дослідженні доказів, просити господарський суд про надання йому додаткових матеріалів.
Важливою гарантією забезпечення об’єктивної діяльності судового експерта є його право відмовитись від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов’язку.
Другою гарантією такого забезпечення є відвід судового експерта. Сторони і прокурор, який бере участь у господарському процесі, мають право заявити відвід судовому експерту, якщо він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи, якщо він є родичем осіб, які беруть участь у господарському процесі, а також з мотивів його некомпетентності. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятися у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у випадку, коли про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Питання про відвід вирішується суддею, який виносить з цього приводу ухвалу.