Інститут законодавства – сукупність нормативних приписів галузі законодавства, що виражають зміст взаємозалежних правових норм, які регулюють певну групу (вид) суспільних відносин, а також суспільні відносини або їх елемент. Інститут законодавства – є нижчий, але водночас важливий елемент в системі законодавства. Функціонування всієї системи законодавства залежить від ефективності його дії. Існують такі ознаки законодавства: інститут законодавства є сукупністю нормативних приписів галузі законодавства; виступає матеріальним вираженням інституту права; базується не лише на загальних положеннях і принципах законодавства, але й на певному (головному для нього) внутрішньо-галузевому регулятивному принципі. Як правило, види інститутів законодавства визначаються інститутами права.
Юридична практика виділяє такі види законодавства: галузеві – це сукупність нормативних приписів, що виражають зміст взаємозалежних норм однієї галузі права; міжгалузеві – сукупність нормативних приписів, що виражають зміст взаємозалежних галузей права; комплексні (суміжні) – сукупність нормативних приписів, що виражають зміст взаємозалежних норм, об’єднаних з декількох суміжних галузей права.
Галузь і інститут законодавства різняться між собою. Насамперед, за обсягом регулювання. Галузь виражає зміст системи норм права, яка регулює усю сукупність однорідних суспільних відносин, а інститут же відтворює зміст норм права, що регулюють різні сторони одних типових суспільних відносин, або його відміні ознаки.
1.4 Співвідношення системи права і системи законодавства
| Система права | Система законодавства |
| 1. невидима, тому будову права;2. динамічна система;3. це система норм, логічно поділених на галузі, підгалузі, інститути права залежно від предмета і метода правового регулювання;4. формується об’єктивно відповідно до існуючих суспільних відносин;5. нормативно-правовий матеріал не має юридичної чинності;6. має лише галузеву (горизонтальну) будову;7. норма права – первинний елемент галузі права, що завжди має чітку структуру (диспозиція, санкція, гіпотеза);8. усі галузі права мають свій предмет і метод правового регулювання, де метод є визначальним;9. первинний елемент системи права – норма;10. структурні елементи (норми права) не мають назв статей, глав, розділів тощо. | 1. видима, зовнішня форма вираження і закріплення системи правових норм;2. статична система;3. це система законодавчих актів, що складаються з нормативних приписів, які поділені на галузі і інститути законодавства в залежності від предмета регулювання;4. явище суб’єктивно-об'єктивне, оскільки виникає в результаті цілеспрямованих дій уповноважених суб’єктів (парламенту чи народу) і тому включає ще й суб’єктивний момент, окрім об’єктивного;5. існує юридична сила законодавчих актів;6. має як горизонтальну, так і вертикальну будову в залежності від устрою держави;7. первинним елементом законодавчого акта є нормативний припис, що служить формою виразу норми права й укладений в статті акта;8. у ряді галузей законодавства є лише предмет правового регулювання,вони не мають єдиного методу;9. первинний елемент системи законодавства – нормативно-правовий акт;10. структурні елементи (нормативно-правові акти) завжди мають назви розділів, глав, статей тощо. |
Система права і система законодавства виступають одними з найважливіших системних категорій в юриспруденції. Вони – два аспекти однієї суті, які виступають як зміст і форма. Система права і система законодавства – це тісно взаємопов'язані категорії, що відображають суть права, вплив і залежність між ними є взаємними. Якщо поняття системи права характеризує внутрішню права – його зміст, що об'єктивно відповідає характеру регульованих правом суспільних відносин, то поняття системи законодавства відображає основну зовнішню сторону права,що виражає будову системи його джерел, тобто систему нормативно-правових актів.
Система права носить об'єктивний характер і обумовлена соціально-економічними відносинами в суспільстві, її елементами, як відомо, є норма права, галузь, підгалузь, інститут. На відміну від системи права, система законодавства – це система нормативно-правових актів, які є зовнішньою формою існування правових норм, засобом надання їм загальнообов'язковості.
Система законодавства – не просто сукупність таких актів, а їхня диференційована система, заснована на принципах субординації і координації її структурних компонентів. У формуванні системи законодавства значне місце займає суб`єктивний чинник, обумовлений потребою правової практики, необхідністю враховувати зміни у формах людського спілкування. Функціональну основу людського життя становить взаємозв’язок та взаємозалежність різних за своїм змістом суспільних відносин. У певні сфери людської діяльності об’єктивно включається багато різновидів соціальних зв’язків. Не завжди можливо виявити таку ізольовану область суспільного життя, де б переважав тільки один вид суспільних відносин, що є предметом регулювання однієї галузі права. Звідси практична необхідність охопити загальним правовим регулюванням усю багатоманітність суспільних відносин, що виникають у різних сферах людської життєдіяльності (на виробництві, в побуті, у сфері послуг, охорони здоров’я).
Таким чином, система права і система законодавства не тотожні. Між ними є істотні розбіжності, що дає підстави говорити про їхню відносну самостійність.
Галузі законодавства не завжди збігаються з галузями права. Така розбіжність може виявлятися по-різному. В першому випадку може бути галузь права, а галузі законодавства немає, наприклад в Україні це – фінансове право, право соціального забезпечення, сільськогосподарське право. Такі галузі права не кодифіковані, їхній нормативний матеріал розосереджений по різних правових актах, що потребують уніфікації. В іншому випадку галузь законодавства існує без окремої галузі права (Митний кодекс, Повітряний кодекс, Водний кодекс). Може бути й ідеальний варіант, коли галузь права збігається з галуззю законодавства (цивільне, кримінальне, трудове, адміністративне і т. ін.). Вченні-правознавці визначають цей варіант, як найбільш бажаний, тому що зближення двох систем, їхній гармо-нійний розвиток підвищує ефективність правового регулювання. Існують також комплексні галузі законодавства, що виникли в результаті сполучення норм адміністративного, цивільного і деяких інших галузей права. Однією з них є господарське законодавство.
2. Систематизація нормативно-правових актів
2.1 Поняття та види систематизації
Систематизація законодавства – це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи. У сучасних цивілізованих державах є значна кількість нормативних актів, що приймаються різними правотворчими органами. Правотворчість весь час перебуває в дії в силу динамізму соціальних зв’язків, виникнення нових потреб суспільного життя, які потребують правового регулювання. Журавський В.С. зазначає: «…прийняття нових нормативних актів, внесення до них змін, скасування старих нормативних рішень об’єктивно обумовлює упорядкування всього комплексу чинних нормативних актів, їх укрупнення, приведення у певну науково обґрунтовану систему, видання різного роду збірників і зібрань законодавства. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства.»
Систематизація законодавства – упорядкування та вдосконалення законодавчих та інших нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників. Систематизація законодавства є передумовою ефективності чинного законодавства, усунення суперечностей і прогалин.
Систематизація необхідна для: підвищення ефективності та якості законодавства; забезпечення доступності використання нормативно-правових актів громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями; сприяє вивченню та дослідженню законодавства.
Практичне значення систематизації законодавства підкреслював ще в 1833 р. найвидатніший кодифікатор Європи і Росії М. Сперанський. Він наголошував на значенні систематизації як для реальних потреб держави, так і для юридичної науки.
У різні періоди життя і розвитку країни потреби у систематизації законодавства – різні. Коли протягом багатьох років накопичується велика кількість нормативно-правового матеріалу, коли діє значна кількість нормативних актів, прийнятих у різні періоди, до того ж є такі, що дублюють один одного, то тоді систематизація законодавства необхідна. В умовах же революційного перетворення правової системи, систематизація законодавства відступає на другий план.
Зазвичай у поняття систематизація вчені відносять чотири самостійні форми правової діяльності: збирання державними органами, підприємствами, фірмами й іншими установами і організаціями чинних нормативних актів, їх оброблення і розміщення за певною системою, зберігання, а також видання довідок для зацікавлених органів, установ, окремих осіб за їх запитаннями (облік нормативних актів); підготовка і видання різного роду зібрань і збірників нормативних актів (інкорпорація); підготовка і прийняття укрупнених актів на базі об’єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання; підготовка і прийняття нових актів (типу кодексів), в яких зібрані як старі норми, що виправдали себе, так і нові нормативні приписи (кодифікація законодавства).
Вчені-правознавці розрізняють такі форми (способи) систематизації норматив-но-правових актів: кодифікація, інкорпорація, консолідація.
2.2 Облік нормативних актів та його форми
Облік визначають, як технічну передумову цих трьох способів. Облік – є діяльністю щодо накопичення нормативно-правових актів, підтримання в контрольному стані, а також створення пошукової системи, яка забезпечує ефективний пошук необхідної правової інформації. Іншими словами, це – письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, у комп'ютері, на картках), їхня обробка і розташування за певною системою, збереження, а також видача довідок зацікавленим органам, установам, окремим особам на їхні запити.